Лео Штраус () ( — ) — німецько-американський політичний філософ та антикознавець.
Життєпис Народився в Кірхгайн, Німеччина, у єврейській сім'ї та пізніше емігрував до США. Більшу частину життя був професором Чиказького університету, у якому навчав декілька поколінь студентів та видав 15 книг.
Освіта Штраус відвідував народну школу в Кіхрхгайні, а тоді протестантську приватну школу. Згодом Лео Штраус був зарахований до гімназії Philippinum (афілійованої з Марбургом) в сусідньому Марбурзі (яку також закінчували Йоганн Алтусіус і Карл Дж Фрідріх) в 1912 р, закінчив в 1917 році. Штраус служив у німецькій армії під час Першої світової війни. Згодом вступив до університету в Гамбурзі, де він отримав докторський ступінь в 1921 році. Він також відвідував курси в університетах Фрайбурга і Марбурга, в тому числі курси вчених Едмунда Гуссерля і Мартіна Хайдеггера. Штраус приєднався до єврейського братства і працював для німецького сіоністського руху. Після цього він вступив до спілки німецьких єврейських інтелектуалів до якої входили також Норберт Еліас, Лео Левенталь, Ханна Арендт і Вальтера Беньяміна. Вальтер Беньямін був і залишався шанувальником Штрауса і його робіт протягом усього свого життя.
Найближчий друг Штрауса був Джакоб Клей, але він також і займався науковою діяльністю з Карлом Лёвітом, Джуліус Гатман, Ханс-Георг Гадамер, Франц Рознзуей (якому Штраус присвятив свою першу книгу), Гершем Шолем, Олександр Альтман і арабіст Пол Краус, за якого сестра Штрауса Беттіна вийшла заміж (Штраус і його дружина пізніше прийняла їхню дитину, коли обоє батьків померли на Близькому Сході). З деякими з цих друзів, Штраус продовжував енергійні епістолярні обміни пізніше в житті, багато з яких опубліковані в різних зібраннях, деякі в перекладі з німецької. Штраус також брав участь в бесіді з Карлом Шміттом. Однак, після того, як Штраус покинув Німеччину, він перервав розмову, коли Шмітт не зміг відповісти на його лист.
У 1931 році Штраус отримав докторський ступінь разом з богословом Пауль Тілліх. Отримавши стипендію Рокфеллера в 1932 році, Штраус покинув свою посаду в Академії єврейських досліджень в Берліні. Він повернувся до Німеччини тільки один раз, протягом двадцяти років. У Парижі він одружився з Марією (Маріам), вдовою з маленькою дитиною, з якою він познайомився ще раніше в Німеччині. Він прийняв сина своєї дружини, Томаса, а пізніше дитину своєї сестри; У нього з Міріам не було власних біологічних дітей.
Через підйом нацистів до влади, він вирішив не повертатися на батьківщину. Штраус знайшов притулок, після деяких перипетій, в Англії, де в 1935 році він отримав тимчасову роботу в Кембриджському університеті. Допоміг йому в пошуках роботи його зять, Девід Дауб.
Американські роки Штраусу не вдалося знайти постійну роботу в Англії, він переїхав в 1937 році до Сполучених Штати, під патронажем Харольд Ласки, який зробив введення і допоміг йому роботу лектора. Після короткого перебування як наукового співробітника у відділі історії в Колумбійському університеті, Штраус забезпечив положення в новій школі, де він працював на факультет політології з 1938—1948. У 1939 році він був недовгий час запрошеним професором у коледжі Гамільтона. Він став громадянином США в 1944 році, а в 1949 році він став професором політології в Університеті Чикаго.
У 1954 році він зустрів Гадамера Левіта в Гейдельберзі і виступив з публічною промовою. Він отримав виклик від тимчасових лекторів в Гамбурзі в 1965 році (він відмовився за станом здоров'я), а також отримав і прийняв почесний докторський ступінь Гамбурзького університету і Bundesverdienstkreuz (німецький орден Пошани) від представників Німеччини в Чикаго. У 1969 році Штраус переїхав в коледж Клермонт Маккена (колишній CLAREMONT чоловічий коледж), який знаходиться в Каліфорнії і перебував там протягом року, а потім в коледжі Сент-Джонс.
