Генрі Лоуренс Гарфілд (англ. Henry Lawrence Garfield) — американський співак, письменник, артист жанру художнього читання, актор, ведучий, більш відомий під псевдонімом Генрі Роллінз (англ. Henry Rollins).
Вокаліст гуртів State of Alert (1980 рік), Black Flag (з 1981 по 1986 рік), Rollins Band (з 1987 по 2003 рік, та 2006 рік).
Ще під час участі у Black Flag, Роллінз заснував видавничу компанію 2.13.61, яка видавала як його власні книжки та альбоми жанру художнього читання, так і твори інших авторів.
Генрі Роллінз був ведучим численних радіошоу, наприклад: Harmony in My Head (радіостанція KDLD, 103.1 FM) і телевізійних шоу, наприклад: The Henry Rollins Show (IFC), 120 Minutes (MTV).
Генрі Роллінз зіграв у серіалі "Сини анархії" (2-й сезон) в ролі Ей Джея Вестона (англ. A.J. Weston), в останніх 2 сезонах мультсеріалу "Легенда про Корру" він озвучив персонажа Захіра (англ. Zaheer), а також він мав ролі в багатьох фільмах. Генрі Роллінз брав участь у різних кампаніях у США, наприклад: "Права геїв"; "Всесвітня допомога голодуючим"; "West Memphis Three"; "Кінець всім війнам". Зараз він веде щотижневе радіошоу на KCRW, є постійним колумністом Rolling Stone Australia та був постійним колумністом LA Weekly.
Раннє життя Генрі Лоуренс Гарфілд народився у Вашингтоні, 13 лютого 1961 року.
Мати Генрі Гарфілда, Iris, мала ірландське походження, а батько, Paul, був з єврейської родини.
Прадід Генрі Лоуренса Гарфілда по батьківській лінії, Henach Luban, був родом з Rezekne, Латвія. У 1905 році, під час відпустки, Henach Luban разом з сім'єю утік до США, рятуючись від політичних заворушень та погромів. У США Henach Luban змінив ім'я на Henry Luban і оселився у Мілуокі, штат Вісконсин.
Коли Генрі було три роки, його батьки розлучилися і його виховувала мати, вони мешкали у вашингтонському районі Гловер Парк.J. Parker, Turned On: A Biography of Henry Rollins, 2000 Генрі відвідував батька лише на вихідних. У дитинстві та в підлітковому віці Генрі зазнав сексуального насильства, він страждав від депресії та низької самооцінки.Azerrad, Michael. Our Band Could Be Your Life: Scenes from the American Indie Underground, 1981–1991. Little Brown and Company, 2001. . p. 25 У четвертому класі Генрі діагностували гіперактивність, йому прописали Ritalin, щоб краще зосереджуватися під час навчання, він приймав препарат протягом кількох років.
Генрі відвідував приватну школу Bullis School (Potomac, Maryland). За словами Генрі, школа допомогла йому розвинути почуття дисципліни та сильну трудову етику. Саме в Bullis він почав писати. Після закінчення школи, Генрі навчався в Американському університеті у Вашингтоні протягом одного семестру, але кинув навчання в грудні 1979 року.
Він почав працювати за мінімальну заробітну платню. Поміняв безліч місць роботи, в тому числі працював кур'єром в National Institutes of Health.
У 1987 році він сказав, що з 18 років не бачив свого батька, а в 2019 році написав: «я поняття не маю, що мій батько думає про мене і чи він ще живий».
Музична кар'єра
Генрі виріс, слухаючи The Doors та гурти 60-х років від лейбла Motown Sound. Також захоплювався Van Halen Azerrad, 2001. p. 28 і Ted Nugent. Але далі був вибух панк-року кінця 70-х. Генрі та його друг Ян Маккей захопилися панком.
«Нам хотілося чогось, що просто вражає», — казав Генрі. «Тоді один із нас, ймовірно, Ян, отримав платівку Sex Pistols. Я пам’ятаю, як почув це і подумав: «Ну, це щось. Цей хлопець розлючений, ці гітари грубі». Яке одкровення!»
Після роботи Генрі можна було зустріти на виступах Bad Brains, Teen Idles та інших вашингтонських панк-груп.
З 1979 по 1980 рік Генрі підпрацьовував технічним працівником сцени (роуді) у кількох вашингтонських гуртах, включаючи гурт Teen Idles. Коли вокаліст гурту Teen Idles, Nathan Strejcek не з'являвся на репетиціях, учасники Teen Idles дозволяли співати Генрі. Слава про вокальні здібності Генрі поширилася серед інших вашингтонських гуртів. Вокаліст гурту Bad Brains, Paul D. Hudson (псевдонім H.R.) іноді запрошував Генрі на сцену, щоб співати разом.
