Володи́мир Миха́йлович Па́щенко (художній псевдонім Володей Паска,15 вересня 1950) — український науковець-географ і наукознавець, письменник і видавець, художник, доктор географічних наук (1992), професор (2002).

Діяльність Ландшафтознавець-польовик і теоретик, методолог географії та наукових досліджень загалом, наукознавець; автор двох десятків наукових монографій з науково-методологічними посібниками і підручником для вишів включно. Засновник і головний редактор "Київського географічного щорічника" й "Супутника Київського географічного щорічника". Засновник, Автор, укладач, науковий редактор видань серій заснованих ним серій "Рідні місця українців" та "Українські достойники". Член Національної спілки письменників України (з 1999 р.): поет і письменник-видавець, Художник-аматор, автор картин, що експонуються в меморіальних музеях Катерини Білокур та Олеся Гончара і в Прилуцьмому краєзнавчому музеї.

Ландшафтознавчі результати: примирення індивідуального, типологічного та загального понять ландшафту як рівноцінних і взаємодоповнюючих, відповідних ландшафтним властивостям індивідуальності, типологічності й загальності; встановлення наявності множини ландшафтних властивостей різних рангів; виявлення міжрангових співвідношень ландшафтних властивостей різної впливової дієвості; наголошення на багатшій різноманітності степових ЛК України, справжньостепових, північних і південних із чорноземами відповідно звичайними й південними, та сухостепових на темнокаштанових ґрунтах.

Загальні природознавчі результати: напрацювання реалогічної метатеорії взаємосутніх складників сучасного макросвіту, зокрема геореалів, ландшафтоутворюючих і комплексних ландшафтних, природних і змінених, матеріальних та ідеальних, в тому числі знаннєвих (гносеореалів); космореалів — планетореалів, планет земної групи та інших планет Сонячної системи; інших космореалів близького й далекого оточення Землі.

Наукознавчі результати: напрацювання міждисциплінарного методологічного і прикладного науково-редагувальницького змісту нової галузі науки про науку, атрибутивного наукознавства, з розглядом множин 12-и функціональних груп атрибутів науки та двох вербальних наукових субмов, об'єктно-сутнісної і предметно-знаннєвої, які складають усі наукові, пізнавальні та освітні змісти.

Головний дослідницький здобуток В. М. Пащенка — наукознавчий. Науковець усвідомив потребу та можливість виокремлення і забезпечив первинне становлення нової галузі науки про науку — атрибутивного наукознавства (англійською attributive science studies або attributive science of science, поняття і терміносполучення В. М. Пащенка). Для цього він здійснив належні сутнісні та науково-методологічні обґрунтування, сформулював означення та побудував класифікацію дієвості різних атрибутів науки, вирізнив принципово відмінні, але взаємодоповнюючі об'єктно-сутнісну та предметно-знаннєву субмови вербальної наукової мови, виконав пізнавально-конструктивні наповнення змістів і реалізував прикладне утвердження нової галузі досліджень. Напрацьовані та опубліковані ним змісти атрибутивного наукознавства такі: теоретико-методологічний (архітектоніка галузі); дієво-функціо­нальний дослідницький — раціонально чинний і новітньо-пошуковий (спектр і взаємодія складників галузі); прикладний — коригу­вальний означувально-сутнісний і термінознавчий (редагувально-оптимізуючий потенціал нової галузі). До фундаментальних узагальнень монографії «Атрибутивне наукознавство», 2020 (див. нижче перелік наукових видань) автор ішов 45 років, від найпростіших науково-атрибутивних ідей і положень, усвідомлених ще аспірантом.

