Дергачі

Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі) — село міського типу в Україні, в Харківському районі Харківської області, центр Дергачівської міської громади, колишній центр Дергачівського району.

Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпост Харківської укріпленої лінії. Населення — приблизно 18 тис. осіб.

Назва Назва міста пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха деркача, який полюбляє оселятися в цій місцевості. З 1943 року радянська влада відкинула українську назву Деркачі (з літерою "к") та без офіційного перейменування почала використовувати назву Дергачі (з літерою "г"), що відповідає одній з російських назв птаха деркача (). Пізніше цей варіант назви був закріплений у Класифікаторі об'єктів адміністративно-територіального устрою України.

Нині піднімаються питання про перейменування міста на стару назву - Деркачіhttps://suspilne.media/amp/kharkiv/582391-nas-rajon-ce-kozackij-kraj-na-harkivsini-planuut-povernuti-istoricnu-nazvu-mistu-dergaci/

Символіка Місто має герб та прапор, затверджені рішенням Дергачівської міської ради VI сесії XXIII скликання від 9 липня 1999 року. Герб міста має вигляд геральдичного щита, у верхній частині якого на синьому фоні є оригінальна назва міста — «Деркачі», а у нижній частині — «1660». У центральній частині на жовто-зеленому фоні зображення українського козака у національному одязі з шаблею на боці та пікою у лівій руці. На зеленому фоні герба зображено птаха деркача та стебло очерета. Герб міста став художньою основою для створення пам'ятника козаку Деркачу.

Населення Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці86.67%росіяни12.06%білоруси0.31%вірмени0.11%інші/не вказали0.85% Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська1767687.52%російська238111.79%білоруська270.13%вірменська90.04%румунська30.01%грецька20.01%інші/не вказали980.50%Усього20196100%

Географія

Розташування Місто Дергачі розташоване на річці Лопань, у північній частині міста русло річки сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходять автомобільні дороги та . Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км розташоване смт Мала Данилівка, нижче за течією прилягало колишнє селище Інститутське. Більша частина міста знаходиться у низовині на лівому березі Лопані, лише окремі північно-західні райони знаходяться на підвищенні. Територія міста простягається на відстань близько 7 км з північного заходу на південний схід. Окрім власне міста Дергачі на території, підпорядкованій Дергачівській міській раді, знаходяться села: Білаші, Болибоки, Ємці, Замірці, Маслії, Мищенки, Семенівка та Шовкопляси.

Клімат Клімат Дергачів — помірний (вологий) континентальний (Dfb за класифікацією кліматів Кеппена), з теплим літом, але без посушливого сезону. Середньорічна температура становить 7.3 °C, річна кількість опадів — 535 мм.

У окремих районах міста особливості рельєфу створюють мікрокліматичні відмінності. Зокрема, у південно-західній частині (місцевість Морозівка) на високих схилах правобережжя Лопані сходження снігового покриву зазвичай відбувається пізніше ніж у інших частинах міста.

Транспорт Залізниця

Місто має залізничну станцію, розташовану на залізничній лінії Харків - Бєлгород. Окрім залізничної станції Дергачі у межах міста знаходяться зупинні пункти Нові Дергачі та Моторна. Залізнична станція та зупинні пункти у межах Дергачів використовуються приміськими електропоїздами, що належать Південній залізниці.

Автотранспорт

Відстань від районного центру до кільцевої дороги Харкова — 12 км. Через місто проходять автошляхи обласного значення, що пов'язують Харків із Золочевом та Козачою Лопанню. Місто має регулярне автобусне сполучення з Харковом (автостанція "Центральний ринок"). У місті також діє внутрішній автобусний маршрут, який проходить центральними вулицями Сумський шлях та Золочівський шлях та сполучає північну та південну частину міста. Метро У 1980-х роках при проектуванні Олексіївської лінії Харківського метрополітену планувалося будівництво станції метро «Дергачі», однак станція поки що не збудована.

Економіка Найбільша кількість підприємств зосереджена у промисловій зоні на півдні міста поруч з залізничною зупинкою Моторна.

Серед найбільших підприємств, що мають виробничі потужності у Дергачах:

UBC Group — виробництво холодильного та пивоварного обладнання Amcor — виробництво пакувальних матеріалів для тютюнової промисловості ТОВ «АТ Біофарм» — виробництво фармацевтичних препаратів, вакцин та кормових добавок для тварин «Пробка» (Red Cat Brewery) — пивоварня з обсягом виробництва до 180 т на місяць.

24 квітня 2018 року у Дергачах компанією Автомагістраль-Південь був введений в експлуатацію найпотужніший в Україні асфальтобетонний завод.

У місті розташований завод одного зі світових лідерів, що виробляє  — компанії Brig.

Екологія На території Дергачівської міської ради знаходиться найбільше сміттєзвалище міста Харкова — Дергачівський полігон твердих побутових відходів площею близько 13 га, який щодоби приймає близько 500 т відходів. У 2017 р. Кабінет Міністрів України затвердив проект будівництва нового сміттєпереробного комплексу у Дергачах з площею ділянки 39,5 гектарів, який передбачає будівництво лінії сортування роздільно-зібраних відходів потужністю 40 тис. тонн на рік та змішаних відходів потужністю 80 тис. тонн на рік.

Для Дергачів є надзвичайно актуальною проблема великої кількості бездоглядних та бездомних псів. У місті неодноразово фіксувалися напади собак, що спричиняли шкоду здоров'ю людей.

Історія Давні часи Достовірно відомо, що поселення на території сучасних Дергачів існували у скіфську добу (VI-III ст. до н.е.), а також у пізніші часи (V-VII ст. н.е.).

