Пита́ння буття́ Бо́га — предмет активних дискусій у філософії релігії та популярній культурі.
З'ясування того, чи Бог справді міг/може існувати, цікавило людство з давніх часів. Аргументи за і проти існування Бога пропонувались філософами, теологами та вченими протягом декількох тисячоліть. У наш час в філософській термінології ці питання розглядаються в рамках епістемології (теорії пізнання) та онтології (природи буття).
Більшість доказів на користь кожної думки можна розділити на чотири групи — метафізичні, емпіричні, логічні та суб'єктивні. Наведені докази не обов'язково повинні бути прив'язані до божества якої-небудь конкретної релігії, однак історично були сформульовані стосовно юдаїзму, християнства та ісламу, а аргументація базувалась на метафізиці давньогрецької філософії.
Загальноприйнятого доказу існування Бога не сформульовано, оскільки не існує загальноприйнятого визначення Бога. Усе ж, питання про існування Бога продовжує залишатись предметом жвавих філософських суперечок і громадських дискусій.
Оскільки в цей час наукове пізнання є основоположним у розвинених країнах, то особливий інтерес представляє думка наукового співтовариства з питань існування Бога і доцільності віри в нього. Зважаючи на очевидну невідповідність критерію Поппера будь-якої релігійної течії, переважна більшість сучасних учених поділяє позицію, що питання про існування Бога є позанауковим та притримується нетеїстичних поглядів.
Позиції
Теїзм
Теїзм — світоглядна позиція, що характеризується релігійним або філософським переконанням у існуванні Бога/богів.
Деїзм
Деїзм — віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, в подальшому він не втручається — на противагу теїзму).
Пантеїзм
Пантеїзм — філософська позиція, яка стверджує, що Всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до Всесвіту або Всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм — це вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.
Атеїзм
Атеїзм (від , безбожний, безвірництво) — світогляд, який характеризується відсутністю позитивної віри у можливість існування будь-яких богів, духів, інших надприродних істот тощо.
Сильний атеїзм
Сильний атеїзм, також відомий як позитивний атеїзм, — світоглядна позиція, яка повністю заперечує можливість існування Бога/богів. Зазвичай «сильні» атеїсти апелюють до видимих логічних протиріч у приписуваних Богу характеристиках (всемогутності, всезнання, всеблагості, всюдиприсутності тощо). І використовуючи їх, намагаються довести неможливість його існування.
Слабкий атеїзм
«Слабкі» або негативні атеїсти не мають позитивної віри у Бога/богів, відмовляють їй у раціональності і обґрунтованості, але й не заперечують можливості існування Бога й притримуються позицій агностицизму.
Агностицизм
Агностицизм — філософський погляд, який стверджує, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.
Сильний агностицизм
Сильний агностицизм (також «жорсткий А.», «замкнутий А.», «строгий А.», «абсолютний А.») — погляд, який полягає в тому, що питання існування/неіснування всесильного Бога та природи об'єктивної реальності — не може бути осягнутим через нашу вроджену неможливість перевірити будь-який досвід жодним іншим чином, окрім іншого суб'єктивного досвіду.
Слабкий агностицизм
Слабкий агностицизм (також «м'який А.», «відкритий А.», «емпіричний А.», «темпоральний А.») — погляд, який полягає в тому, що існування/неіснування Бога/богів на сьогодні не осягнуте, але не обов'язково не здатне бути осягнутим, і тому потрібно утриматись від суджень, аж поки більше доказів стануть доступними.
Агностичний теїзм
Агностичний теїзм (також «релігійний А.», «духовний А.») — погляд тих, хто не вимагає знати про існування Бога/богів, але все-таки вірить у таке існування. (див. Знання і віра)
Агностичний атеїзм
Агностичний атеїзм (також «недогматичний атеїзм») — погляд тих, хто не знає про існування/неіснування Бога/богів і не вірить у них.
