Борис Емануїлович Гольдштейн, відомий як Буся Гольдштейн (25 грудня 1922, Одеса — 8 листопада 1987, Ганновер, Німеччина) — скрипаль-вундеркінд, педагог. Народився в місті Одеса. Закінчив Одеську спеціальну музичну школу ім. П. С. Столярського. Навчався в Московській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Абрама Ілліча Ямпольського, згодом у Лева Мойсейовича Цейтліна.
Лауреат багатьох міжнародних конкурсів, серед яких Міжнародний конкурс імені Генрика Венявського у Варшаві (IV премія, 1935 рік) та Перший міжнародний конкурс імені Ежена Ізаї у Брюсселі (IV премія, 1937 рік).
«Припущення про те, ніби перед нами — банальний випадок вундеркінда, що блиснув, подібно феєрверку, в дитячі роки, а потім не виправдав покладених на нього надій, слід категорично відкинути … З роками він перетворився з диво-дитини в зрілого майстра … Причиною дискримінації, то прихованої, то явної, були зовнішні об'єктивні чинники і сили. Саме це спонукало Бориса Гольдштейна в 1974-му році, в зеніті своєї майстерності, покинути Радянську Росію і емігрувати на Захід».
Яків Сорокер «Борис Гольдштейн»
Біографія
Дитинство
Борис Еммануїлович Гольдштейн народився 25 грудня 1922 року в місті Одеса в сім'ї Еммануїла Абрамовича Гольдштейна, викладача загальноосвітніх предметів, та Сари Іосифівни Кигель. Батьки не мали професійної музичної освіти. Бажання дати дітям хорошу освіту було великим. Через нестачу коштів вони були змушені постійно змінювати професію: спочатку утримували приватну чоловічу гімназію, в якій разом викладали. Потім батько зайнявся вивченням бухгалтерської справи, а мати стала масажисткою.
Буся Гольдштейн в дитинстві часто хворів, але батьки все ж вирішили навчати його — як і сестру та брата — музиці. Виник задум «сімейного тріо» в складі двох скрипок та фортепіано. Вони користувались успіхом у своєму місті.
Борис Еммануїлович згадує: «Моїм раннім успіхам я в рівній мірі зобов'язаний моїй матері, як і моїм учителям».
Сестра — Генрієтта Еммануїлівна Гольдштейн (народилась в 1911 році) — обдарована піаністка, закінчила в 1931 році Московську консерваторію по класу фортепіано у Фелікса Блуменфельда. Старший брат — Михайло Еммануїлович Гольдштейн (народився в 1917 році) — видатний скрипаль, музикознавець та композитор.
Роки навчання Зустріч з Петром Столярським стає вирішальною для Бориса Гольдштейна.
«Я відразу відзначив у 5-річного Бусі три головних переваги — чудові пальці, прекрасний слух і відмінне відчуття ритму».
П. С. Столярський
Після цієї зустрічі розпочинається його навчання в класі Петра Столярського (впродовж чотирьох років). Вже через півроку він виступив з цілою програмою: п'єси Шарля Данкла — «Полька», «Анданте» та інші. У віці шести років він блискуче виконав «Угорську рапсодію» М. Хаузера.
Восени 1930 року сім'я Гольдштейнів переїздить до Москви. Головною ціллю є навчання дітей у столиці. Бусю Гольдштейна приймають в особливу групу обдарованих дітей при Московській консерваторії (пізніше — Центральна музична школа) в клас Абрама Ілліча Ямпольського, завідувача кафедри скрипки в Московській консерваторії, який одразу ж дає складну програму юному скрипалю — «Першу сонату для скрипки-соло» Й. С. Баха, «Moto perpetuo» Н. Паганіні та концерт Ф. Мендельсона. У віці дев'яти років він зіграв концерт Ф. Мендельсона у супроводі оркестру Московського радіо.
Ім'я Бусі Гольдштейна стало відомим у музичному суспільстві країни. Йому була видана унікальна скрипка з Державної колекції старовинних інструментів, три четвертного розміру, роботи Страдіварі.
У день свого десятиріччя — 25 грудня 1932 року — Буся Гольдштейн знову виступає з виконанням Концерту Ф. Мендельсона у Колонному залі Будинку Союзів з оркестром під керівництвом професора Григорія Гамбурга. Це виконання записується «тонфільмом».
