Місячна веселка () — науково-фантастичний роман російського радянського письменника Сергія Павлова. У романі розповідається про проблеми людства в цілому, так і окремої людини, під час освоєння в недалекому майбутньому космічного простору. За словами самого письменника, у романі:

[у романі]…знайшли відображення альфа і омега моїх письменницьких інтересів — еволюція людини (як процес) та поява в нашому світі нової людини (як результат). Архив фантастики. Павлов Сергей Иванович

Історія створення Роман-дилогія «Місячна веселка» був задуманий письменником як епічний твір про освоєння космічного простору в недалекому майбутньому, а також про фатальну «несумісність» людської цивілізації та ПозаземелляСергей Иванович Павлов на сайті «Лаборатория фантастики» . Уперше уривок з роману (у вигляді повісті «До питання про алігаторів») був опублікований у іркутському журналі «Сибір» у 1974 році, пізніше розділи з роману публікувались у красноярському журналі «Єнісей» у 1975—1976 роках та «Техніка — молоді» у 1978 роціЛунная радуга [роман-эпопея] . Перша частина роману під назвою «По чорному сліду» видана повністю у видавництві «Молода гвардія» в серії «Библиотека советской фантастики» у 1978 роціС. Павлов «Лунная радуга», первое издание . Про сюжет та швидке закінчення роботи над другою частиною роману — «М'які дзеркала» — Сергій Павлов розповів у інтерв'ю читачам журналу «Техніка — молоді» в 1981 році. За його словами, у написанні другої частини роману йому допомогло спілкування з космонавтами, особливо з Георгієм Береговим, що відображено в описанні становлення професійної майстерності пілота Андрія ТобольскогоИнтервью Сергея Павлова корреспонденту журнала «Техника-молодёжи» М. Пухову, № 6 за 1981 год . Проте друга частина роману була надрукована в 1983 році в журналі «Искатель» (№ 4 и № 5 за 1983 рік)Сергей Павлов. «Мягкие зеркала» , і в тому ж році опублікована у твердій обкладинці також у серії «Библиотека советской фантастики». У 1985 році обидві частини роману в скороченому вигляді опублікувала «Роман-газета»Кризис фантастики и цивилизации. Беседа с писателем Сергеем Ивановичем Павловым. Часть 1. Повністю роман був уперше опублікований у 1989 році у видавництві «Дитяча література»С. Павлов «Лунная радуга» .

Сюжет

Частина I. Чорним слідом Події недалекого майбутнього, коли після освоєння найближчих до Землі планет людство почало розвідувальні польоти до зовнішніх планет Сонячної системи. Проте на цьому шляху перед людьми з'являється все більше незрозумілих, а часто й небезпечних явищ (зокрема, випадки масових захворювань — так званого «синього сказу» на Венері та марсіанського «гумового паралічу»). Керівництво Міжнародного управління космічної безпеки та охорони правопорядку (скорочено МУКБОП) отримує сигнали, що при контакті кількох людей із відеоекраном об'ємного зображення («сингуль-хроматичний екран») виникає так званий «чорний слід», після появи якого пристрій виходить з ладу. Окрім того, встановлено, що ці особи (пізніше названі екзотами) навчилися надавати простим дерев'яним предметам властивості телеприймачів (зокрема, описаний випадок подібного перетворення дерев'яної палички). Частина із цих осіб може впливати на роботу метеорологічних приладів. Зафіксовано, що після залишення «чорного сліду» параметри людини приходять до норми, і зміни неможливо виявити при проходженні звичайного медогляду. Під підозри потрапили четверо колишніх космодесантників — Едуард Йонге, Тимур Кизимов, Девід Нортон та Жан Лоре. Спочатку керівництво МУКБОПу не знаходило зв'язку між цими чотирма особами, а самі вони неохоче, навіть із агресією сприймають вивчення власної особи представниками служби космічної безпеки.

Під час розслідування причини появи цих особливостей у людей виявлено, що під час експедиції у Далеке Позаземелля, коли проводився десант на супутник Урана Оберон (який мав на меті пошук десантного рейдера «Леопард», який безвісно щез при спробі здійснити посадку на Обероні, в районі так званої «Льодяної Лисини»), команда десантників із рейдера «Місячна веселка» потрапила у природну катастрофу планетарного масштабу (так званий «оберонський гурм»), під час якої відбувся обвал частини поверхні супутника, що призвело до загибелі шести десантників. Вижило після катастрофи семеро осіб, п'ять із яких були живі на момент початку розповіді. Більшість із них невдовзі після цих подій вирішили подати у відставку, проте один із них, Меф Аганн, став проводити на Землі значно менше часу, ніж це мали робити всі космонавти після закінчення рейсу, а більшість часу проводить на списаному космічному кораблі в системі Сатурна. Пізніше співробітники МУКБОП виявили, що підозра на появу «чорних слідів» була вже під час наступної експедиції до Оберона на цьому ж космічному кораблі «Місячна веселка», згідно з повідомленнями медика експедиції, проте підозрювані просто розбивали відеоекрани, щоб не залишати слідів своєї присутності. Під час цього рейсу уперше з'явились свідчення, що екзоти також можуть змінювати власне обличчя, що призвело до підозр щодо появи на борту космічного корабля чужинців. Одного із співробітників МУКБОПу, Френка Поллінга, керівництво служби направило простежити за одним із екзотів, Девідом Нортоном, який був чоловіком його сестри. У романі паралельно описується відчуття самого Нортона після катастрофи, яка призвела до зміни властивостей його організму. Поступово сам він відчуває фізіологічні зміни в своєму тілі, зокрема, тривалий час може знаходитись під водою без повітря, бачити в темряві, сприймати радіохвилі та чути ультразвук. Нортон також може телепатично спілкуватися із іншими екзотами. Також при різких рухах від його тіла могла відділитись крапля невідомої речовини, схожої на ртуть. Проте загострення його органів чуттів призвело й до покращення його професійної майстерності, в його розвідницьких групах ніколи не було людських втрат. Він також сам зумів пройти та дослідити Плоскогір'я вогняних змій на Меркурії — місцевість, де постійно виникали велетенські атмосферні електромагнітні розряди, які стали причиною загибелі багатьох людей та втрат техніки. Поллінг зумів заволодіти щоденником Нортона, в якому він описує свої відчуття. Пізніше він особисто розмовляє з Нортоном, і той зізнається свояку, що став екзотом, демонструє йому «чорний слід», покриту сріблястим блиском шкіру та дзеркальні зуби, після чого виганяє Поллінга зі свого будинку.

