Музика Кореї спочатку розвивалась під сильним впливом Китаю, у результаті чого серед традиційних інструментів та музичних жанрів багато запозичень. На початку ХХ століття в Кореї з'явилась європейська музика (кор. 양악, 洋樂, янак), яка протиставляється традиційній (кор. 국악, 國樂, кугак). Кугак в свою чергу розділяється на «хянак» (власне кореїзовану), «танак» (кореїзовану музику династії Тан) та «аак» (придворну). У сучасних Південній та Північній Кореях музична традиція розвивається індивідуально.

Історія

Стародавня музика Стародавня музика — пісні та танці, котрі використовували в богослужіннях Небу та Землі. Перші музичні інструменти проникли в Корею із Західного Китаю та Центральної Азії, паралельно йшло створення власних музичних інструментів. Ще коли Корея була розділена на три держави, з'явилась придворна музика Кореї; пізніше її представили до японського палацу. Корейська, а особливо, когурьоська музика значно вплинула на японську придворну музику гагаку. Історія традиційної корейської музики бере початок з часів заснування династії Корьо, а саме з 918 року до н.е..

Аккаму Попередниця корейської музики — музика доісторичних племен «аккаму» (кор. 악가무, 樂歌舞, дослівно «музика, співи та танці»), яка розвивалася в тісному зв'язку з магічними практиками та ритуалами поклоніння Небу та Землі. Згадка про один з таких ритуалів, який проводили корейці з Пуйо в Маньчжурії, міститься в Саньґочжи. Також там повідомляється про наявність у когурьосців фестивалю з танцями та співом, який відбувався на десятий місячний місяць, і під час якого люди приносили жертви богам.

Три корейські держави

Після утворення трьох корейських держав Когурьо, Пекчє та Сілла, перейнявши культуру та музичні традиції мешканців на тій території племен, у всіх трьох з'явились власна музика — «хянак» (кор. 향악, 鄕樂). Зокрема, раніше за всіх автохтонна музика виникла в державі Сілла під впливом північнокитайської та центральноазійської культури. Використання комунго, котра представляє собою адаптований китайський гуцінь, зазначено вже в IV столітті нашої ери.

Когурьоський музичний ансамбль виступав при палаці китайської династії Суй (隋), пізніше перемістившись до палацу династії Тан (唐). Завдяки цьому у китайських джерелах збереглись детальні описи костюмів, вистав та інструментів Когурьо. Слідом за Когурьо Пекче адаптувало музику південокитайських династій, а держава Сілла, котра знаходилась далі від Китаю та інших культурних центрів, зберегла власні традиції найдовше.

Пекче запозичило південнокитайські інструменти конху, чжен (чен) та чі (чок); когурьоский інструмент комунго. У VI столітті Пекче першою з корейських держав відправило послів до японського палацу, разом з ними відправились також четверо музикантів з сопілкою хвенджок (кор. 횡전), комунго, пірі та трьома іншими інструментами. У Ніхогі також стверджують, що в 612 році з Пекче в Японію потрапив танець гігаку, завдяки танцюристу, якого навчали в Китаї.

Зважаючи на віддалення від Китаю, в Сілла розвивалась власна музика. Її поштовх був значним після завоювання королем Чінхином племінного союзу Кая: один з талановитих каяських музикантів, У Рик, привіз у Корею гучжен та  перетворив його в каягим, навчив співу, танцям та грі на каягимі трьох чиновників, а також створив 12 творів для каягима (швидше за все аранжування народної музики на околицях річки Нактонган).

Період Північної та Південної держави

У Період Північної та Південної держави до хянак в Об'єднаній Сілла додалась кореїзована музика танського палацу «танак» (кор. 당악,  唐樂). Хянак представлена трьома струнними інструментами (кор.삼현,  三絃: комунго, каягим та хянбіба) і трьома бамбуковими сопілками (кор. 삼죽, 三竹, тегим, чунгим та согим). Музика Об'єднаної Сілли більш різноманітна, що помітно по творах, написаних Ок Пого. Ці твори адаптовані для цісяньцінь (комунго): в них використовуються кілька ладових звукорядів, вони витонченіші, ніж п'єси У Рика для каягима.

