Сінгапурська оборона (8 — 15 лютого 1942 року) — оборонна битва військ Великої Британії проти Японії на Тихоокеанському театрі бойових дій під час Другої світової війни. Результатом стала найбільша капітуляція британських військ в історії.

Передісторія У передвоєнні роки уряд Великої Британії вважав, що основою оборони на Далекому Сході повинен бути Британський Східний флот, що розміщувався в Сінгапурі. Можливість атаки з суші до уваги не бралася, тому Сінгапур, відомий в пресі як «Гібралтар Далекого Сходу», зміцнювався лише з моря.

Після початку Другої світової війни всі зусилля Великої Британії зосередилися на війні в Європі, а після евакуації англійської армії з-під Дюнкерка постало питання про захист власне Британських островів. Проте, після падіння Франції, Японія, натиснувши на Вішистський уряд, розмістила війська у Французькому Індокитаї, англійському уряду довелося задуматися і про загрозу своїм далекосхідним володінням. Для зміцнення Малаї почалося перекидання військ з Індії, але збройні сили були в основному укомплектовані погано навченими новобранцями. Можливість демократизації управління колоніями і залучення місцевого населення для відсічі ворогові навіть не розглядалася.

Сам Сінгапур абсолютно не був підготовлений до сучасної війни. Гармати фортів не могли залучатися для обстрілу сухопутних секторів і прикривали місто лише з моря. Довго обговорювалося питання про те, як захистити Сінгапур від повітряних нальотів. В результаті було вирішено не будувати бомбосховищ і укриттів, тому що острів розташований так низько, що в траншеї і доти надходитиме вода. Для зведення наземних оборонних споруд було потрібно багато вільного місця, а в місті його не знайшлося. Питання про вимкнення в місті електроенергії для освітлення приміщень також було оскаржене з побоювання, що відключення електрики погано позначиться на вентиляції житлових приміщень, оскільки перестануть працювати вентилятори (які знаходилися лише в будинках англійців і багатих китайців).

Англійські офіцери були щиро переконані, що японці не вміють воювати, і що кожен англієць коштує десятки японців. Австралійці, які прибули в Сінгапур, почули від своїх англійських колег, що японці (які до того часу вже роками воювали в Південному Китаї) не зможуть воювати в джунглях, тому що вони слабкі в тактиці, позбавлені ініціативи, і що командний склад японської армії нічого не вартий.

На штабних іграх в Сінгапурі англійське командування розглянуло можливий варіант висадки японців на півдні Таїланду і наступ звідти в Малаю. Щоб запобігти таку можливість, був розроблений план «Матадор», згідно з яким англійські війська повинні були форсованим маршем перейти кордон з Таїландом, блокувати японський десант і скинути його в море. Основна роль в обороні Сінгапуру відводилася флоту, однак реальних оперативних планів співпраці армії і флоту вироблено не було, координація дій залежала від особистої домовленості командувачів.

Бої на Малаккському півострові

В ніч з 7 на 8 грудня 1941 року почалася висадка японських військ під Кота-Бару. У цю ж ніч 17 важких японських нічних бомбардувальників зробили наліт на Сінгапур. Погана погода, відсутність видимості та зливи призвели до того, що ефект бомбардування аеродромів Сінгапуру був зведений нанівець, проте кілька бомб впало в центрі міста, що призвело до загибелі багатьох людей. Японські льотчики були вражені яскравим освітленням міста (світло було вимкнено тільки через півгодини після закінчення нальоту). Всі японські літаки успішно повернулися назад: англійські винищувачі так і не піднялися в повітря.

Британське «З'єднання Z» вийшло з Сінгапуру 9 грудня, щоб перешкодити висадці японських десантів, але 10 грудня потрапило під удар японської авіації і було знищено. Таким чином, не залишилося флоту, для якого Сінгапур міг би служити базою.

