Візи́т В'ячесла́ва Мо́лотова до Берлі́на — державний візит до столиці Третього Райху Голови Ради Народних комісарів СРСР, Народного комісара закордонних справ, члена політбюро ЦК ВКП(б) В'ячеслава Молотова для перемовин з керівництвом Німеччини із зовнішньополітичних питань.

Візит відбувся 12 та 13 листопада 1940 року.

Візит був однією із важливих дипломатичних подій періоду Другої світової війни на завершальному етапі підготовки до зіткнення Третього Райху й Радянського Союзу.

Передумови

Перші контакти між керівними колами Німеччини і більшовицьким керівництвом Радянської Росії були встановлені вже 1919 року, коли до Німеччини нелегально приїхав представник уряду Радянської Росії Карл Радек Керівник відділу Центральної Європи Наркомату закордонних справ та відділу зовнішніх відносин Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Радянської Росії і близький співробітник Голови Раднаркому й керівника РКП(б) В. Ульянова. Коли він перебував у берлінській в'язниці Моабіт, до нього навідувалися представники керівництва Рейхсверу. У подальшому розвитку взаємодії брало участь найвище партійне, державне й воєнне керівництво Радянської Росії й СРСР: В. І. Ленін, Л. Д. Троцький, М. В. Фрунзе, Ф. Е. Дзержинський, Й. В. Сталін, К. Б. Радек, Г. В. Чичерін, Л. Б. Красін, М. М. Крестинський, В. В. Куйбишев, Е. М. Склянський, К. Є. Ворошилов, M. М. Тухачевський, О. І. Єгоров, І. П. Уборевич, А. І. Корк, Й. С. Уншліхт, Й. Е. Якір, Я. К. Берзін, Я. М. Фішман та інші. З боку Німеччини також представники воєнних та урядових кіл: Ганс фон Зект, Карл Йозеф Вірт, У. фон Брокдорф-Ранцау, В. Ратенау, Пауль фон Хассе, Курт фон Гамерштайн-Екворд, Вільгельм Ґренер, Вернер фон Бломберг, а також інші Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— С. 11—12..

За десять років до приходу нацистів до влади була укладена таємна угода про взаємодію між Рейхсвером та Червоною армією. Радянська Росія сприяла тому, щоб Німецькій республіці вдалося обійти пункти Версальского договору, що забороняли підготовку офіцерів для артилерії й танкових частин, а також розвиток авіації та хімічних засобів ведення війни. Все це було дозволено їм здійснювати на території СРСР. Зі свого боку Червона армія отримала можливість користуватися послугами німецьких військових радників та запозичувати німецькі технології. Обидві армії обмінювались інформацією. Протягом цього десятиліття радянсько-німецька торгівля процвітала. Німці вкладали свої капітали в промисловість СРСР і отримували концесії. Уряд СРСР купував у Німеччини устаткування й запрошував на роботу німецьких технічних спеціалістів Кривицкий Вальтер. Я был агентом Сталина.— М.: ТЕРРА, 1991.— 366 с.Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— 384 с..

Від початку 20-х років Й. Сталін розглядав Німеччину як природного союзника більшовицької Росії. Врешті-решт, на його думку, відповідно до настанов класиків марксизму-ленінізму та директив Комінтерну, Німеччина мала стати соціалістичною. Й. Сталіна, що турбувався про перетворення Радянського Союзу на потужну воєнну державу й утвердження власної диктатури, влаштовував будь-який режим у Німеччині, тільки би вона була дружньою до СРСР. Сталін домагався дружби і союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною.

В той же час на Всесвітній економічній конференції 1933 року у Лондоні Альфред Гугенберг, міністр економіки і сільського господарства Третього Райху, оголосив Східну Європу, включно з Україною, полем німецької експансії.Некрич А.М. 1941, 22 июня./ 2-е изд., доп. и перераб.— М.: Памятники исторической мысли, 1995.— 335 с..