Поблизу Дергачів було знайдено унікальне бронзове навершя, яке до цього часу є єдиним відомим скіфським навершям, увінчаним фігурою давньоєгипетського міфічного страховиська — сфінкса. Цей предмет був частиною моделі світового дерева, що відображало скіфський світогляд про горизонтальну та вертикальну структуру Всесвіту. Зараз цей артефакт експонується на археологічній виставці Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.

З 2018 р. археологічна експедиція Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова здійснювала розкопки курганного могильника скіфського часу на заході Дергачів, який задовго до цього, у 1903 р., вивчав харківський археолог Є.П. Трефільєв. У 2018 р. було досліджено 4 кургани, отримано колекцію предметів та інформацію про поховальний обряд. Загалом впродовж польових сезонів 2018 — 2019 років археологічними експедиціями було розкопано 7 курганних насипів, п'ять з яких містили поховальні камери. Лише одне з досліджених поховань не було пограбовано, інші містили грабіжницький лаз. За висновками дослідників ця археологічна пам'ятка найімовірніше є родовим могильником, що використовувався в межах кінця V — IV ст. до н. е.

Козацька доба Перша згадка про Деркачі — 1660. Тоді жило 26 родин переселенців із Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки. Деркачівська козацька слобода стає невід'ємною частиною великої лінії місць-фортець так званої «Бєлгородської лінії», яка захищала від набігів татар південні кордони Російської імперії.

Під час нападу кримських татар 1680 Деркачі зруйновані й лише в 30-х роках XVIII століття спорудили нову фортецю.

У XVIII столітті Дергачі були сотенним містечком Харківського слобідського козацького полку. До 1742 року тут існувало правління однієї, у 1742—1765 рр. — двох козацьких сотень. Посади сотників в обох сотнях традиційно обіймали представники відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду Ковалевських (герба «Доленґа»). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Архангела Михаїла) і ратушну печатку з гербом (зображенням птаха-деркача, над яким восьмикутна зірка).

За даними на 1779 р. Дергачі — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що налічувала на той час 2287 мешканців (2316 «військових обивателів» і 71 «власницького підданого»).

XIX - початок XX ст. За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Дергачівської волості Харківського повіту мешкало 5874 особи (2855 чоловічої статі та 2919 — жіночої), налічувалось 909 дворових господарств, існували 2 православні церкви, училище, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14600 осіб.

Радянський період Голодомор Деркачі постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у місті та Болибоках — 274 людини. Документально підтверджено участь посадових осіб Деркачівської селищної ради та Харківської міської ради у експропріації майна деркачівських селян у 1932 році.

1938 року Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тисяч осіб.

Друга світова війна

Німецька окупація Деркачів тривала 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого — 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).

Під час окупації Деркачі вперше стало називатися містом. Деркачівська міська управа була єдиною міською управою (), утвореною у Деркачівському районі. Староста () почав працювати з 16 березня 1943, а секретар — з 20 березня 1943, тобто після другої окупації Деркачів. Відповідно до переліку станом на 3 липня 1943 року до штату управи входила 21 особа: бургомістр (староста), реєстратор, діловод, 2 фінансові агенти, 11 уповноважених (), технічний персонал. Одним з основних напрямів діяльності ДМУ було забезпечення робочою силою за вимогою районової управи та інших районних установ.

З 1943 року радянська влада без офіційного перейменування почала використовувати російську назву Дергачі.

Повоєнна доба 25 липня 1977 року указом Президії Верховної Ради УРСР Дергачам був наданий статус міста.

Незалежність 28 вересня 2014 року у місті, паралельно з обласним центром, невідомими молодиками в масках було повалено пам'ятник Леніну.

Російське вторгнення в Україну Упродовж російського вторгнення в Україну 2022 року місто зазнало обстрілів та руйнувань під час боїв за Харків. Місто не було окуповане, хоча його намагалися оточити, 9 березня російські війська було вибито з району навколо Дергачів. Постійні обстріли міста призвели до жертв серед його жителів. Зокрема, 12 травня будинок культури у Дергачах був обстріляний з РСЗО "Ураган", при цьому загинули дві особи, а четверо було поранено. У наступну ж ніч з 12 на 13 травня цю будівлю було вже повністю зруйновано ракетним ударом.

Видатні люди

Уродженці міста Алешко Марія Іванівна — оперна співачка. Бакуменко Валерій Данилович — український вчений у галузі державного управління, син поета Бакуменка Данила Олександровича. Бакуменко Данило Олександрович — український поет, прозаїк, перекладач. Член Спілки письменників України (з квітня 1955), лауреат премії імені Павла Тичини. Верещак Олександр Петрович — український науковець, фахівець у галузі радіотехніки. Гноєвий Віктор Іванович (1936—2021) — доктор сільськогосподарських наук, професор. Грушка Павло — сліпий кобзар. Доброскок Гаврило Васильович — прозаїк, драматург, громадський діяч. Заарештований за звинуваченням в організації і керівництві українською націоналістичною групою. 14 лютого 1938 засуджений до розстрілу. Жилін Олег Миколайович — радянський та український футболіст та тренер. Зіньковський Анатолій Павлович — український науковець в галузі механіки, педагог, доктор технічних наук. Ісаєв Леонід Олексійович — український політик, кандидат технічних наук, народний депутат України IV—VI скликань. Ковальова Юлія Вікторівна — народний депутат України 5-го та 6-го скликань. Кудрич Людмила Володимирівна — співачка (мецо-сопрано), педагог. Заслужена артистка України (1997).