Японці просувалися по Малайському півострові на південь, паралельно ведучи бойові дії в інших частинах Південно-Східної Азії. Для координації дій між військами різних країн Союзники утворили спільне командування ABDA, яке очолив англійський генерал сер Арчибальд Вейвелл. Прилетівши в середині січня в Сінгапур, Вейвелл негайно вирушив на фронт. Проте становище було настільки безнадійним, що він зараз же наказав залишкам індійської 11-ї дивізії залишити Центральну Малаю і відступити на південь, у Джохор, де японців повинна була зустріти австралійська дивізія, що знаходилася до того в резерві. Після цього Вейвелл повернувся в Сінгапур і проінспектував його укріплення. Тут він виявив те, про що й не підозрювали в Лондоні — Сінгапур беззахисний з півночі.

Підготовка оборони

16 січня Вейвелл відправив Вінстону Черчиллю таку телеграму:Під час мого нещодавного перебування в Сінгапурі я обговорював питання оборони цього острова і просив надати мені докладні плани. Майже до останнього часу всі плани були засновані на принципі відбиття атак на острів з моря і стримування наступу на суші близько Джохора або далі на півночі, а тому мало або майже нічого не було зроблено для будівництва оборонних споруд на північній стороні острова в цілях запобігання переходу противником Джохорської протоки, хоча й були вжиті заходи для вибуху греблі в разі необхідності. Важка артилерія фортець має круговий обстріл, але настильна траєкторія снарядів робить цю артилерію непридатною для придушення артилерійських батарей супротивника. Не можна, звичайно, дати жодних гарантій, що з допомогою цієї артилерії вдасться придушити облогові батареї противника. З постачанням справа виглядає успішно. Вже відданий наказ про переведення деяких баз військово-повітряних сил і складів на Суматру і Яву, щоб не допустити надмірного скупчення людей. Після отримання докладних планів буду телеграфувати додатково. Багато чого буде залежати від обстановки в повітрі.Черчилль отримав цю телеграму 19 січня, після повернення з США, і був шокований нею. Він негайно відправив вказівки генералу Ісмею для комітету начальників штабів:

Повинен зізнатися, що вражений телеграмою Вейвелла від 16-го й іншим телеграмам з того ж питання. Мені ніколи ні на одну секунду не приходило в голову, так само як і серу Джону Діллу, з яким я обговорював це питання під час поїздки за кордон, що горловина фортеці Сінгапур з її чудовим ровом шириною від півмилі до милі не укріплена від нападу з півночі. Нічим не можна виправдати той факт, що є лише батареї, звернені до моря, і немає фортів або постійної оборони для захисту їх з тилу. В результаті такої зневаги вся безпека фортеці залежить від десятка тисяч людей, які можуть перетнути протоку на невеликих човнах. Я попереджаю вас, що це буде одним з найбільших скандалів, який може розкритися.Необхідно негайно розробити план, який буде передбачати проведення всіх можливих заходів, поки йде битва за Джохор. Цей план повинен включати:а) спробу використовувати гармати фортець на північному фронті, шляхом пострілів зменшеними зарядами, для чого підвезти деяку кількість сильних вибухових речовин, якщо таких нема;б) мінування і створення перешкод по секторах, де можна очікувати висадку будь-яких значних сил;в) створення загороджень з дроту і пасток в болотистих заростях та інших місцях;г) будівництво польових споруд та укріплених пунктів з польовою артилерією і системою перехресного кулеметного вогню;д) зосередження і встановлення нашого контролю над усіма можливими дрібними судами, виявленими в протоці Джохор або де-небудь в іншому місці в межах доступу;е) встановлення польових гармат на кожному кінці протоки, які мають бути ретельно замаскованими і забезпечені прожекторами для того, щоб знищити будь-яке судно противника, яке спробує увійти в протоку;ж) створення боєздатних груп з трьох або чотирьох рухливих резервних частин для контратаки;з) використання всього чоловічого населення для будівництва оборонних споруд; при цьому слід застосувати  найсуворіші заходи примусу, щоб залучити на ці роботи всіх тих, кого можна забезпечити лопатами і кирками;і) і нарешті, місто Сінгапур має перетворитися в цитадель і має боронитися до останньої краплини крові, ні про яку капітуляцію не може бути й мови…19 січня Вейвеллом була відправлена ще більш песимістичніша телеграма (була отримана Черчиллем 21 січня):Офіцер, якого я направив в Сінгапур за планами оборони острова, повернувся. Зараз розробляються плани оборони північної частини острова. Число солдатів, необхідних для того, щоб утримати острів, мабуть настільки ж велике, як і число солдатів, необхідних для оборони Джохора, або навіть перевищує його. Я дав наказ Персівалю довести до кінця битву за Джохор, але розробити плани, спрямовані на те, щоб продовжити опір на острові наскільки це можливо, якщо він програє битву за Джохор. Я повинен, проте, попередити Вас, що сумніваюся в тому, чи можна буде втримати острів протягом тривалого часу, якщо Джохор буде зданий. Артилерія фортець встановлена таким чином, щоб діяти проти суден, більша частина її боєприпасів призначена тільки для цієї мети; багато гармат можуть стріляти тільки в бік моря. Частина гарнізону вже відправлена в Джохор, а багато залишених військ являють собою сумнівну цінність. На жаль, мені довелося змалювати Вам похмуру картину, але я не хочу, щоб у Вас склалося хибне уявлення про стан речей на острові-фортеці. Оборонні споруди Сінгапуру були побудовані тільки для відбиття нападу з моря. Я все ще сподіваюся, що Джохор вдасться втримати до прибуття наступного конвою.

