Орися (Ірина) Грицина, у шлюбі Матешук (псевдо: «Маківка», «Бистриця»; 22 січня 1929, с. Теребежі, Тернопільське воєводство, нині Буський район, Львівська область — 29 грудня 2018, Львів) — учасниця національно-визвольних змагань, членкиня ОУН, воячка УПА, Політичний в'язень, письменниця, Почесна громадянка Буського району.

Життєпис Орися Грицина народилася в с. Теребежі поблизу містечка Олеська. Батько Андрій був заможним господарем, мати Бронислава (до шлюбу Косинська) походила із збіднілої української шляхти. Батько боровся за незалежність України в лавах січових стрільців, як воїн Української галицької армії, організував у рідному селі осередок «Просвіти», був його головою. Обоє були відомими на той час громадськими діячами. Старший брат Роман загинув за волю України 1944 року.

У 1939 р. через страх депортації після приходу «перших совітів» батьки переїхали до Львова. Орися навчалася у львівській середній школі № 5, де в час російської окупації розгорнулася широка підпільна діяльність. У 1945 р. дівчина увійшла до Спілки української молоді, згодом — до ОУН (псевдо «Маківка», згодом змінила на «Бистриця»). Виконувала різні завдання підпілля. За наказом Проводу ОУН з метою конспірації перейшла у львівську залізничну середню школу № 3, яку закінчила 1947 року. Того ж року вступила на факультет української філології Львівського університету. 

У жовтні 1947 року вперше заарештована, у вересні 1948 року заарештована вдруге. Понад рік перебувала під слідством у львівській тюрмі на Лонцького.

22 березня 1949 року Військовий трибунал МВС Львівської області засудив Орисю Грицину за ст. 54-1 «а» КК УРСР до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.

Після суду декілька місяців перебувала в тюрмі «Бриґідки», згодом — у київській пересильній тюрмі, звідки етапована до таборів ГУЛАГу. Покарання відбувала в Комі АР у таборах суворого режиму в Інті й Абезі, у Казахстані (Карабас). Орися Грицина писала:

Її вірші підносили дух українських хлопців і дівчат, надихали на боротьбу з ворогами України.

1955 року звільнена під час «хрущовської відлиги», проте проблеми залишилися. Повернулася, хвора, у Львів до батьків. Однак батьків невдовзі після її приїзду виселили з їхнього помешкання просто на вулицю. Поновитися в університеті також не дозволили.

Вдалося вступити до культосвітнього технікуму, а згодом і заочно закінчити Харківський бібліотечний інститут. Працювала бібліографкою у бібліотеках Львова.

У 1956 р. одружилася з колишнім політв'язнем, відомим хірургом Ростиславом Матешуком. 1957 року народила доньку Лесю, нині професорку Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, авторку першого україномовного підручника з нормальної анатомії. Чоловік помер у березні 2006 року, за кілька днів до їхнього золотого весілля.

З початком національного відродження Орися Грицина-Матешук очолила Львівський клуб репресованих імені Михайла Сороки (1989—1995 рр.), який брав активну участь у становленні незалежної Української Держави. Орися Матешук була авторкою відозв і прокламацій клубу репресованих.

Знайшла себе в письменницькій діяльності. Деякі її вірші покладено на музику.

Брала активну участь у створенні цвинтарного меморіалу «Ми вмерли, щоб Україна жила» в містечку Олеську, була активною в Товаристві «Просвіта».

Девізом життя Орисі Матешук були її слова: «За волю рідної країни віддать готова я життя».

Померла 29 грудня 2018 року у Львові.Громада Львова співчуває рідним Ірини (Орисі) Матешук

Доробок «Відважні, щирі, неповторні» (2003, збірка поезій); «Незабутня Софія Караффа-Корбут»Орися Матешук. Незабутня Софія Караффа-Корбут (2004, спогади); «Олеська земля – земля героїв» (2006)В Олеську презентувала свою книгу Ірина (Орися) Грицина-Матешук, а в Буську – Іван Бак; «А ми не скорилися» (2007); «А ми лишилися людьми: спогади» (2011); «Без надії сподіваюсь...» (2013). Див. також

Жінки в ОУН та УПА † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА † Командири УПА

Примітки

Посилання Орися Матешук – горда дочка Олеського краю Поетичні майстерні. Орися Матешук