Апатеїзм
Апатеїзм, також відомий як прагматичний атеїзм, — риса світогляду, яка виявляється в «апатії» щодо релігійної віри. Апатеїсти розглядають питання про існування божества як таке, що не має для їхнього життя жодного значення. При цьому існування богів не заперечується і не стверджується, але може бути визнане необов'язковим або марним. Відповідно до цієї точки зору, боги не надають життю сенсу і не впливають на повсякденне життя С. 20.. Вид практичного атеїзму, що впливає на наукове співтовариство, — методологічний натуралізм, «мовчазне включення філософського натуралізму в науковий метод». При цьому обирати філософський натуралізм або вірити в нього не обов'язковоSchafersman, Steven D. «Naturalism is an Essential Part of Science and Critical Inquiry ». Conference on Naturalism, Theism and the Scientific Enterprise. Department of Philosophy, The University of Texas. February 1997. Revised May 2007. Перевірено 27 серпня 2007 р..
Ігностицизм
Ігностицизм або ігтеїзм — погляд на теологію, за яким будь-яка точка зору на теологію, включно з агностицизмом, робить надто багато необґрунтованих припущень щодо концепції Бога/богів та деяких інших теологічних концепцій. Ігностицизм та теологічний нонкогнітивізм вважались іноді синонімами, співвідношення між ігностицизмом та іншими нетеїстичними поглядами менш однозначне. Американський скептик Пол Куртц вважає його сумісним з негативним (слабким) атеїзмом і агностицизмомПол Куртц. «Новый скептицизм: исследование и надежное знание». В книзі «Мова, істина та логіка» Альфред Еєр стверджує, що ніхто не може говорити про можливість існування Бога, оскільки це поняття не піддається верифікації і тому безглузде. Еєр ставить його поза атеїзмом, агностицизмом та теїзмом, тому що всі ці позиції припускають наявність сенсу у висловлюванні «Бог існує». Враховуючи безглуздість теїстичних домагань, Еєр висловлює думку, що «немає логічної підстави для антагонізму між релігією та досвідним знанням», оскільки теїзм не тягне за собою жодних суджень, які міг би спростувати науковий метод.
Слідом за Еєром, Теодор Дранж теж вважає, що атеїзм та агностицизм ставляться до судження «Бог існує» як до осмисленого: атеїсти оцінюють його як «хибне або ймовірно хибне», а агностики залишають питання відкритим, доки не буде представлено вирішальний доказ. Якщо прийняти визначення Дранжа, ігностики не є ні атеїстами ні агностиками, а різниця між ними спрощено може бути виражена як: Атеїст: «Я не вірю, що Бог існує»: Агностик: «Я не знаю, існує Бог чи ні»: Ігностик: «Я не розумію, що ви маєте на увазі, коли говорите „Бог існує/не існує“».
Філософські концепції
Питаннями доказів буття Бога (якщо розглядати розробку даної проблеми історично) займалися такі філософи як:
Ансельм Кентерберійський, середньовічний філософ-богослов, що запропонував онтологічний доказ в загально відомому трактаті «Прослогіон», а перед цим ним було запропоновано свого роду доказ від досконалості в роботі «Монологіон». Гуніло середньовічний чернець, перший критик онтологічного доказу в роботі «У захист безумця», запропонував варіант спростування даного доказу. Тома Аквінський у праці «Сума теології», висунув космологічний і телеологічний докази буття Бога. Рене Декарт у праці «Міркування про метод», запропонував свій власний варіант підтвердження онтологічного доказу. Бенедикт Спіноза в «Етиці» також розглядав онтологічний доказ. Девід Юм у роботі «Дослідження людського пізнання» розкритикував космологічний доказ, а у «Діалогах про природну релігію» виклав власний варіант телеологічного доказу, а також і критику даного доказу. Іммануїл Кант, у «Критиці чистого розуму» вказав на неможливість усіх запропонованих до нього традиційних доказів, а у «Критиці практичного розуму» запропонував доказ, який заснований на моральному аргументі. Георг Гегель, у «Лекціях про доказ буття бога» розкритикував критику Канта у відношенні неможливості традиційних доказів. Бертран Расселл у статті «Чому я не християнин» запропонував ґрунтовну критику усіх, як він вважав, відомих йому способів на ґрунті яких доводять існування Бога.