Від 1934 року керівництво СРСР на чолі з Й. Сталіним усвідомлювало загрозливий характер політики А. Гітлера Russia and the West under Lenin and Stalin. By George Frost Kennan.— New-York: A Mentor Book. New American Library, 1961.— 384 p.— Фрагмент перекладу російською у кн.: Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько.— Минск: Беларусь, 1991.— С. 54.. У європейському співтоваристві сформувалася думка про можливість створення ефективної коаліції країн Заходу й СРСР щоб запобігти катастрофі Другої світової війни, що насувалася. Уряди Англії та Франції провадили мляву політику «умиротворення». Сполучені Штати,— відповідно до їх тогочасного законодавства,— утримувалися від втручання у європейські справи.

29 березня 1935 року у розмові із Лордом-охоронцем печатки Великої Британії Ентоні Іденом Й. Сталін говорив, що у Європі велике занепокоєння викликає Німеччина. Вона «відкрито, на очах у всіх рве міжнародні угоди. Це небезпечно. Як ми можемо за цих умовах довіряти підпису Німеччини під тими чи іншими міжнародними документами? …яка є гарантія, що німецький уряд, що так легко рве свої міжнародні зобов'язання, стане дотримуватися пакту про ненапад? Ніякої гарантії немає. Тому ми не можемо задовольнитися лише пактом про ненапад із Німеччиною. Нам для забезпечення миру потрібна більш реальна гарантія, і такою реальною гарантією є лише Східний пакт взаємодопомоги» Документы внешней политики СССР. Т. XVIII.— М.: Изд-во политич. лит-ры, 1973.— С. 248.. А. Гітлер у розмові із послом Великої Британії Невілом Гендерсоном про обмеження озброєнь 3 березня 1938 року також висловлював недовіру до СРСР: «Особливо складною ця проблема стала завдяки тому факту, що покластися на вірність договорам такої варварської формації, як Радянський Союз, можна приблизно так само, як на розуміння дикуном математичних формул. Тому угоди з цією країною, власне кажучи, не мали б ніякої ціни.» Документы и материалы кануна второй мировой войны. 1937—1939. Т. 1. Ноябрь 1937 г.— дек. 1938 г. / М-во иностр. дел СССР; Редкол.: Земсков И.Н. и др.— М.: Политиздат, 1981.— С. 57.

Після тривалого періоду вичікування та пропагандистської боротьби між нацистським та більшовицьким режимами, від 1936 року сторонами було розпочате зондування можливості досягнення домовленностей про розподіл «сфер державних інтересів» СРСР та Німеччини.

Близько 1937 року, обираючи між шляхом ефективного збройного опору А. Гітлеру і шляхом оборудки з ним, Сталін обрав останній шлях: у 1937—1938 роках Сталін прибирав зі свого шляху тих у керівництві ВКП(б) і збройних сил, хто міг би протидіяти його політиці змови з Гітлером, хто міг би висунути проти нього вагомі ідеологічні аргументи. Цього ж року, на відомій нараді 5 листопада Документы и материалы кануна второй мировой войны. 1937-1939. Т. 1. Ноябрь 1937 г. — дек. 1938 г. / М-во иностр. дел СССР; Редкол.: Земсков И. Н. и др.— М. : Политиздат, 1981. — С. 24—34., А. Гітлер повідомив про прийняте рішення — вирішення проблем Німеччини у Східній Європі. На тій же нараді Герман Герінг вказав на необхідність припинення інтервенції в Іспанії, що було ще одним сигналом для Сталіна про зміну вектора політики Німеччини.

1938 року була анексована Австрія, а потім розпочата ліквідація Чехословаччини і, разом із нею, Карпатської України. За ними настала черга Польщі.

Росія Сталіна ніколи не була годящим партнером Заходу для протидії фашизму. У той час вона сама була ареною кошмарних оргій тоталітаризму. Цілі її не збігалися із цілями західної демократії. У середині 30-х років західні демократії не сподівалися на допомогу Росії. На той час вони ще могли, об'єднавши зусилля, протистояти Гітлеру. Та вже через два роки,— внаслідок переозброєння Німеччини швидкими темпами,— завдати поразки Гітлеру без допомоги Росії вони вже не могли. Сталін же на той час не бачив перспектив залучення Франції та Англії до ефективної опозиції Гітлеру.