Філософія Для Штрауса, політика і філософія були обов'язково пов'язані між собою. Він розглядав суд і смерть Сократа в той момент, коли політична філософія прийшла в існування. Штраус вважається одним з найважливіших моментів в історії аргументування філософії Сократа, що філософи не могли вивчати природу, не рахуючи свою людську природу, яка, за словами Аристотеля, є «політичною твариною».
Штраус відрізняє «вчений» з «великих мислителів», ідентифікуючи себе як науковця. Він писав, що більшість самопроголошений філософів насправді вчених, обережні і методичні. Великі мислителі, навпаки, сміливо і творчо вирішувати великі проблеми. Вчені впоратися з цими проблемами, лише побічно, розмірковуючи про відмінності.
Вивчення природного права і історії Штраус починає з критики теорії пізнання Макса Вебера, коротко зачіпає релятивізм Мартіна Хайдеггера (який йде неназваних), і тривало обговорює еволюції природних прав за допомогою аналізу думки Томас Хобес і Джона Локк. Він приходить до висновку, критикуючи Жан-Жак Руссо і Едмунд Берк. В основі книги витяги з Платона, Аристотеля і Цицерона. Велика частина його філософії є реакцією на роботах Хайдеггера. Дійсно, Штраус писав, що мислення Хайдеггера слід розуміти і протистояв до того, повна формулювання сучасної політичної теорії, можливо, і це передбачає, що політична думка повинна займатися питаннями онтології і історії метафізики.
Штраус писав, що Фрідріх Ніцше був першим філософом, який мав ідею заземленою в загальному прийнятті гегелівської філософії історії. Хайдеггер, на думку Штрауса, продезінфікувати і політизований Ніцше, а Ніцше вважав, «наші власні принципи, в тому числі віри в прогрес, будуть непереконливими і чужим, як і всі раніше принципи (есенція) показала себе» і "єдиним шлях з, здається … що один добровільно вибрати Живоначальної оману замість смертельної істини, що один сфабрикувати міф ". Хайдеггер вважав, що трагічний нігілізм Ніцше був «міф» керується дефектної західною концепцією буття Хайдеггер простежено до Платону. В опублікованому листуванні з Олександром Кожева, Штраус писав, що Гегель мав рацію, коли припустив, що кінець історії означає кінець філософії в розумінні класичної політичної філософії.
Політика За словами Штрауса, сучасна соціальна наука недосконала, оскільки вона передбачає відмінність фактів значень, понять, які Штраус вважає сумнівним. Він простежив своє коріння в філософії Просвітництва Макс Вебер, мислителя, якого Штраус описав як «серйозний і шляхетний розум.» Вебер хотів окремих значень від науки, але, на думку Штрауса, дійсно був похідним мислителем, глибоко під впливом релятивізму Ніцше. Штраус розглядав політику як щось, що не може бути вивчений здалеку. Політолог розглядає політику зі значенням вільного наукового погляду. Позитивізм, спадкоємці якого Огюст Конт і Макс Вебер в прагнення зробити нібито цінність вільних суджень, які не обґрунтували своє власне існування, яке вимагало б оціночного судження.
У той час як сучасний лібералізм підкреслював прагнення до індивідуальної свободи як своєї вищої мети, Штраус вважав, що має бути великим інтерес до проблеми людської досконалості і політичної чесноти. Завдяки його творам, Штраус постійно піднімається питання про те, яким чином і в якій мірі, свобода і досконалість може співіснувати. Штраус відмовився робити з будь-якими спрощених або односторонніми рішеннями сократівско питання: Що є гарне для міста і людини?
Зіткнення з Шміттом і Кожевим Два важливих політико-філософські діалоги, які Штраус здійснив з живими мислителі були, з Карлом Шміттом і Олександром Кожевом. Шмітта, який пізніше став, за короткий проміжок часу, головний юристом нацистської Німеччини, був одним з перших важливих німецьких вчених, який оглядав ранні робіти Штрауса і оцінював їх позитивно. Позитивна оцінка Шмітта роботи Штрауса зіграла важливу роль в перемозі Штрауса в вченості фінансування, яке дозволило йому залишити Німеччину.
