Супутниковий знімок Ірландії, яку прозвали«Смарагдовим островом»та мапа Ірландії;Республіка Ірландія, Північна Ірландія таїхні відповідні столиці.
Об'єднана Ірландія (), також відома як возз'єднання Ірландії або Нова Ірландія, — це пропозиція про те, щоб уся Ірландія стала єдиною суверенною державою. Наразі острів розділений політично: суверенна держава Ірландія (юридично також визначається як Республіка Ірландія) має юрисдикцію над більшою частиною Ірландії, тоді як Північна Ірландія, яка повністю лежить у межах (але складається лише з 6 із 9 графств) ірландської провінції Ольстер, є частиною Сполученого Королівства. Досягнення об'єднаної Ірландії є центральним постулатом ірландського націоналізму та республіканізму, зокрема як мейнстримних, так і політичних, а також воєнізованих організацій. підтримують перебування Північної Ірландії у складі Великої Британії та виступають проти об'єднання Ірландії.
Ірландія була з травня 1921 року, коли набув чинності , створивши дві окремі юрисдикції — та Північну Ірландію — у межах Великої Британії. Південна Ірландія так і не запрацювала повноцінно і незабаром була замінена на Ірландську Вільну державу в 1922 році, яка стала незалежною, тоді як Північна Ірландія вирішила залишитися у складі Великої Британії. Англо-ірландський договір, який призвів до створення в грудні 1922 року домініону під назвою Ірландська Вільна держава, визнав розділення, але проти цього виступили республіканці, які не підтримували Договір. Коли в 1930-х роках до влади прийшла партія Фіанна Файл, яка виступала проти Договору, вона ухвалила нову конституцію, що проголошувала суверенітет над усім островом. Метою Ірландської республіканської армії (ІРА) була об'єднана Ірландія під час конфлікту з британськими силами безпеки та з 1960-х по 1990-ті роки, відомого як Лихоліття (The Troubles). Угода Страсної п'ятниці, підписана в 1998 році, яка поклала край конфлікту, визнала легітимність прагнення до об'єднаної Ірландії, водночас проголосивши, що це може бути досягнуто лише за згодою більшості населення обох юрисдикцій на острові, і передбачивши механізм для з'ясування цієї згоди за певних обставин.
У 2016 році, після рішення Великої Британії вийти з Європейського Союзу під час Брекзиту, Шинн Фейн закликала до проведення референдуму про возз'єднання Ірландії. Це рішення підвищило ймовірність створення об'єднаної Ірландії з метою уникнення можливої вимоги щодо жорсткого кордону між Північною Ірландією та Республікою Ірландія, хоча запровадження жорсткого кордону досі не відбулося. Тишех від партії Фіне Гел Енда Кенні успішно домовився, що у разі возз'єднання Північна Ірландія стане частиною ЄС, так само, як Східній Німеччині було дозволено приєднатися до інституцій-попередниць ЄС шляхом возз'єднання з рештою Німеччини після падіння Берлінського муру.
Більшість , які становлять майже половину населення Північної Ірландії, виступають за продовження союзу з Великою Британією, і історично робили це завжди. Чотири з шести графств мають більшість та більшість виборців, які голосують за ірландські націоналістичні партії, а станом на 2021 рік католики стали відносною більшістю у Північній Ірландії. Релігійна приналежність у Північній Ірландії дає лише загальне уявлення про політичні вподобання, оскільки деякі протестанти підтримують об'єднану Ірландію, тоді як деякі католики виступають проти неї. Два опитування у 2011 році виявили значну кількість католиків, які підтримували збереження союзу, не ідентифікуючи себе при цьому як юніоністів чи британців.
У 2024 році опитування показало, що прихильники союзу вперше склали відносну більшість у 48,6%, а не абсолютну більшість у Північній Ірландії, тоді як 33,76% підтримали єдність Ірландії.
Юридична база для майбутніх змін Стаття 3.1 Конституції Ірландії «визнає, що об'єднана Ірландія має бути створена лише мирним шляхом за згодою більшості народу, демократично вираженою, в обох юрисдикціях на острові». Це положення було запроваджене в 1999 році після імплементації Угоди Страсної п'ятниці як заміна старих , які містили прямі претензії на весь острів як на національну територію.
