Сер Роджер Гілберт Банністер (; , Харроу, Англія, Британська імперія — 3 березня 2018) – британський легкоатлет–бігун на середні дистанції і лікар-невролог, чемпіон Європи 1954 року на дистанції 1500 метрів, командор Ордена Британської імперії, кавалер Ордену Пошани. Відомий тим, що першим в історії пробіг дистанцію в 1 , хоча багато науковців у той час стверджували, що це неможливо з погляду фізіології
Рані роки життя Народився у передмісті Лондона Герроу. Батько працював клерком у Торговій палаті Лондона, а пізніше у Державній казначейській та аудиторській службі. Банністер ходив у початкову школу в Герроу, а з початком Другої світової війни сім'я перебралася у Бат. Під час навчання у місцевій школі в 11 років у Роджера проявилися здібності до бігу на середні дистанції, коли він виграв декілька змагань на шкільному рівні. У 1944 році сім'я Бенністера повернулася до Лондона, хоча в ньому ще не було безпечно. Там Роджер почав ходити до школи університетського коледжу у . За словами Роджера, його батьки обрали саме цю школу, оскільки вона була «ліберальною і більш світською», на противагу більшості шкіл того часу, де багато уваги приділялося релігійному вихованню і часто застосовувалися тілесні покарання. У той же час у школі був брак кваліфікованих викладачів через призов до армії, тому Роджер, який мріяв стати лікарем, змушений був додатково займатися своєю освітою. Серед видів спорту у цій школі головна увага приділялася регбі та крикету, а занять з легкої атлетики не було зовсім. Роджер змушений був грати в регбі, навіть був капітаном команди, яка грала дуже погано. У грудні 1945 року через подряпини від шипів на бутсах, які він постійно отримував під час гри в регбі, заразився інфекційним захворюванням нирок, яке могло призвести до серйозних наслідків.
У січні 1946 року Роджер Банністер здав іспити на отримання стипендії на навчання у коледжах Оксфордського та Кембриджського університетів. Спочатку його прийняли до коледжу у Кембриджі, проте сказали, що слід чекати ще один рік. Згодом він отримав лист від ректора коледжу Ексетер з повідомленням, що Банністер може розпочинати навчання у жовтні 1946 року. Пізніше, коли завдяки Банністеру Оксфордський університет часто перемагав Кембридж у легкоатлетичних змаганнях, і стало відомо про факт, що Банністер міг би навчатися у Кембриджі, посадовець коледжу Сент-Джон, котрий відмовив Роджеру, часто ставав об'єктом глузувань.
Крім рішення здобувати професійну освіту, Роджер також поставив за мету досягти успіхів у бігу. В 1945 році він спостерігав за змаганнями відомого британського легкоатлета Сідні Вудерсона (був срібним призером Ігор Британської імперії та дворазовим чемпіоном Європи на різних дистанціях) з шведськими легкоатлетами і . У тому забігові Вудерсон програв, хоча й встановив рекорд Великої Британії. Після цього забігу Банністер вирішив, що, коли вступить до університету, буде серйозно займатися бігом на 1 милю, а Вудерсона пізніше називав своїм «спортивним героєм».
Навчаючись в Оксфорді він почав досліджувати межі витривалості людини як з медичної, так і з змагальної точки зору. Займаючись бігом і тренуючись самостійно, він паралельно проводив дослідження, вимірюючи рівень молочної кислоти та рівень споживання кисню власним організмом.
Початок спортивної кар'єри Починаючи з 1947 року Банністер почав виступати за Оксфорд на змаганнях, де перемагав з високими результатами. В кінці року він отримав запрошення стати кандидатом до збірної Великої Британії на Олімпійські ігри 1948 року в Лондоні, проте Банністер відмовився, вважаючи, що ще не готовий до змагань такого рівня. У березні 1948 року він знову виграв змагання з бігу між університетами з результатом 4.23,4. В червні того року він ще покращив свій результат на 1 милю — 4.18,7. Банністер вирішив змінити своє рішення щодо участі в Олімпіаді-1948 і заявився на чемпіонат ААА (), сподіваючись, що в разі вдалого виступу зможе потрапити до складу легкоатлетичної збірної. У тому забігові Банністер фінішував лише п'ятим, але зі своїм найкращим результатом 4.17,0 і третім серед британців, що давало змогу розраховувати на місце в збірній. Однак третім учасником на Олімпіаду в Лондоні було обрано Дугласа Вілсона.