Танак часів Об'єднаної Сілли включала в себе кончхвіак (кор. 고취악, 鼓吹樂, військова музика), танакчо (кор. 당악조, 唐樂調, твори для сопілок) та помпхе (кор. 범패, 梵唄, будійські співи). Кочхвіак, мабуть, був запозичений 664 року у китайського експедиційного корпусу, що був розміщений в місті Унджін. До кінця існування Об'єднаної Сілла музична традиція стала ще більш різноманітною за рахунок запозичення нових жанрів та розвитку старих.

Музика Пархе продовжила традицію Когурьо. Там використовувався власний різновид комунго, «пархе-гим» (кор. 발해금, 渤海琴, дослівно «цитра з Пархе») та розвивалась автохтона танцювальна школа («пархе-гйобан» кор. 발해교방, 渤海敎坊). Після розорення Пархе киданями в X столітті від музичної традиції Пархе залишились лише згадки в японських літописах та сліди «боккайгаку» (музики Пархе) в японському бугаку. 

Середньовічна музика Другий період розвитку корейської музики — Середньовіччя (918—1910 роки), коли з Китаю в Корею привезли жанр придворної музики яюе, який перетворився в місцевий «аак». Крім того, в цей час в Кореї почала активно розвиватись народна музика.

Династія Корьо

Корьо розвинула музичну традицію Об'єднаної Сілла і сприйняла новий китайський великий жанр придворної музики яюе, зберігши і розвинувши також хянак та танак. Музикою завідували два придворних інститути: музичне управління Теаксо (кор. 태악서, 太樂署) та Кванхьонбан (кор. 관현방, 管絃房), які направляли учнів до придворних музикантів. Придворна музика поділялась на ритуальну, церемоніальну та розважальну, при цьому наприклад церемоніальна музика включала в себе твори в жанрах хянак та танак. У період Корьо з'явились артистки кісен.

Три струнних інструменти та три бамбукові сопілки Об'єднаної Сілла продовжили домінувати в музиці Корьо. До них приєднали ще три привезених в Корею інструменти: барабан чангу, хегим та пхірі, завдяки чому хянак Корьо значно збагатилась у порівнянні з попереднім періодом. Ноти, котрі збереглися з часів Корьо — Теак-хубо, Сіьон-хянакбо — свідчать про те, що вся музика цього часу написана або в пентатоніці, або в особливому звукоряді «кьомьонджо» (кор. 계면조, 界面調). Розвиток музики танак йшов своєю чергою: у династії Сун запозичений акомпанемент для танців, та танак розділилась на тегок (кор. 대곡,  大曲, пісні, музика та танці, одночасно виконувались жінками, котрі працювали в кьобанах) та саак (кор. 사악,  詞樂, співи під музику). Єдиний твір Корьо жанру саак, котрий зберігся до наших днів, — це «Весна в Лояні» (кор. 낙양춘, 洛陽春, Нагянчхун).

Сунську музику в Кореї виконували ансамблем з панхяна (кор. 방향, 方響, металофон), тунсо (кор. 퉁소, 洞簫, подовжна сопілка), танджока (кор. 당적,  唐笛, невеличка поперечна сопілка), танпхірі (різновид пхірі), танбіби (різновид піби), аджена (струнно-смичкова цитра), теджена (15-струна цитра), чангу (барабан), кьобанго (кор. 교방고, 敎坊鼓, великий барабан) та пака (дерев'яні кастаньєти).

Корея активно запрошувала придворних музикантів сунського палацу для навчання місцевих китайської музики, а імператор Хуей-цзун 1116 року вислав правителю Єджону набір інструментів для виконання яюе (по-корейськи «аак»), підштовхнувши розвиток великих придворних жанрів. Інструменти (як і музика при дворі Хуей-цзуна) були розділені на дві групи: «для тераси» (кор.등가, 登歌, тинга) та «для статті» (кор. 헌가, 軒架, хонга), це розділення також було сприйнято корейцями. Після правління Єджона Сун, котра оборонялась від нападу чжурчженів, ще висилала Корьо інструменти, але вже не могла передавати техніку гри; сама Корьо з XIII століття була зайнята захистом від монголів. У цей час уряд закрив Кваехьонбан, замість нього 1391 року з'явилось «Правління аак» (кор. 아악서, 雅樂署, ааксо), проіснувавши до 1457 року.