, статут Парламенту Великої Британії, передбачає, що Північна Ірландія залишатиметься у складі Сполученого Королівства, якщо більшість жителів Північної Ірландії не проголосує за те, щоб стати частиною об'єднаної Ірландії. Він визначає, що «повинен реалізувати повноваження [щодо проведення референдуму], якщо в будь-який час йому видасться ймовірним, що більшість тих, хто голосує, висловила б бажання, щоб Північна Ірландія перестала бути частиною Сполученого Королівства і стала частиною об'єднаної Ірландії». Такі референдуми не можуть проводитися частіше ніж один раз на сім років.
Закон про Північну Ірландію 1998 року замінює попередні подібні законодавчі положення. також передбачав, що Північна Ірландія залишається частиною Сполученого Королівства, доки більшість не проголосує інакше на референдумі, тоді як згідно із для об'єднаної Ірландії потрібна була згода . У 1985 році Англо-ірландська угода підтвердила — поряд із забезпеченням делегованого уряду в Північній Ірландії та дорадчої ролі для уряду Республіки Ірландія, — що будь-яка зміна статусу Північної Ірландії може відбутися лише за згодою більшості народу Північної Ірландії.
Історія Гомрул, опір та Великоднє повстання
Королівство Ірландія загалом стало частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії відповідно до Актів про унію 1800 року. З 1870-х років зросла підтримка певної форми виборного парламенту в Дубліні. У 1870 році Ісаак Батт, який був протестантом, заснував , яка згодом перетворилася на . Чарльз Стюарт Парнелл, також протестант, став її лідером у 1880 році, а в 1882 році організація стала . Попри релігійну приналежність її перших лідерів, її підтримка міцно асоціювалася з ірландськими католиками. У 1886 році Парнелл уклав парламентський альянс із прем'єр-міністром від Ліберальної партії Вільямом Евартом Гладстоном і домігся внесення . Проти цього виступила Консервативна партія, що призвело до розколу в Ліберальній партії та створення . Опір в Ірландії був зосереджений у переважно протестантських графствах Ольстера. Відмінність у релігійному походженні була спадщиною початку сімнадцятого століття. У 1893 році пройшов Палату громад, але зазнав поразки в Палаті лордів, де домінували консерватори. Третій законопроєкт про гомрул був внесений у 1912 році, а у вересні 1912 року трохи менше півмільйона чоловіків і жінок підписали , присягнувши протистояти його застосуванню в Ольстері. були сформовані в 1913 році як ополчення для опору гомрулу.
(раніше відомий як Третій законопроєкт про гомрул) передбачав створення унітарного делегованого ірландського парламенту, що стало кульмінацією кількох десятиліть роботи . Він був підписаний як закон у вересні 1914 року в розпал та на початку Першої світової війни. Того ж дня призупинив його фактичну дію.У 1916 році група революціонерів на чолі з Ірландським республіканським братством підняла Великоднє повстання, під час якого вони видали Проголошення Ірландської Республіки. Повстання не мало успіху, і шістнадцять його лідерів були страчені. Невелика сепаратистська партія Шинн Фейн почала асоціюватися з повстанням після його завершення, оскільки декілька його учасників були членами партії.
, що проходив між 1917 і 1918 роками, мав на меті досягти згоди щодо того, як буде імплементовано гомрул після війни. Були запрошені всі ірландські партії, але Шинн Фейн бойкотувала ці засідання. На кінець Першої світової війни низка поміркованих юніоністів почали підтримувати гомрул, вважаючи, що це єдиний спосіб зберегти об'єднану Ірландію у складі Великої Британії. виступала проти поділу Ірландії на окремі південну та північну юрисдикції, водночас стверджуючи, що всій Ірландії має бути наданий статус домініону в межах Британської імперії.John Kendle, Ireland and the Federal Solution: The Debate over the United Kingdom Constitution, 1870-1920 (McGill-Queen's Press - MQUP, 1 Jan 1989), 231.