Банністер спостерігав за Олімпіадою як глядач, а також служив помічником коменданта британської збірної. Побачивши на власні очі олімпійські змагання та відчувши атмосферу Олімпіади, Банністер, за його спогадами, «змінив весь свій світогляд». Результат британця у бігу на 1500 метрів на Олімпіаді був досить високим — 3.52,6 (один з найкращих результатів в історії Великої Британії на той час), але він дозволив йому посісти лише шосте місце. Завдяки цьому Банністер зрозумів, що для перемоги на Олімпіаді недостатньо вигравати забіги на змаганнях у своїй країні, — потрібно розробити нову програму тренувань. Він поставив собі за мету перемогти на Олімпіаді в Гельсінкі. Водночас він ніколи не розглядав біг і змагання як мету усього життя, а як захоплення. Тому Банністер вирішив два наступних роки інтенсивніше зайнятися здобуттям медичної освіти в університеті, а з 1950 року цілеспрямовано готуватися до Олімпіади. Після виступу на Олімпіаді він планував завершити спортивну кар'єру і стати лікарем.
Незважаючи на відсутність системи тренувань, в 1949 році Роджер продовжив покращувати свій біг. Він встановив свій кращий час на дистанції 880 ярдів — 1.52,7. Влітку того року він у складі об'єднаної команди Оксфорда і Кембриджа вирушив до США на студентські змагання проти університетів Ліги плюща. На цих змаганнях Банністер виграв обидва забіги на милю з часом 4.11. Але в серпні у легкоатлетичному матчі Лондон–Гетеборг, брати участь у якому Банністер погодився неохоче, він фінішував лише третім з результатом 4.14,2.
1950—1951 У 1950 році на чемпіонаті ААА на дистанції 880 ярдів Банністер програв Артуру Вінту. Того ж року в серпні взяв участь у чемпіонаті Європи з легкої атлетики в Брюсселі, де виступав на дистанції 800 метрів. Забіг відбувався 26 серпня. Роджер лідирував, проте вже на фінішній прямій втратив сили і його обійшов Джон Парлетт і наздогнав . За фотофінішем Банністеру віддали тільки третє місце. Ці дві відносні невдачі спонукали Банністера тренуватися ще інтенсивніше. Він зрозумів, що причиною поразки у Брюсселі став брак сили, адже під час забігу він зумів вийти на вигідну позицію, проте йому не вистачило сили, щоб підтримувати фінішну швидкість до кінця. Також це був його перший досвід виступів на міжнародному змаганні високого рівня і Роджер став краще розуміти, наскільки більшою є напруга та передстартове хвилювання на таких змаганнях у порівнянні з університетськими.
Роджер вирішив розробити новий план тренувань, кульмінацією якого буде забіг на 1500 метрів на Олімпіаді 1952. Він вирішив взяти участь у якомога більшій кількості змагань найвищого рівня протягом 1951 року, а також більше подорожувати, щоб організм вчився звикати до змін клімату та раціону їжі. Під час забігів на цих змаганнях Банністер планував вивчити сильні та слабкі сторони тих суперників, з якими, імовірно, буде змагатися у Гельсінкі. Цей етап підготовки мав завершитися забігом на 1 милю на чемпіонаті ААА влітку 1951 року. А протягом другого етапу він мав залишатися в Англії і зосередитися на тренуваннях.