Основний науково-пізнавальний зміст атрибутивного наукознавства відображено через систематизацію та сутнісні представлення щонайменше семи десятків атрибутів науки, через розкриття дванадцяти спектрів дослідницької дієвості різних груп атрибутів науки у їхньому взаємодоповненні та взаємодії, від вихідних і головних атрибутів до прикладних. Для кожної групи розкрито потенційно результативні співвідношення споріднених атрибутів науки і взаємодію знань про них, яку може реалізувати дослідник. Із наукознавчим осмисленням дієвої ролі атрибутів науки й пізнання дослідники стають продуктивнішими, пізнавальний пошук  – евристичнішим для наукового поступу та оптимізації інформаційності наукових і освітніх знань. Потреба наукознавчо обґрунтованого виправлення набутих знань однаково характерна для різних наук і напрямів наукового пізнання, що реалізуються у різних етномовних середовищах. Досвід видання двох десятків національних атласів країн світу, використаний для «Національного атласу України», свідчить, що поширення наукових кривоозначень у світі повсюдне, а з ним — неминучим є неточне донесення наукових знань у різних країнах та етнічних мовах. Приклади виправлення знань: забруднюючи не екологію (науку), а своє довкілля, маємо не екологічні, а екосередовищні ситуації; потепління — об'єкт не кліматичних, а кліматологічних студій; батьки не біологічні, а кровні, рідні; карти ґрунтів або ґрунтознавчі, а не ґрунтові; взаємодії реалій синергічні, а наукові трактування їх — синергетичні.

У прикладній частині напрацювання атрибутивно-наукознавчо обґрунтована наявність змістово відмінних і вичерпних у взаємодоповненні об'єктно-сутнісної та предметно-знаннєвої субмов вербальної наукової мови. За належністю знань про атрибути науки до однієї з двох вербальних наукових субмов узагальнено змістові риси кожної субмови й рефлексійно кореговано належні їм тексти — виправленнями численних наукових термінів і понять різних наук, уточненнями трактувань та озна­чень досліджуваних сутностей. Прикладні атрибутивно-наукознавчі узагальнення і типові коректні понятійно-термінологічні та змістові виправлення текстів є інваріантними щодо різних напрямів пізнання, різних етнічних мов і непідконтрольними філологам і мовознавцям. Приклади корекцій змістів: не геологічна (наукова) будова земної кори, а будова надр; не демографічний розвиток регіону, а демопопуляційний; сітями ловлять не промислові види риб, а рибу промислових видів.

Атрибутивне наукознавство, конструктивне й евристичне своїм змістом та оптимізуюче численними виправленнями двох субмов вербальної наукової мови, — це пріоритетне у світі нове дослідницьке напрацювання українського науковця, теоретика і методолога науки та письменника, чутливого до змісту слова. Прикладну частину напрацювання (монографію 2017 р. «Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство», див. нижче перелік) директор Інституту української мови НАНУ П. Ю. Гриценко на засіданні вченої ради Інституту назвав настільною книжкою кожного філолога. Професор журналістики І. Л. Михайлин відзначив «необхідність розвитку атрибутивного наукознавства та запровадження його вивчення в університети України і світу» (монографії В. М. Пащенка 2017 і 2020 рр.).

Київський письменник Дмитро Пилипчук так відгукнувся на монографію автора 2017 року (15.02.2022, машинопис): «Тарас Шевченко колись кинув докір українцям: ‘‘Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя’’. Ніхто довго не міг відповісти на запитання, а як же треба вчитися. Напрочуд змістовна й надважлива монографія Володимира Пащенка ‘‘Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство’’ — унікальна відповідь на те, як треба вчитися, щоб навчитись мислити, висловлюватись і писати раціонально, точною науковою мовою. В цій книзі майже кожну тезу, кожний абзац можна розгорнути в наукову монографію чи філософський трактат, і з огляду на когнітивну потугу цієї книги на 95 сторінок вона становить уже не лише національну, а й транскордонну цінність».

Народний депутат Л. М. Гриневич порадила шукати національний авторитет для підтримки напрацьованого наукознавчого здобутку в Україні та світі.