Даною проблемою займалася також і безліч інших філософів, такі наприклад як Блез Паскаль, Ф. Г. Якобі та інші.
Теологічні концепції і аргументи
Церква свідчить про можливість часткового пізнання Бога за допомогою розуму(пор.: Прем 13, 1-9; Рим 1, 19-20: DS 3004, Vatic. I, Cap. 2; Vatic. II, DV, 6). Credo, ut intelligam («Вірую, щоби зрозуміти»), як і intelligo, ut credam («Розумію, щоби вірити») Існує різниця між пізнанням Бога розумовим і надприродним. Пізнання може йти від причини до наслідка (індуктивне), або від наслідка до причини (дедуктивний). Є докази існування Бога психологічні (бл. Августин), космологічні (Тома Аквінський) та онтологічний (св. Ансельм Кентерберійський).
Психологічний аргумент Або моральний аргумент що доводить існування Бога. Доказ існування Бога доводить людське сумління або мораль. Ще Девід Юм вивів принцип що із фактів які є неможливо вивести наших обов'язків. Це так званий Закон Юма. Критики загального морального закону кажуть що для кожного народу чи людини моральні закони різні. Теологія ж свідчить що це не різні моральні закони а різні трактування і бачення одного і того ж закону, бо «Бо Господь — суддя наш, Господь — законодавець наш, Господь — цар наш; Він спасе нас» (Іс. 33:22).
Космологічний аргумент Найдавнішим і найбільш популярним доказом буття Божого є, так званий космологічний аргумент. Із самої його назви видно, що в його основі лежить факт існування космосу, тобто всього навколишнього нас духовно-матеріального світу і властивому цьому світові закон причинності.
Реальність існування всього, що ззовні впливає на нашу свідомість і сприйняття, що виявляється змістом свідомості, не піддається сумнівові християнським реалізмом, який властивий християнській релігії. Категорично відкидаючи суб'єктивний ідеалізм, що ставить реальність матеріального світу під сумнів, християнський реалізм у цьому відношенні зходиться з матеріалізмом, будучи вільним, при цьому, від моністичної обмеженості й однобічності.
Загальність закону причинності для всіх духовних і фізичних явищ, для всього космосу, що спостерігається нами, ні в кого не викликає сумнівів. Оскільки кожен феномен і кожен об'єкт у світі має причину і є її наслідком, то і весь космос повинний мати свою причину, наслідком якої він є.
До того ж висновку приходимо, коли розглядаємо причинно-наслідковий ланцюг явищ, що не може мислитися безкінечним, тому що з приводу будь-якого феномена, що мав місце коли-небудь, як причина якого-небудь наступного явища, неминуче постає запитання: наслідком якої причини є цей феномен? Звідси логічно випливає наявність Першопричини, що не є наслідком чого-небудь, або має причину в самому собі, або зовсім по своїй сутності не підкоряється законові причинності. Таку Першопричину ми називаємо Богом.
Часто заперечують, що якщо все підкорено закону причинності, то і Бога не можна мислити безпричинним. Неправомірність цього судження стає очевидною, як тільки згадаємо, що закон причинності такий звичний для нас, даний нам у матеріально-духовному навколишньому нас світі, а Бог, як відомо, не належить до цього світу, і аж ніяк не мислиться його частиною, тому неправомірно поширювати на Нього будь-які закономірності властиві для цього світу, у тому числі і закон причинності. Більш того, сам цей закон створений Богом, як логічно випливає, разом із всім тварним світом, до якого він відноситься; Бог — Творець не тільки матеріальних і духовних об'єктів цього світу, але й існуючих між ними співвідношень і залежностей, в першу чергу це можна сказати про закон, що має універсальне значення, причини і наслідки.