На виборах 1918 року Шинн Фейн здобула 73 зі 105 місць; однак існував сильний регіональний розкол: Ольстерська юніоністська партія (UUP) здобула 23 із 38 місць в Ольстері. Шинн Фейн балотувалася на (бойкоту) відносно Палати громад Великої Британії, і з 1919 року засідала в Дубліні як Дойл Ерен. На своєму першому засіданні Дойл ухвалив , претензію, яку він висунув стосовно всього острова. Прихильники цієї Декларації воювали у Війні за незалежність Ірландії.
Дві юрисдикції У цей період скасував попередній Закон 1914 року та передбачив створення двох окремих делегованих парламентів в Ірландії. Він визначив Північну Ірландію як «парламентські графства Антрім, Арма, Даун, Фермана, Лондондеррі та Тірон, а також парламентські боро Белфаст та Лондондеррі», а — як «ту частину Ірландії, що не входить до складу зазначених парламентських графств і боро». Стаття 3 цього Закону передбачала, що парламенти можуть бути об'єднані ідентичними актами парламенту:
Шинн Фейн не визнала цей закон, розглядаючи вибори до відповідних парламентів як єдині вибори до . Тоді як засідав з 1921 по 1972 рік, був призупинений після того, як його перше засідання бойкотували члени Шинн Фейн, які становили 124 з його 128 депутатів. Перемир'я у Війні за незалежність було оголошено в липні 1921 року, після чого відбулися переговори в Лондоні між урядом Сполученого Королівства та делегацією Шинн Фейн. 6 грудня 1921 року вони підписали Англо-ірландський договір, який наступного року призвів до створення Ірландської Вільної держави як домініону в складі Британської імперії.
Стосовно Північної Ірландії, Статті 11 і 12 Договору передбачали спеціальні умови для неї, зокрема наступні:
Прем'єр-міністр Північної Ірландії сер Джеймс Крейг під час виступу в в жовтні 1922 року сказав, що «після 6 грудня [1922 року] починається місяць, протягом якого ми повинні зробити вибір: або вийти, або залишитися у складі Вільної держави». Він зазначив, що важливо зробити цей вибір якнайшвидше після 6 грудня 1922 року, «щоб світ не подумав, що ми мали бодай найменші вагання».Northern Ireland Parliamentary Debates, 27 October 1922 7 грудня 1922 року, на наступний день після створення Ірландської Вільної держави, Палати Парламенту Північної Ірландії ухвалили рішення звернутися до Короля з таким посланням, щоб реалізувати права, надані Північній Ірландії згідно зі Статтею 12 Договору:
Король отримав його наступного дня. Ці кроки закріпили юридичне відокремлення Північної Ірландії від Ірландської Вільної держави.
Відповідно до , Договір був незаконним і не міг бути схвалений. Згідно з цією теорією, Другий Дойл не був розпущений, і члени Республіканського уряду залишалися легітимним урядом Ірландської Республіки, проголошеної в 1919 році. Прихильники цієї теорії відкидали легітимність як Ірландської Вільної держави, так і Північної Ірландії.
Звіт 1925 року, створеної за Договором, не призвів до будь-яких змін .
У Північній Ірландії стала організаційним спадкоємцем Руху за гомрул і виступала за припинення розділення. Вона була постійно представлена в Парламенті Північної Ірландії з 1921 по 1972 рік, але перебувала в постійній опозиції до уряду UUP.
Нова Конституція Ірландії була запропонована Еймоном де Валера у 1937 році і схвалена виборцями Ірландської Вільної держави (яка відтоді називалася просто Ірландія). цієї Конституції проголошували весь острів Ірландія національною територією, але при цьому заявляли про законну юрисдикцію лише над попередньою територією Ірландської Вільної держави.
Стаття 15.2 дозволяла «створення або визнання підпорядкованих законодавчих органів та визначення повноважень і функцій цих органів», що уможливило б продовження існування Парламенту Північної Ірландії в рамках унітарної ірландської держави.