Тетя́на Іва́нівна Пе́льтцер (, , Москва, Російська імперія — 16 липня 1992, Москва, Росія) — радянська акторка театру і кіно. Лауреат Сталінської премії ІІІ ступеня (1951). Народна артистка СРСР (1972). Кавалер Ордена Леніна (1984). Член КПРС із 1956 року. Дочка актора Івана Пельтцера.

Біографія

Народилася і виросла в строгій сім'ї. Батько — німець, Іоганн Робертович Пельтцер, предки якого переселилися з Німеччини до Московської держави за часів Івана Грозного. Вони були кравцями, шили шуби — «пельтци», звідси і пішло прізвище. Аж до серпня 1914 року, поки не почалася Перша світова війна, в сім'ї говорили виключно німецькою. Втім, батько все життя себе називав Іваном Романовичем. Мати — єврейка, дочка головного рабина з Києва.

Перші кроки на сцені Акторській майстерності вчилася у свого батька, чудового актора і постановника перших спектаклів, де узяла участі Тетяна. На сцену вперше вийшла в дев'ять років в спектаклі «Камо грядеши» в ролі Авдія. А за наступну акторську роботу в «Дворянському гнізді» вона вперше отримала гонорар. В одинадцять років засяяла в ролі Сергійка в спектаклі «Анна Кареніна», але її шлях на сцену не був легким: акторкою вона стала, не відвідуючи вузів.

Початок акторської роботи Професійну акторську діяльність початку в 1920 році в Пересувному театрі Політуправління.

1920 — акторка театрів в Нахічевані, Єйська. 1923 — вступила в трупу театру МГСПС (нині — театру ім. Мосради), але з цього театру була виключена з формулюванням «за профнепридатність». Довелося якийсь час підробляти друкаркою.

Сім'я 1927 — одружується з молодим німецьким комуністом і філософом Гансом Тейблєром.

1930 — виїжджає з чоловіком до Берліна, де влаштовується друкаркою в торгпредстві СРСР. Відомий режисер Ервін Піскатор, дізнавшись, що молода дружина Ганса Тетяна Тейблєр — театральна акторка, запрошує її в свою постановку «Інти» (за Глєбовим). Але благополучне, забезпечене життя за межами Росії виявляється не для неї. Незважаючи на відсутність побутових труднощів, незважаючи на відсутність мовного бар'єру, Тетяна розлучається з чоловіком і виїжджає до Москви, де знову бере прізвище Пельтцер, але добрі відносини вони з Гансом підтримували всю решту життя.

1931 — акторка театру імені Мосради. 1934 — знову друкарка, але на заводі АМО, де головним інженером працює її улюблений брат Олександр, тричі рекордсмен СРСР в автомобільних гонках. 1936 — працює в найстарішому Ярославському драматичному театрі ім. Ф.Волкова. 1937 — акторка Колгоспного театру в Москві 1938 — акторка театру імені Мосради.

Московський театр мініатюр 1940 — в Московському театрі мініатюр нарешті розкривається її талант. Вона грає все: скетчі, сценки, веде концерти, виявляється як гострохарактерна акторка в ролях банщиків, молочників, няньок, і так далі, і так далі. Багато пізніше Марк Захаров помітив в одному з інтерв'ю: «З наших (акторів „Ленкома“), безумовно, Тетяна Іванівна Пельтцер». Йшлося про акторів, які навкруги себе на сцені створюють особливе біополе, здатне захопити і «тримати зал», як видатний актор М. П. Чехов.

Театр Сатири 1947 — в Московському театрі Сатири.

1951 — лауреат Державної премії СРСР (театральна робота).

Справжня, всенародна популярність прийшла до Тетяни Іванівни після екранізації Тетяною Лукашевич і Борисом Равенських спектаклю Театру Сатири «Весілля з приданим». Після ролі у фільмі «Солдат Іван Бровкін» отримала епітет «мати російського солдата», і в наступному фільмі про Бровкіна її роль спеціально зроблено однією з основних. 1956 — член КПРС. 1960 — народна артистка РРФСР. 1972 — народна артистка СРСР. Вона стала першою народною артисткою в знаменитому театрі Сатири, який вже існував 48 років.

Театр «Ленком» 1977 — акторка театру ім. Ленінського комсомолу. Перехід пов'язаний з Марком Захаровим. Саме в його спектаклях, поставлених в Театрі Сатири, вона «створювала поле», «тримала зал», але перехід в молодіжний театр виявився невдалим. Втім, Тетяна Іванівна завжди говорила і робила те, що вважала потрібним.

Один з останніх спектаклів, де грала видатна акторка, це «Поминальна молитва», де акторка грала практично без слів (позначалася жахлива для актора хвороба: втрата пам'яті).

Померла 16 липня 1992 року. Похована в Москві, на Введенському кладовищі.

Нагороджена орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Знамениту фразу «Я - щаслива стара» — Тетяна Іванівна вимовила на своєму 70-річчі.

Театральні роботи Лукер'я Похльобкіна («Весілля з приданим» Дьяконова) Манефа («На всякого мудреця досить простоти» Островського) Мадам Ксидіас («Інтервенція» Славіна) Тітка Тоні («Прокинься і співай» Дьярфаша) Прасков'я Дмитрівна («Стара діва» Штока) Матуся Кураж («Матуся Кураж» Брехта)

та ін.