Атрибутивно-наукознавчим обґрунтуванням складних виправлень наукових і освітніх текстів і змістів не обмежується прикладний конструктив цього набутку. Досвід показав, що навіть математикам із формалізованим мисленням потрібне з'ясування відмін об'єкта — і класифіікаційного образу його, предмета пізнання.

Монографія автора «Атрибутивне наукознавство» (2020, 336 с.) подає понад 70 атрибутів науки у їхніх взаємодіях і функціональних сутнісних співвіднесеннях. Показано, що вся різноманітність науково-пізнавальних і пояснюючих змістів є поєднаннями об'єктно-сутнісної і предметно-знаннєвої вербальних наукових субмов. Методологічний зміст книжки розкриває дієві механізми наукових пізнань і міжга­лузевих інтеграцій. Президент НАПН України В. Г. Кремень відзначив наукове і націє­творче значення напрацювань автора, слушних для науковців та освітян країни і світу.

Життєпис Народився 15 вересня 1950 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району на Чернігівщині в родині фахівців-аграріїв. Середню школу закінчив із золотою медаллю (1967), із відзнакою — географічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1972) за спеціальністю геоморфологія; у 1977 р. — аспірантуру Сектору географії Академії наук України за спеціальністю фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів.

Кандидатську дисертацію «Генетичний аналіз геокомплексів Українського Приазов'я» захистив у 1979 р. (науковий керівник О. М. Маринич); докторську — «Методологічні проблеми ландшафтознавчого аналізу і синтезу» — в 1992 р. На формування пізнавальних спроможностей науковця визначально вплинуло спілкування з дослідниками І. М. Рослим, К. І. Геренчуком, Л. І. Воропай.

Працював у польових експедиціях на Камчатці, в Забайкаллі, Чувашії, на Мещорі, в Білорусі та в Україні. Ландшафтознавець-польовик, теоретик географії, методолог науки, наукознавець.

У 1977—2000 рр. молодший, старший, провідний, у 2000—2007 рр. головний науковий співробітник установи, яка тепер є Інститутом географії НАН України.

У 1999—2013 рр. — голова Київського відділу Українського географічного товариства, засновник і головний редактор «Київського географічного щорічника» та "Супутника «Київського географічного щорічника».

У 2008—2014 рр. — професор кафедри земельного кадастру Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України).

Співавтор середньомасштабних карт ландшафтів України і карти фізико-географічного районування території України. Автор карт ландшафтів окремих регіонів України. Наголосив на більшій різноманітності українських степових ландшафтів. Вони належать природній зоні справжніх степів із підзонами справжніх північних степів на звичайних чорноземах і справжніх південних степів на південних чорноземах і природній зоні сухих степів на темнокаштанових ґрунтах і каштанових солонцях.

Тривалий час — член експертної ради з географічних наук ВАК України, дві каденції — заступник голови експертної ради. Був керівником та виконавцем ландшафтознавчих і міжгалузевих природознавчих дослідницьких тем. Підготував одного доктора і десять кандидатів географічних наук за спеціальностями фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів та конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів.

Російський природознавець А. Г. Ісаченко назвав В. М. Пащенка одним із чотирьох науковців післявоєнного покоління (другої половини ХХ ст.) на пострадянському просторі, хто найбільше сприяв синтезу географіїИзвестия РГО, т. 144, 2012, с.16.

Із 2013 — почесний член Українського географічного товариства.

Із 2014 — на творчій роботі.

Літературні й наукознавчі напрацювання В. М. Пащенка відзначив академік М. Г. Жулинський у публікації «Жулинський М. Г. Потужний філософський заряд, помножений на стереоскопічне бачення світу // Українська літературна газета. 2023, 28 лют.»Жулинський М. Г. Потужний філософський заряд, помножений на стереоскопічне бачення світу // Українська літературна газета. 2023, 28 лют.

Автор наукових праць, навчальних посібників і підручника, біографічне видання