Частина II. М'які дзеркала Друга частина роману розпочинається із візиту до медика космічного корабля «Байкал», у минулому медика «Місячної веселки», незнайомця із закритим обличчям, який представляється представником МУКБОПу, та просить медика провести більш ретельний аналіз фізіологічних особливостей першого пілота корабля Андрія Тобольського перед надсекретним завданням. Бажання незнайомця медик виконує, проте сам обстежуваний помічає незвичний інтерес медперсоналу до своєї особи.) Далі в романі описується сама особа Андрія Тобольського. Він є висококласним космічним пілотом, одружений, має дочку, проте дружина, ботанікиня за професією, вважає його посередністю. Сам Андрій Тобольський родом із Сибіру, а його батьки були працівниками звіроферми. Хлопець з дитинства любив природу, і батьки думали, що він продовжить їх життєвий шлях. Проте Андрій розпочав ще з підліткового віку допомагати рятувальникам лісу в їх роботі, та швидко й до досконалості навчився літати на рятувальних турбольотах.) Його напарник по польотах сам направив запрошення в Іркутський вуз космонавтики прислати інструкора для перегляду здібного хлопця. Після спільного польоту на невеликому космічному кораблі інструктор запропонував Андрію поступати у свій навчальний заклад достроково, не чекаючи досягнення 18 років (хлопцеві на той час було лише 15). Андрій прийняв запрошення та зумів вмовити батьків, щоб вони дали згоду на навчання.

Після цього у романі описується візит до Андрія Тобольського співробітника МУКБОПу та прохання до нього, щоб під видом інспекції старого космічного корабля «Анарда» простежити за його капітаном та єдиним членом екіпажу Мефом Аганном, який також був членом невдалої експедиції на Оберон, проте у зв'язку із відлюдькуватістю та постійним знаходженням у віддалених точках Позазем'я співробітникам служби безпеки не вдалось довести, що він є екзотом. Причиною вибору для такої місії саме Тобольського стало те, що за останні кілька років Аганн не вів ні з ким тривалих бесід, крім Андрія, причиною чого могло стати те, що він дуже схожий обличчям на загиблого на Обероні найкращого друга Аганна Юса Елдера. Андрій Тобольський приймає пропозицію та прибуває на «Анарду». Меф Аганн доброзичливо сприймає візит Андрія на свій корабель та допускає у всі його точки для найретельнішого огляду. Тривалий час Тобольський не може знайти ніяких доказів того, що Аганн став екзотом. Проте випадково вночі він помітив перевтілення Аганна на чотирирукого привида, а також побачив чорні сліди від колишнього пілота і виділену з його шкіри речовину, подібну на ртуть, яку Тобольський спобував на дотик. Пізніше Аганн признався Тобольському, що він є екзотом, та висловив припущення, що й Андрій міг отримати аналогічні властивості під дією випромінювання в системі Сатурна. За короткий час Тобольський отримує пропозицію дослідити незрозуміле явище — туман та утворення велетенської плями на супутнику Сатурна Япеті. Аганн старається відрадити Андрія від цієї пропозиції, та повідомляє, що на Япеті формується явище, подібне до оберонського гурму. Проте Тобольський вирішує дослідити дане явище. Перед відбуттям до Япету Андрій виявляє, що й сам може залишати чорні сліди, і сам по рації передає повідомлення про це у МУКБОП. Учений-селенолог по рації повідомляє Андрію, що центр аномалії знаходиться біля кратера за номером 666. Тобольський вилітає на катері до аномалії та поступово заглиблюється у туман на Япеті, та сідає у центрі плями на супутнику. Одночасно Меф Аганн на «Анарді» болюче переживає зміни електромагнітного випромінювання під час нового явища на Япеті, звинувачуюючи спочатку себе у тому, що він відпустив самого Тобольського на супутник, пізніше, після виходу з нього ртутеподібної речовини (яку він називає «Жив-здоров»), він бачить усіх загиблих під час висадки на Оберон його напарників, і перед ними звинувачує себе в їх загибелі. Проте силуети голосами його загиблих товаришів знімають з нього всі обвинувачення. Окрім цього, перед очима Аганна проходить уся картина цієї катастрофи.