Розпочинається підготовка до Першого Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців. На час проведення конкурсу йому було всього 11 років, і через вік він не міг брати участь у конкурсі, але грав «поза конкурсом» настільки яскраво, що став фаворитом цього змагання серед юних талантів. На концерті переможців був присутній Й. Сталін, який запросив Бусю Гольдштейна до своєї ложі. Постановою Ради народних комісарів він був нагороджений грошовою премією у розмірі 5 000 рублів.
Разом з участю у конкурсах, з концертними виступами продовжувалося його навчання у музичній школі, в якій він здобув загальну освіту.
З 1936 року він навчається у класі Льва Мойсейовича Цейтліна.
«Навчання у класі Л. Цейтліна я вважаю важливою віхою у моєму житті, бо він навчив мене багато чому. Лев Мойсейович постійно працював зі мною над художнім розумінням виконуваної музики, над опануванням стилями різних творів світової музичної літератури. Його постійною турботою були якість і характер звуковидобування, поряд з технічним удосконаленням. „Техніка, що звучить“ — було улюбленим його висловом.
Значно розширився у класі Л. Цейтліна й мій репертуар, а твори уже багато разів зіграні й навіть заграні, під його впливом, здобували свіжість і нові фарби — він вмів вдихнути в них нове життя», — зі слів Бориса Еммануїловича про свого викладача.
У квітні 1934 року в СРСР приїхав на гастролі великий скрипаль Яша Хейфец. Від юних скрипалів, бажаючих зіграти йому, він вимагав перш за все виконання гами до мажор, потім інших гам в одинарних і подвійних нотах. Його не задовольняло виконання гам і він відмовлявся слухати твори, підготовлені учнями. Буся Гольдштейн дізнався про жорсткі вимоги Яші Хейфеца і став ретельно готувати гами. Його старання увінчалися успіхом: протягом півгодини 12-річний віртуоз грав все, що вимагав великий скрипаль. Він визнав себе підкореним і погодився послухати всю програму Бусі Гольдштейна, яка багато в чому збігалася з програмою самого Яші Хейфеца. Потів він подарував юному скрипалю струни та скрипкове приладдя — що було в дефіциті у Радянському Союзі. Гра Бусі Гольдштейна настільки вразила Яшу Хейфеца, що він повернувся після гастролей в Москву з метою взяти юного скрипаля хоча б на один рік для продовження занять і концертних виступів. Але ця поїздка не була схвалена компетентними органами.
У 1939 році надійшло запрошення декільком видатним радянським музикантам — у тому числі і Бусі Гольдштейну — приїхати до США для виступів у рамках Всесвітньої виставки. При розгляді списку кандидатів тими ж компетентними органами його ім'я було викреслене.
За несвоєчасне складання іспиту з якихось політичних предметів Бориса Гольдштейна виключають з числа студентів Московської консерваторії. Причиною порушення графіку здачі іспитів стали концерти, які він давав протягом півтора року на базах Північного флоту під час війни. Але чиновникам не було до цього ніякого діла. Лише через п'ять років В. Шебалін був знятий з посади директора і на його місце назначений О. Свєшніков, який і поновив Бориса Гольдштейна та дав йому можливість закінчити консерваторію у 1953 році у класі професора К. Мостраса.
Концертна діяльність та участь у конкурсах
У 1935 році був проведений Міжнародний конкурс імені Генрика Венявського — найвидатнішого польського скрипаля і композитора. З самого початку 160 скрипалів з 26 країн виявили бажання брати участь у конкурсі, з яких після відбору лише 55 були допущені до конкурсу, 15 з яких пройшли до ІІ туру. СРСР представляли двоє скрипалів: 27-річний Давид Ойстрах і 13-річний Буся Гольдштейн. Результати конкурсу: I. — Жинетта Неве (Франція), II. — Давид Ойстрах (СРСР), III. — Генрик Темянка (Англія), IV. — Буся Гольдштейн (СРСР), V. — Зерко Спіллер (Югославія), VI. — Марія-Луіза Сардо (Італія), VII. — Іда Гендель (Польща), VIII. — Хуберт Антон (Естонія), IX. — Бронислав Гімпель (Польща). Серед переможців конкурсу чи не найбільш захопливі відгуки преси дісталися Бусі Гольдштейну. На сторінках газети «Комсомольська правда» з'явилася замітка, написана Давидом Ойстрахом із заголовком «Блискуча гра Бусі Гольдштейна».