State of Alert У 1980 році розпався вашингтонський панк-гурт Extorts. Фронтмен гурту Lyle Preslar, перейшов в Minor Threat. Генрі разом з іншими екс-учасниками Extorts заснував новий гурт State of Alert (S.O.A.) і став фронтменом та вокалістом гурту. Він відредагував тексти п'яти пісень і написав ще декілька пісень. У 1981 році State of Alert записали свій єдиний альбом No Policy у студії Яна Маккея Dischord Records.
Генрі працював по 60 годин на тиждень як менеджер у вашингтонському магазині Häagen-Dazs. "Я хотів померти щодня", — казав він. Музика тримала його живим. Робота у Häagen-Dazs допомогла профінансувати запис альбому No Policy.
Приблизно в квітні 1981 року в гурті відбулась зміна барабанщиків: Саймон Якобсен був замінений Айвором Генсоном. У той час батько Генсона служив на флоті адміралом ВМС США і його сім'я мешкала в офіційній резиденції віце-президента США, яка розташована на території Військово-морської обсерваторії США. Гурт проводив там свої репетиції, на територію обсерваторії їх допускали агенти секретної служби США.
State of Alert розпався після дюжини концертів та запису одного альбому. Генрі сподобалося бути фронтменом. Його концерти отримали репутацію бійцівських шоу. Пізніше він казав: «Мені було дев’ятнадцять років, я був дуже гарячим хлопцем, який міг постояти за себе на сцені».
Black Flag У 1980 році друг подарував Генрі та Яну Маккею копію альбому Nervous Breakdown гурту Black Flag. Генрі став фанатом гурту. Переписувався з басистом Чаком Дуковскі (англ. Chuck Dukowski). А пізніше запросив гурт залишитися в домі його батьків під час туру Black Flag на східному узбережжі в грудні 1980 року.Azzerad, 2001. p. 27–28 Коли Black Flag повернувся на східне узбережжя у 1981 році Роллінз відвідав стільки їхніх концертів, скільки міг.
В нью-йоркському барі відбулось імпровізоване шоу. Генрі збирався до Вашингтона, щоб почати працювати і на прощання він попросив гурт дозволити йому заспівати пісню «Clocked In» разом з гуртом. Вокаліст Black Flag Дез Кадена (англ. Dez Cadena) погодився з цим.
У 1981 році вокаліст Дез Кадена, вирішив перейти на гітару і гурт почав шукати нового вокаліста. Після напівофіційного прослуховування в Tu Casa Studio (Нью-Йорк), Генрі запропонували стати вокалістом гурту Black Flag. "Я не міг у це повірити", казав Генрі. "Мене запитали, чи хочу я подивитись на аркуші з текстом пісень. Я сказав їм: Я знаю тексти, а все, що я не знаю, я буду кричати".
Його енергійність та сценічний образ відповідали стилю гурту, але різноманітні музичні смаки Роллінза були ключовим фактором у його обранні вокалістом. Засновник Black Flag Грег Джинн (англ. Greg Ginn) творчо розвивався і хотів співака, який би був готовий вийти за межі простого триакордного панку.
Генрі залишив роботу в Häagen-Dazs, продав свою машину та переїхав до Лос-Анджелеса. Після прибуття до Лос-Анджелеса, Генрі зробив татуювання логотипу "Black Flag" на лівому біцепсі та на потилиці і вибрав собі сценічний псевдонім Роллінз, прізвисько, яке вони з Яном Маккеєм використовували в підлітковому віці.
Свій перший концерт з Black Flag, Роллінз зіграв 25 липня 1981 року в Cuckoo's Nest в Коста-Меса.
Середовище, в якому перебував Роллінз в Лос-Анджелесі, відрізнялось від Вашингтонського; незабаром поліція зрозуміла, що Роллінз був учасником гурту Black Flag, і почала його переслідувати. Пізніше Роллінз казав: «Мене це справді налякало. Мене лякало, що доросла людина так зробить... Мої маленькі очі були широко розплющені».
Перед концертами, коли інші учасники гурту готувалися, Роллінз, скриплячи зубами, крокував по сцені, одягнений лише в чорні шорти; щоб зосередитися перед шоу, він стискав більярдну кулю.
Його сценічний образ вразив кількох критиків; після концерту 1982 року в Анакортесі, критик Sub Pop Келвін Джонсон (англ. Calvin Johnson) писав: «Генрі був неймовірним. Ходив туди-сюди, похитувався, робив випади, гарчав; усе це було справжнім, це найемоційніша поведінка, яку я коли-небудь бачив».