На початку 1939 року А. Гітлер намагався шляхом перемовин, тиску та залякування поляків схилити їх до мирної передачі Данціґа Німеччині. Поляки чинили опір. У березні А. Гітлер дав наказ окупувати територію, що залишилася від Чехословаччини (за винятком Підкарпаської Русі, переданої Угорщині). Наслідком порушення А. Гітлером своїх обіцянок при підписанні Мюнхенської угоди і виходу німецьких військ на південний кордон Польщі було запрошення до Лондона міністра закордонних справ Польщі Юзефа Бека і гарантування Англією територіальної цілісності Польщі.

А. Гітлеру, для реалізації своїх експансіоністських планів у випадку нападу на Польщу, чи у випадку наступу на Захід, потрібен був нейтралітет СРСР. Й. Сталін, у той же час, бачив готовність А. Гітлера до рішучого наступу і намагався за свій нейтралітет отримати безпеку власної країни. 10 березня у промові на 18-му з'їзді ВКП(б) він натякнув, що Росія не бажає виступати на боці Англії та Франції, а хоче діяти у власних інтересах. На розвиток своєї позиції Й. Сталін змінив єврея Максима Литвинова на посаді наркома закордонних справ росіянином Вячеславом Молотовим, що продемонструвало німцям бажання різко змінити зовнішньополітичний курс.

У травні 1939 року Велика Британія і Франція розпочали перемовини з урядом СРСР для розгляду можливості реального і ефективного союзу проти Гітлера. Ставлення керівництва Радянського Союзу ще до їх початку 4 квітня 1939 року. озвучив нарком закордонних справ М. Литвинов: «Ми чудово знаємо, що затримати і призупинити агресію в Європі без нас неможливо, і чим пізніше до нас звернуться за нашою допомогою, тим дорожче нам заплатять» Документы внешней политики СССР. 1939. Т. XXII: В 2 кн.— Кн. 1. Январь — август.— M: Междунар. отношения, 1992.— С. 252—253..

У той же час, 14 червня 1939 року Георгій Астахов, тимчасовий повірений у справах СРСР у Німеччині, повідомив заступника державного секретаря в німецькому міністерстві закордонних справ Ернста Вермана () через болгарського посла у Берліні, що СРСР не підпише з Англією договору про взаємодопомогу на випадок війни за умови, що Німеччина підпише з Радянським Союзом пакт про ненапад Мирослав Прокоп. Українська справа на тлі підготови війни 1941—45.— Сучасність, 1961, № 7.— С. 99..

Навесні та влітку перемовини щодо угоди про взаємодопомогу продовжились і були припинені за кілька днів до підписання пакту про ненапад. Різні дослідники покладають відповідальність за це на керівництво обох сторін. А. Гітлер 23 серпня так оцінив ситуацію Ширер У. Взлет и падение третьего рейха. В 2-х томах. Том 1. — Пер. с англ. / С предисловием и под ред. О. А. Ржешевского. — М.: Воениздат, 1991. — С. 564.:

На початку липня А. Гітлер остаточно вирішив напасти на Польщу. Збройним силам був відданий наказ підготуватися до бойових дій у кінці серпня.

26 липня 1939 року у таємній кімнаті одного із берлінських ресторанів відбулася зустріч представників Німеччини та СРСР під час якої представникам СРСР натякнули, що Німеччина готова розрахуватися за нейтралітет СРСР у випадку німецько-польської війни значними територіями Східної Європи Кеннан Д. Россия и Запад при Ленине и Сталине (отрывки из книги).— В. кн.: Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько. — Минск: Беларусь, 1991. — С. 68..

Коли 11 серпня Карл Буркхардт, Верховний комісар Ліги Націй у Данцігу, прибув на особистому літаку А. Гітлера до Німеччини, райхсканцлер заявив йому:

Цей період завершився підписанням угоди 23 серпня 1939 року, що було важливим тактичним епізодом, який розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Райху та Радянського Союзу. Це була угода про поділ Східної Європи на «області державних інтересів» Так вказано на топографічних картах Генерального штабу Червоної армії 1941 року. між Німеччиною й СРСР.

Наступним кроком у діях двох договірних сторін стало вторгнення збройних сил Німеччини (1 вересня) та Радянського Союзу (17 вересня 1939 року) до Польщі і ліквідація, за взаємною згодою, цієї держави.