Династія Чосон

У 1392 році влада перейшла до династії Чосон. Придворні інститути Теаксо та Ааксо продовжили роботу (Теаксо займався хянак та танак, Ааксо — лише інструментальною частиною музики, котра виконувалась в королівському святилищі Чонмьо), засновані ще три музичні правління, але 1457 року пройшла реформа, що скоротила їхню кількість до двох — Чанаксо (кор. 장악서, 掌樂署), а ще через деякий час вони поєднались в єдиний Чанагвон (кор. 장악원, 掌樂院). Розділення на аак та хянак-танак збереглося, причому музикантів для аак треба було обирати із звичайних підданих, а для хянак-танак — з низів. Аж до падіння Чосон посада музиканта була спадковою: синів музикантів реєстрували при народженні та починали навчати музиці в державних установах з 10 років.

Під час правління короля Седжона Великого в Кореї почали самостійно виробляти більшість інструментів для виконання аак; цю музику почали виконувати набагато частіше: кожна ранкова зустріч короля з чиновниками і всі конфуціанські ритуали віднині супроводжувались аак. Разом з цим аак відійшла від китайських джерел і почала розвиватись самостійно.

Два чосонських твори жанру хянак — Потхепхьон (кор. 보태평, 保太平) та Чондеоп (кор. 정대업, 定大業) — дійшли до сучасності і продовжують щорічно виконуватись на святкуванні Чонмьо-череак. Крім них збереглись Йонсан-хвесан, Мандеьоп (кор. 만대엽, 慢大葉), Йоміллак, більшість пісень з книги Ода про драконів, котрі летять до неба та інші твори.

Жанр танак складали «саак» (твори-акомпанемент до придворних танців, зникли в кінці правління династії) та кореїзована китайська церемоніальна музика. Адаптація танака йшла повним ходом — з 13 раніше використаних лише в цьому жанрі китайських інструментів залишились лише п'ять (панхян, теджен, танджок, танпхірі та тунсо); привезені з Китаю хегим та вольгим (кор. 월금, 月琴, струнно-щипковий інструмент з круглим корпусом) використовувались лише в хянаку, ще шість (пак, кьобанго, чангу, танбіба, аджен та тхепнхьонсо) стали однаково вживані для хянака та танака. Винайдена в XV столітті мензуральна нотація Чонганбу (кор. 정간보, 井間譜) стала першою в Азії, вплинула таким чином на розвиток музики у всьому регіоні.

Після японських та монгольських вторгнень в XVI—XVII століттях більшість високопоставлених музикантів втекли або були вбиті, через що розвиток придворної музики уповільнився хоча народна музика не постраждала. Кількість музикантів для вистав було скорочено вдвічі-втричі. Управлінням музики (кор. 장악원, 掌樂院, чанагвон), із ансамблів виключили дзін тхекчон (кор. 특종, 特鐘), кам'яний гонг тхеккьон (кор. 특경, 特磬), сопілку-окаріну хун (кор. 훈,  塤), сопілку кван (кор. 관, 管), губні органи хва (кор. 화, 和) та у (кор. 우,  竽), комунго, каягим, хянбібу, вольгим та хегим — оркестри часів пізньої Чосон стали в основному духовими. Єдиними двома творами жанру танак, котрі пережили обидві хвилі японських та монгольських завоювань, були Походжа (보호자) та Нагянчхун (Весна в Лояні).

Народна ж музика, навпаки, досягла підйому: розквітли класичні ліричні пісні кагок (кор. 가곡, 歌曲), інструментальна сюїта йонсан-хвесан (кор. 영산회상, 靈山會相), драматичні пісні пхансорі, а також інструментальні композиції в швидкому темпі санджо. Кагок і йонсан-хвесан виконували в розважальних клубах, що зробило їх щонайменше відомими серед широкого загалу. Перший розвинений з раньочосонського жанру сактеьоп (кор. 삭대엽, 數大葉) в XIX столітті, виник наприкінці XVIII століття з молитви і з часом став інструментальним. Пхансорі був популярним вже наприкінці  XVIII століття, вважалось, що у нього є чотири обов'язкові складові: персонажі, захоплююча історія, ритм та мелодія, а також акторська майстерність. Наприкінці XIX століття завдяки перекладу шаманських мелодій для каягиму з'явився санджо.

Сучасна музика Сучасний період почався незадовго до завоювання Кореї Японією 1910 року та характеризується проникненням у Корею європейського мистецтва: музики, танців, театру та інших; при цьому вони отримують миттєве схвалення загалу. У цей період музика розділяється на «традиційну» (кор.구각,  國樂, кугак) та «сучасну» (кор. 양악,  洋樂, йонак).

До окупації Японією