Наприкінці грудня 1950 року Роджер Банністер брав участь у Столітніх іграх, що проходили у Крайстчерчі (Нова Зеландія). Змагання з бігу проходили на трав'яному покритті. Банністер виграв забіг на дистанції 1 миля з найкращим своїм часом — 4.09,9. Серед учасників, яких він переміг, був Вім Слейкгойс — чемпіон Європи на дистанції 1500 метрів того року і бронзовий медаліст Олімпіади 1948. Наступного дня у забігу на дистанції півмилі він фінішував останнім. За спогадами Банністера, на цю поразку у пресі звернули таку ж увагу. як і на перемогу днем раніше, проте він вже навчився не бути вразливим до негативних відгуків про свої виступи.
Завдяки змінам у програмі тренування Банністер став почувати себе у кращій формі та більш впевненим у своїх силах. Тому він погодився взяти участь у престижних змаганнях «Penn Relays» у Філадельфії в квітні 1951 року. Перед цими змаганнями Банністер пробіг дистанцію ¾ милі за 2.56,8 у забігу на клубних змаганнях. Це було набагато краще рекорду Великої Британії на цій дистанції. Вперше в ролі для Банністера виступав — відомий британський бігун та товариш Банністера. Після такого результату у газеті «News of the World» відзначали, що тепер милю за 4 хвилини не слід сприймати як жарт. Сам Банністер на той час навіть не ставив такої цілі, доки не була досягнута мета перемогти на Олімпіаді.
28 квітня 1951 року на «Penn Relays» у присутності 40000 глядачів Банністер переміг у забігу на милю з рекордом змагань — 4:08,3. Також на той час цей результат був серед двадцяти найкращих результатів на милі в історії. На останньому колі Банністер зробив прискорення і відірвався від двох головних суперників — Фред Вілта і Дон Германа, учасників Олімпіади в Лондоні — на 20 метрів. Результат останнього кола — 56,7 секунди.
В липні Банністер мав змагатися на дистанції 1 миля на чемпіонаті ААА. Склад учасників був сильним, адже протягом 1951 року 6 британських бігунів показали результат менше 4.15. Серед них були Білл Ненквілл (переможець трьох попередніх років) і Джон Парлетт (чемпіон Європи на 800 метрів, який перекваліфікувався на милю, і в тому році мав результат 4:09,2). Для Роджера миля на AAA мала стати вирішальною перевіркою успішності його підготовки до Олімпіади 1952 року. В разі перемоги це мало бути його останнє серйозне змагання до Олімпіади. Банністер став чемпіоном і знову покращив свій результат — 4.07,2, але залишився незадоволеним своїм бігом на останньому колі, яке було відносно повільним. Але загалом сезон 1951 року був найуспішнішим у кар'єрі, він переміг на восьми поспіль змаганнях на милі і 1500 метрів.
Після чемпіонату ААА Банністер два тижні відпочивав у Шотландії. Проте після відпочинку змушений був взяти участь у змаганнях в Белграді на 1500 метрів, де його переміг югославський бігун Андрія Отенгаймер. Значючи про тактику Банністера прискорюватися на останньому колі, Отенгаймер з самого старту підтримував високу швидкість і зробив настільки великий відрив, що Банністер не зміг його ліквідувати на останньому, навіть встановивши особистий рекорд на цій дистанції — 3:48,4.
З осені повернувся до Лондона, де почав навчання у лікарні Сент-Мері. Протягом зими не брав участі у змаганнях, тренувався на полі для крикету школи у Гарроу.
Участь в Олімпійських іграх 1952 Весь сезон 1952 року до Олімпіади Банністер не брав участі в офіційних змаганнях. Преса критикувала його за те, що він позбавляє себе можливості перевірити сили у змаганні з суперниками. Роджер вирішив не захищати титул чемпіона ААА на милі, а натомість бігти дистанцію півмилі (880 ярдів). Роджер цілеспрямовано готувався до фіналу Олімпіади у Гельсінкі, який мав відбутися 26 липня, і вважав, що участь у забігу на милю лише за місяць до головного змагання забере у нього свіжість та сили. Водночас, змагаючись на чемпіонаті ААА на 880 ярдів, він заощадить сили і відточить своє тактичне чуття. 21 червня Банністер став чемпіоном ААА на 880 ярдів з результатом 1:51,5, а нагороду йому вручала королева Елізабет II.