Критичний аналіз і пояснення поняття політики Штрауса привели Шмітта зробити значні виправлення в своєму другому виданні. Запис Шмітта в 1932 році Штраус підсумовав політичне богослов'я Шмітта, що "тому що людина за своєю природою зла, тому він потребує домініон. Але влада може бути встановлена, тобто, люди можуть бути об'єднані тільки в єдності проти-проти інших людей. Кожен асоціації чоловіка обов'язково відділені від інших людей, таким чином, не є конститутивним принцип держави, порядку, але стан держави ".
Штраус, однак, є прямо протилежна позиція Шмітта. Для Штрауса, Шмітт і його повернення до Томас Хобес послужливо пояснив природу нашого політичного існування і нашого сучасного самосвідомості. Позиція Шмітта тому симптоматичне сучасного ліберального самосвідомості. Штраус вважав, що такий аналіз, як і за часів Гоббса, служив як корисне «підготовча дія», відкриваючи нашу сучасну орієнтацію на вічних проблеми політики (соціальне існування). Однак, Штраус вважав, що матеріалізація Шмітта нашого сучасного саморозуміння проблеми політики в політичній теології не є адекватним рішенням. Штраус виступає за повернення до більш широкого класичного розуміння людської природи і попереднього повернення до політичної філософії, в традиції древніх філософів.
З Кожевим, Штраус мав тісну і довічну філософську дружбу. Вони вперше зустрілися коли були ще студентами, в Берліні. Обидва мислителі поділяють безмежну філософську повагу один до одного. Кожев пізніше напише, що без дружби Штрауса, «Я ніколи не знав би … що таке філософія». Політико-філософський спір між Кожевим і Штрауса зосереджені на тій ролі, яку філософія може і повинна бути надана можливість грати в політику.
Кожев, старший цивільний службовець французького уряду, зіграв важливу роль в створенні Європейського економічного співтовариства. Він стверджував, що філософи повинні відігравати активну роль у формуванні політичних подій. Штраус, навпаки, вважав, що філософи повинні відігравати певну роль в політиці тільки в тій мірі, в якій вони можуть забезпечити ту філософію, яку він бачив, як найвищу активність людства, можуть бути вільні від політичного втручання.
Лібералізм і нігілізм Перший був «жорстокий» нігілізм, виражений в нацистських і марксистських режимах. Про тиранію, він писав, що ці ідеології, як нащадки Просвітництва, намагалися зруйнувати всі традиції, історію, етику та моральні стандарти і замінити їх силою, під яким природа і людство поневолені і завойовані. Другий тип «ніжний» нігілізм виражається в західних ліберальних демократіях були своїм родом безцільність вільних від цінностей і гедоністичні «дозвільні зрівнялівки», яку він бачив. Яка пронизує підвалини сучасного американського суспільства.
У переконанні, що релятивізм двадцятого століття, наука, історія, і нігілізм все було замішане в погіршенні сучасного суспільства та філософії, Штраус прагнув розкрити філософські шляху, які привели до цієї ситуації. Отримане в результаті дослідження привело його до рішення відстоювати попереднє повернення до класичної політичної філософії як відправної точки для судження політичної дії.
Штраус і Карл Поппер Штраус активно відкинув погляди Карла Поппера трактуючи їх як нелогічні. Він написав листа Еріку Воегеліну, у якому попросив щоб вчений з ним розглянув це питання. У відповідь Воегелін написав, що вивчення уявлень Поппера була марна трата дорогоцінного часу, і «роздратування». Зокрема про "Відкрите суспільство і його вороги і розуміння Поппера Платона республіки, після того, як навів кілька прикладів, Воегелін писав: Поппер філософські так некультурно, тому це повністю примітивний ідеологічний скандаліст, він не в змозі навіть приблизно правильно відтворити вміст однієї сторінки Платона. Читання не годиться для нього; він теж не вистачає знань, щоб зрозуміти, що говорить автор.
Штраус продовжив показувати цей лист Ріцлеру, який використовував свій вплив для того, щоб виступити проти призначення Поппер в Університеті Чикаго.