Весели́нівка (до 1946 — Скопці) — село у Баришівській селищній громаді Броварського району Київської області

Розташовано на річці Ільта. Населення — 1167 осіб.

Географія Село розташоване за 55 км від столиці України міста Києва, 18 км від центру громади селища Баришівка, 6 км від автомагістралі Київ — Харків.

Історія Відоме з початку — середині XVI століття за назвою Скопці (сучасна назва — з 1946 року).

За козаччини село належало до Першої сотні Переяславського полку Війська Запорозького.Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 185—186.

За описом Київського намісництва 1781 року Скопці відносилось до Переяславського повіту цього намісництва, і у ньому нараховувалось 338 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих та підсусідків. Також у селі жив один шляхтич, два різночинці, два духівники та ще два інші церковники.Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6.

За книгою Київського намісництва 1787 року у Скопцях проживало 1060 душ (цікаво, що у Баришивці, яка мала статус містечка, тоді проживало навіть трохи менше — 1058 душ). Село Скопці тоді були у володінні різного звання «казенних людей», козаків та власників — полковника Лукашевича, Надвірного радника Сулими, і бунчукового товариша Константиновича.

З ліквідацією Київського намісництва село як і увесь Переяславський повіт перейшло до складу Полтавської губернії.

За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії, мешкало 2913 осіб (1443 чоловічої статі та 1470 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква, сільське училище та сільська управа.

У ХІХ столітті село належало поміщиці Анастасії Семиградовій. Спростовуючи стереотип поміщика, що закладався тією ж радянською пропагандою, мовляв, це самі тільки «кровопивці на тілі народу», Анастасія Василівна і сама була високоосвіченою, і в селі намагалася розвивати освіту й культуру. В 1851 році вона власним коштом відкрила в Скопцях школу, де навчалися грамоти селянські діти. «Оплата» за навчання була помірною — влітку дітлахи пасли для поміщиці гусей, корів. Зате рівень освіти був доволі високим — викладачів для сільської школи виписували навіть із-за кордону. Зберігся диплом однієї з випускниць цієї школи-гімназії, де серед переліку обов'язкових дисциплін значилося і рукоділля. Збудувала Семиградова в селі й лікарню, вчительський будинок, паровий млин (він так і лишився недобудованим — завадив жовтневий переворот). У 1910 році Анастасія Семиградова відкриває в Скопцях Вище початкове училище, куди збирає найталановитіших дітей села. Поміщиця забезпечувала повне утримання дівчаткам, які мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Ганна Дериболот та багато інших не менш талановитих майстринь.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Скопецької волості, мешкало 3267 осіб, налічувалось 618 дворових господарств, існували православна церква, школа, земська станція, 5 постоялих будинків, 5 лавок, 39 вітряних млинів, 2 маслоробних заводи.

.

1910 року - село центр Скопецької волості Переяславського повіту Полтавської губернії, 793 господарства, 4361 мешканця разом з найманими робітниками"Список населенных мест Переяславского уезда Полтавской губернии : составлен по данным подворно-хоз. земской переписи 1910 г.".

Станом на 1923 рік у селі Скопці Баришівського району Київського округу проживало 4208 осіб.

Село сильно постраждало від Голодомору 1932—1933 років, проведеного радянським урядом з метою винищення українського селянства. Як відповідь на опір примусовій колективізації комуністична влада проводила масове вилучення хліба у місцевих жителів. Місцеві активісти, які допомагали більшовикам, отримали народу назву «щупалець» через завзятість у вишукуванні зерна і всіх харчових продуктів. Керували цією бригадою Мелешко Дмитро, Дніпровський Петро та Красноштан Іван — агент, присланий з області. Особливу активність проявляли Либарецькі, які мешкали в комуні. За свідченням очевидців, коли один із «щупальців» Петро Дніпровський виявив у свого сусіда Куделі Мусія зерно, яке той приховав для голодних дітей, комунар забрав його собі. За вцілілими архівними даними з 5 січня 1932 року по 24 грудня 1932 року встановлено прізвища 168 загиблих голодною смертю жителів села. Очевидці трагедії називають число у понад півтисячі померлих. Вони ж доповнили архівний список прізвищами ще 25-ти своїх замучених голодом односельцівНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський область. — «Буква», 2008. — с. 32.

7 березня 1946 року прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області», відповідно до якого, зокрема, у Баришівському районі село Війтівці перейменовано на Поділля та село Скопці — на Веселинівка.

До 17 липня 2020 року було центром Веселинівської сільської ради.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1715 осіб, з яких 720 чоловіків та 995 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1332 особи.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,07 % російська 1,50 % білоруська 0,14 % вірменська 0,07 % молдовська 0,07 %

Соціальна сфера У селі є дитсадок, школа, будинок культури та церква.СТОВ «Старинська птахофабрика» , Миронівський хлібопродукт

Відомі люди

В селі народилися: Антипенко Марія Родіонівна — українська радянська діячка, голова виконкому Волошинівської сільської ради Баришівського району Київської області. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Власенко Параска Іванівна — українська майстриня народного декоративного розпису. Вовк Наталія Юхимівна (1896—1970) — українська килимарниця. Галабурда Віктор Генадійович — доктор економічних наук, професор кафедри «Економіка і управління на транспорті» Інституту економіки і фінансів Московського державного університету шляхів сполучення (МІІТ) Дарда Володимир Іванович — письменник, поет, громадський діяч Кудря Федір Євдокимович — сотник, льотчик армії УНР Мироненко Микола Павлович — політв'язень та видатний український письменник.Микола Мироненко: «Я знаю, що я вмираю, але моя місія — боротися зі злом, і я її виконаю до кінця» Собачко-Шостак Ганна Федосівна — майстер декоративного розпису, лауреат Шевченківської премії. Сокіл Олексій Якович (1873—1939) — живописець, скульптор, архітектор, інженер-будівельник, педагог. Царенко Олекса Якович — командир полку Дієвої армії УНР. Щур Марія Харитонівна (1915—?) — майстриня художнього ткацтва.

Примітки

Посилання

Сайт села Веселинівка с. Веселинівка, Баришівського району Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914. — стор. 200 Тетяна Люта, кандидат історичних наук, НаУКМА. Джерела до історії київського землеволодіння та рукописна карта Київщини 40-х років XVII ст. // Наукові записки. Том 3. Історія.