Підготовка до битви за Сінгапур

31 січня залишки розбитих в Джохорі англійських, австралійських та індійських військ відступили на острів Сінгапур, й інженери підірвали греблю, що з'єднувала острів з материком. До війни в Сінгапурі проживало 550 тисяч чоловік, тепер же його населення подвоїлося. Місто було охоплено чутками, з кожним днем у ньому збільшувалося число дезертирів, госпіталі не могли прийняти всіх жертв бомбардувань. Кожен день, в середньому, гинуло і отримувало поранення до тисячі чоловік. Крім того, на острові накопичилося понад 10 тисяч поранених, привезених з Малаї, а оскільки до лютого японський флот повністю панував у Сінгапурській і Малаккській протоках, надії на евакуацію практично не було.

У розпорядженні генерала Персіваля було приблизно 85 тисяч солдатів і офіцерів, з них 15 тисяч виконували адміністративні, охоронні тощо функції. В місті були запаси пального і боєприпасів, водою місто постачали великі резервуари, харчів мало вистачити на кілька тижнів. За підрахунками англійської розвідки, у розпорядженні генерала Ямасіти було приблизно 60 тисяч чоловік. Насправді Ямасіта мав у строю вдвічі менше солдатів. Японська розвідка також допустила прорахунок, вважаючи, що після жорстоких поразок в джунглях Малайзії англійці мають лише 30 тисяч чоловік.

Незважаючи на те, що навіть за підрахунками англійського командування сили сінгапурського гарнізону перевершували сили японців, ніяких планів наступального характеру ними не розроблялося. Не було вжито жодних заходів з мобілізації хоча б тієї частини здатних носити зброю з мільйона мешканців острова. Невіра англійців у можливість перемоги виразилося в передчасних і неорганізованих акціях зі знищення військових об'єктів, які тривали протягом усієї оборони Сінгапуру, знижуючи і без того низький рівень бойового духу солдатів (наприклад, військово-морську базу — гордість Великої Британії — самовільно знищував її начальник контр-адмірал Спунер). Вибухи будинків, укріплень стрясали Сінгапур сильніше, ніж японські бомбардування.

Підготовка англійців

Перед Персівалем стояла альтернатива: або розташувати військові частини по всьому березі протоки, або сконцентрувати їх в найбільш небезпечних місцях і мати міцний оперативний резерв. Він вибрав перший варіант. В результаті війська розтягнулися по прибережних болотах і соняшникових гевеях, а то й по відкритих місцях, де вони слугували хорошою мішенню для японських літаків.