«Сьогодні виступав Буся Гольдштейн. Дивлячись на цього хлопчика зі скрипкою в руках, не віриться, що програма, яку тільки що прослухали, програма, гідна великих майстрів, виконувалася цією дитиною. Всі ці складні у технічному і музичному відношенні композиції вимагають від виконавця-скрипаля бездоганної техніки і художньої зрілості. Зал замовк в напруженій тиші і кожний номер програми сприймався з великим ентузіазмом. Виступ завершився справжнім тріумфом для мого юного товариша. Всупереч регламенту конкурсу, публіка змусила Бусю кілька разів виходити на поклін».
У 1937 році група скрипалів — Давид Ойстрах, Борис Гольдштейн, Єлизавета Гілельс, Марина Козолупова, Михайло Фіхтенгольц — поїхали в Брюссель для участі у Першому міжнародному конкурсі імені Ежена Ізаї. Із записаних 114 скрипалів грало всього 56. Умови і регламент були складнішими, ніж у Варшаві. Результати конкурсу були такими: I. — Д. Ойстрах, II. — Р. Однопосов (Австрія), III. — Є. Гілельс, IV. — Б. Гольдштейн, V. — М. Козолупова, VI. — М. Фіхтенгольц, VII. — Л. Бобеску (Румунія), VIII. — П. Макановецький (Швеція), IX. — Р. Віроваі (Угорщина), Х. — А. Рейес (Куба), ХІ. — Р. Бренгола (Італія), ХІІ. — Ж. Шампей (Франція).
У дні конкурсу, ще до оголошення результатів, до Бориса Гольдштейна звернувся директор Брюссельської філармонії Марсель Кювельє і запропонував виступити з концертом в Брюсселі, гонорар — 10 000 бельгійських франків. За тиждень квитки були розкуплені, бажаючих потрапить на концерт було так багато, що довелося поставить ще 300 стільців. Концерт, який відбувся 21 квітня 1937 року, пройшов тріумфально. У програмі були Чакона Й. С. Баха, Концерт Ф. Мендельсона, Поема Е. Шоссона, «Етюд у формі вальсу» К. Сен-Санса, «Баал-шем» Е. Блоха, Інтродукція і Тарантела П. Сарасате, «I palpiti» Н. Паганіні, до яких додалося декілька творів «на біс».
«Величезний зал був наповнений вщент, його заповнила чуттєва і уважна аудиторія, яку юний віртуоз привів у стан трепету і захвату… Королева Єлизавета була присутньою на цьому хвилюючому музичному вечорі».
П'єр д'Англь, «Dernière heure»
Після конкурсу Борис Гольдштейн з великим успіхом здійснює турне по європейських країнах, виступає у кращих концертних залах Лондона, Парижа, Берліна.
Період з 1935 по 1945 роки — від Варшавського конкурсу і до закінчення Другої світової війни — був для Бориса Еммануїловича періодом артистичного вдосконалення. Крім звичайних виступів, що проводилися професійними концертними організаціями, він давав багато так званих «шефських» (тобто безкоштовних) концертів, і в їх числі багато для військових.
У 1935 році у Ленінграді Бусю Гольдштейна слухав і захоплювався його грою великий італійський композитор і піаніст Альфредо Казелла. У 1936—1937 роках відбулося знайомство з Жаком Тібо, Альфредом Корто і Йожефом Сигеті.
Не менш активною і плодовитою було творче життя Бориса Гольдштейна у післявоєнні роки. Не знижуючи інтенсивності своєї концертної роботи та займаючись викладацькою діяльністю, він постійно розширює свій репертуар за рахунок нових творів, часто для нього ж написаних чи присвячених йому, та творів, що вже стали світовою класикою, але ще не виконаних в СРСР.
З 1941 по 1974 роки — Борис Емануїлович працював у Московській філармонії солістом. Протягом ріку відбувалося близько ста концертних виступів. Виїзд за кордон на гастролі був для нього суворо обмежений. У період з 1939 по 1974 роки відбулись лише дві закордонні поїздки — перша у 1955 році в Грецію і Болгарію, друга у 1958 році в Угорщину. Пізніше його було оголошено «невиїзним».
Якщо в довоєнні та повоєнні роки Борис Гольдштейн часто виступав у великих залах Москви, Ленінграда, Києва, Одеси, Харкова, то в останні роки перед еміграцією його концерти все частіше відбувалися у Сибіру на Далекому Сході, у містах Середньої Азії та на Кавказі. Маршрути поїздок і навіть програми концертів затверджувалися згори.