Фільмографія

«Вона захищає Батьківщину» — 1943 «Весілля» — 1944 (комедія) - дружина лікаря «Прості люди» — 1945 «Дорогоцінні зерна» — 1948 (мелодрама) «Сеанс гіпнозу» — 1953 «Весілля з приданим» — 1953 (комедія) - Лукерія Похльобкіна «Приборкувачка тигрів» — 1954 (лірична комедія) «Велика сім'я» — 1954 (кіноповість) «Атестат зрілості» — 1954 (кіноповість) — двірник «Улюблена пісня» — 1955 (комедія) «Два капітана» — 1955 (пригоди) «Солдат Іван Бровкін» — 1955 (комедія) - мати Бровкіна «Максим Перепелиця» — 1955 (комедія) «Медовий місяць» — 1956 (мелодрама) - Віра Аркадіївна, медсестра «Іван Бровкін на цілині» — 1958 (комедія) «Не на своєму місці» — 1958 «Клишоногий друг» — 1959 «Повість про молодят» — 1959 (мелодрама) «Незвичайна подорож Мішки Стрекачова» — 1959 (пригоди) «Кінець старої Березівки» — 1960 (кіноповість) «Перше побачення» — 1960 (мелодрама) «Своя голова на плечах» — 1961 «Кінець світу» — 1962 «Яблуко розбрату» — 1962 (Комедія) Дудукалка «Важкі діти» — 1963 «Хід конем» — 1963 (комедія) «Все для вас» — 1964 (комедія) «Морозко» — 1964 (казка) — мати нареченої «Пригоди Толі Клюквіна» — 1964 (пригоди) «Нуль три» — 1964 «Мандрівник з багажем» — 1965 «Великі клопоти через маленького хлопчика» — 1967 (Пригоди) «Як повеліває серце» — 1968 «Журавушка» — 1968 (мелодрама) «Сільський детектив» — 1968 (детектив) - Глафира Аніскіна «Стара, стара казка» — 1968 (мюзикл / музичний) «Кабачок „13 стільців“» — 1969 (комедія) — пані Ірена «Пригоди жовтої валізки» — 1970 (пригоди)- петрусева бабуся «Чортова дюжина» — 1970 (історичний / біографічний) «Малюк і Карлсон, який живе на даху» — 1971 (спектакль) — фрекен Бок «Молоді» — 1971 (мелодрама) «Дванадцять місяців» — 1972 (казка) — гофмейстерина «Дивак з п'ятого „Б“» — 1972 (кіноповість) «Виконувач обов'язків» — 1973 (кіноповість) «Божевільний день або Одруження Фігаро» — 1973 (комедія)- Марселина «Прокинься і співай!» — 1973 (телеспектакль) «Аніскін і Фантомас» — 1974 (Пригоди) Глафіра, дружина Аніскіна «Маленькі комедії великого будинку» — 1974, ТБ фільм-спектакль «Один раз по один» — 1974 (комедія) «Царевич Проша» — 1974 (мультфільм / казка) «Це ми не проходили» — 1975 (кіноповість) «Великий атракціон» — 1975 (комедія) — Ольховикова «Єдина» — 1975 (мелодрама) — лікар-невропатолог «Ти» — мені, я — тобі" — 1976 (комедія) «Дванадцять стільців» — 1977 (комедія) — теща Вороб'янінова «Колискова для чоловіків» — 1977 (драма) - лікар — тітка Таня «Як Іванко-дурник за дивом ходив» — 1977 (мультфільм / казка) — баба Варвара «І знову Аніскін» — 1978 (детектив) - Глафіра, дружина Аніскіна «Особисте щастя» — 1978 (кіноповість) «Здрастуй, річко» — 1978 «Троє в човні, не рахуючи собаки» — 1979 (комедія) «Прийміть телеграму у борг» — 1979 (кіноповість) - Пивашиха «У матросів немає питань» — 1980 (комедія) «Вам і не снилося» — 1980 (мелодрама) - бабуся Ромки «Нічна подія» — 1980 (детектив) «Дульсінея Тобоська» — 1980 (мюзикл / музичний) «Руки вгору!» — 1981 (пригоди) «Відставної кози барабанщик» — 1981 (трагікомедія) - бабка Агапа «Там, на невідомих доріжках» — 1982 (пригоди) — Баба-Яга «Не було печалі» — 1982 (мелодрама) «Карантин» — 1983 (пригоди)- прабабця «Осляча шкіра» — 1983 (мультфільм /казка) — Зла Чарівниця «І ось прийшов Бумбо...» — 1984 (кіноповість) «Формула кохання» — 1984 (мелодрама) - Федосія Іванівна «Рудий, чесний, закоханий» — 1984 (пригоди) — Сова Ілона «Після дощика, в четвер» — 1985 (пригоди) - сторожиха «Особиста справа судді Іванової» — 1985 (драматична історія) «Як стати щасливим» — 1986 (комедія) «Малявкін і компанія» — 1986 «Хто увійде в останній вагон» — 1986 (мелодрама) «Раз, два - горе — не біда!» — 1988 (мультфільм /казка) «Князь Удача Андрійович» — 1989 (пригоди)

Примітки

Бібліографія Аросєва О., Максимова В.,"Без гриму", Москва, «Центрполіграф», 1998 р. Скороходов Р. «У пошуках втраченого», Москва, «Рутена», 1999 р. «Московський театр Ленком», Москва, «Центрполіграф», 2000 р. Капков С. «Ці різні, різні особи», Москва, "Алгоритм-книга, 2001 р.

Посилання