Ванно́ччо Бірінгу́ччо (; *20 жовтня 1480 — †30 квітня 1539) — італійський інженер і вчений. Довгий час вивчав алхімію, металургію гірничозаводську і ливарну справу справу в Італії, Чехії, Австрії.
Життєпис Бірінгуччо народився в Сієні як син Паоло Бірінгуччо, імовірно архітектора, та Лукреції ді Бартоломмео Бірінгуччо. Хрестився 20 жовтня 1480 року.
Він був послідовником Пандольфо Петруччі — тирана Сієнської республіки і очільника могутньої родини Петруччі. Пандольфо працевлаштував його як металурга. Коли Пандольфо помер, Бірінгуччо залишився прив'язаним до сім'ї Петруччі, працевлаштований сином Пандольфо Боргезе Петруччі. Однак повстання 1515 року змусило Боргезе втекти з Сієни, взявши Бірінгуччо з собою. Бірінгуччо подорожував Італією та відвідав Сицилію в 1517 році.
У 1523 році Папа Климент VII спричинив відновлення родини Петруччі, і разом з ними Бірінгуччо зміг повернутися із заслання. У 1524 році він отримав монополію на виробництво селітри по всій Сієні. Однак це було недовго — у 1526 році жителі Сієни підняли повстання і знову вигнали сім'ю Петруччі. Сім'я зробила спробу (за допомогою Бірінгуччо) силою повернути Сієну, але це не вдалося.
Будучи відомим всій Європі майстром-ливарником, займався виготовленням військової техніки у Флорентійській республіці. Тут у 1529 р. Бірінгуччо відлив одну з найбільших для того часу гармат вагою понад 6 т і довжиною 6,7 м.
У 1530 році Сієна вступила в більш мирну фазу, і Бірінгуччо повернувся. У січні та лютому 1531 року він був сенатором міста, брав участь у різних проектах.
У 1536 році церква запропонувала йому роботу в Римі, а в 1538 році він став главою папського ливарного заводу та директором боєприпасів.
Його точне місце та дата смерті невідомі; відомо лише те, що в документі від 1539 року згадується його смерть.
Творча біографія В 1540 у Венеції була опублікована його десятитомна праця «Піротехнія», присвячена гірничорудній справі, металургії, гончарному виробництву й іншим питанням технології, яка була для того часу технічною енциклопедією.
Зберігся відгук засновника гірничо-металургійної науки Георгіуса Агріколи на «Піротехнію». Високо оцінюючи обізнаність автора та красномовство викладу, Агрікола зокрема відзначав, що його книги й праця Бірінгуччо за змістом немов би доповнюють одна одну, оскільки багато технологічних питань «Піротехнія» порушує лише частково.
Праці De la pirotechnia 1540
Література
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
Примітки
Посилання