До 1983 року сценічний образ Роллінза все більше віддаляв його від решти Black Flag. Під час концерту в Англії, Роллінз зчепився з фанатом, який атакував Грега Джинна. Пізніше Джинн лаяв Роллінза, називаючи його «мачо-мудаком».
Судова суперечка з Unicorn Records затримала подальші релізи Black Flag до 1984 року. Джинн наполягав на зміні музичного стилю і вимагав інновацій. У серпні 1983 року гурт покинув гітарист Дез Кадена. Джинн та Дуковскі (англ. Dukowski) конфліктували, ситуація зайшла в глухий кут, зрештою Джинн звільнив Дуковскі.
У 80-ті стиль гурту змінився. У альбомі 1984 року, My War, відчувається вплив heavy metal, Генрі Роллінз у багатьох піснях пронизливо кричить, а учасники гурту відростили довге волосся, щоб остаточно заплутати хардкор-панк аудиторію гурту.
Зміна музичного стилю та зовнішнього вигляду Black Flag відштовхнула багатьох їхніх фанатів, які зосередили своє невдоволення на Роллінзі. Роллінза кололи кульковими ручками, дряпали нігтями, намагалися вдарити кулаком в обличчя і іноді влучали. Він завжди відбивався, витягуючи глядачів на сцену та нападаючи на них. Під час концерту Black Flag Роллінз кілька разів вдарив в обличчя фаната, який весь час тягнувся до мікрофона.
Роллінз дедалі більше віддалявся від фанатів; у своєму гастрольному щоденнику Роллінз писав: «Коли вони плюють у мене, коли вони хапають мене, вони не завдають мені шкоди. Коли я штовхаю і калічу плоть іншої людини, це зовсім не відповідає тому, що я справді хочу з нею зробити."
Роллінз почав займатись важкою атлетикою, і до їхніх турів 1984 року він вже мав атлетичну статуру; журналіст Майкл Азеррад (англ. Michael Azerrad) пізніше написав, що «його потужна статура була метафорою неприступного емоційного щита, який він створив навколо себе». Роллінз відповів: «ні, тренування були просто способом напружити себе».
Робота у Black Flag мала свої недоліки. Black Flag мандрував країною в побитому фургоні, зігравши аж 93 концерти за 104 дні. Учасники гурту виживали на мізерну зарплату і спали у фургоні або на підлозі у будинку якогось фаната.
Генрі Роллінз був вокалістом Black Flag аж до розпаду гурту у 1986 році.
Генрі Роллінз згадував:
"Я не залишив Black Flag; Грег Джинн подзвонив мені і сказав, що звільняється. Це був дивний телефонний дзвінок. Коли він залишив свій гурт, я вирішив, що з цим покінчено, і того дня почав працювати над записом Hot Animal Machine."
Сольна кар'єра У серпні 1986 року Генрі Роллінз вже гастролював як сольний співак та артист жанру художнього читання.
У 1987 році він випустив два сольних альбоми:
Hot Animal Machine (у співпраці з гітаристом Крісом Хаскеттом (англ. Chris Haskett)); Drive by Shooting (міні-альбом із кавер-версіями та пародійними мелодіями, записаний як «Henrietta Collins and the Wifebeating Childhaters»).
Того ж року Роллінз випустив свій другий альбом жанру художнього читання Big Ugly Mouth.
Rollins Band
У 1987 році Роллінз, Хаскетт, разом з Ендрю Вайсом (англ. Andrew Weiss) та Сімом Кейном (англ. Sim Cain) (обидва колишні учасники сайд-проекту Грега Джинна, Gone) утворили новий гурт і назвали його Rollins Band. Гурт невпинно гастролював і за їхнім дебютним альбомом 1987 року Life Time швидко пішли релізи та концертна збірка Do It. Гурт продовжував гастролювати протягом 1988 року; у 1989 році був випущений інший альбом Rollins Band, Hard Volume.
Після випуску альбому Hard Volume, басист Ендрю Вайс і вокаліст Генрі Роллінз співпрацювали над одноразовим сайд-проектом під назвою Wartime. Ендрю Вайс написав і виконав всю музику, Генрі Роллінз займався вокалом. У 1990 році було записано альбом сайд-проекту Wartime під назвою Fast Food For Thought.
У 1990 році гурт Rollins Band випустив концертний альбом Turned On і реліз Live at McCabe's.
У 1991 році Rollins Band підписали дистриб'юторську угоду з Imago Records і виступили на фестивалі Lollapalooza; що зробило гурт більш відомим.