Північне Ізраїльське царство (івр. ממלכת ישראל) — одне з двох єврейських держав давнини. Виникло внаслідок розпаду Стародавнього Ізраїльського царства після смерті Соломона в X столітті до н. е. До його складу ввійшли десять колін Ізраїлевих, а царем оголошений Єровоам I.
Історія Північно-Ізраїльського царства описана в Другій книзі царів. Існування цієї держави також задокументовано в написах IX століття до н. е.Dever, William (2017). Beyond the Texts: An Archaeological Portrait of Ancient Israel and Judah. SBL Press, p. 338 Найдавніша згадка знаходиться на стелі Курх приблизно 853 року до н. е., де ассирійський Салманасар III згадує «Ахава ізраїльтянина»Davies, Philip (2015). The History of Ancient Israel. Bloomsbury Publishing, p. 72.
Історія Згідно Танаху після смерті царя Соломона Ізраїльське царство розпалося на Північно-Ізраїльське й Юдейське царства. Це ймовірніше сталося внаслідок втручання єгипетського фараона Шешонка I, що намагався змусити царя Ровоама визнати свою зверхність. Тому він підтримав повстання Єровоама, що близько 931 до н. е. оголосив про утворення окремого царства. Єгиптянами було знищено міста Гібеон і БетельFinkelstein, Israel, (2022). "The Impact of the Sheshonq I Campaign on the Territorial History of the Levant: An Update". Для пояснення формування царства висувається кілька факторів: збільшення населення у високогір'ї, загроза, яку становили арамеї та єгиптяни, схильність Соломона і Ровоама до утворення монархії типу східної деспотії, що викликало невдоволення племінної знаті та частини юдейського жрецтваLester L. Grabbe (dir.), Israel in transition : From Late Bronze II to Iron IIa (c. 1250-850 B.C.E.), vol. 2, New-York et Londres, T&T Clark, 2010, p. 114. Про це свідчить, що Єровоама було обрано царем на зборах в Шхемі за підтримки пророка Самуїла. Нове царство складалося з десяти ізраїльських племен. До 925 року до н. е. Північно-Ізраїльське царство вимушено було протистояти Юдейському, яке намагалося відновити єдність царства часів Соломона.
Після смерті Єровоама I 909 року до н. е. почалася боротьба за владу, що тривала до 876 року до н. е., коли змінилося на троні 4 царі. Стабілізація ситуації відбулася зі сходження на трон Омрі, нащадки якого (Омріди) найдовше панували в Північно-Ізраїльському царстві. Завдяки ним царство перетворилося на регіональну державу. Вже Омрі проводив політику союзів із сусідніми царствами, зокрема фінікійськими містами-державами, Арамом. Також воював у напрямку Моаву, щоб повернути контроль над Царським шляхом, головним торговим шляхом, що проходив на схід царства.
Панування Ахава ознаменувалося економічним зростанням та військовою могутністю. Він брав участь у перші битві при Каркарі 853 року до н. е., завдяки успіху в якій було призупинено наступ Ассирії на Левант. Контингент колісниць Ахава був найбільшим серед левантійських державIsrael Finkelstein et Amihai Mazar, The quest for the Historical Israel : Debating Archaeology and the History of Early Israel, Leyde et Boston, Brill, 2007, p. 162. Разом з тим одружився з дочкою тірського царя Ітобаала I, фінікійською принцесою Єзавеллю. Ахав цілком підпав під її вплив. Згідно з біблією проти неї виступив пророк Ілля, боротьба якого з Єзавеллю становить одну з найвражаючіших сторінок біблійної історії (3Цар 18 і 19). Врешті Єзавель була переможена і вбита (4Цар 9).
Вже на початку панування Йорама почалися ознаки ослаблення держави, що відбилося у невдалому поході проти Меши, царя Моаву. Активна зовнішня політика Північно-Ізраїльського царства зіткнулася з амбіціями Арамейського царства. Близько 841 року до н. е. цар Азаїл переміг Йорама встановив контроль над північно-східними територіями Північно-Ізраїльського царства, знищив економічні центри в долинах. Внаслідок цього його територія була скорочена до регіону навколо СамаріїFinkelstein et Mazar 2007, p. 150.
Спадкоємцем пророка Іллі стає Єлисей. Він помазує на царство командувача військ Єгу який знищив в Самарії культ Ваала (4Цар 10:28) та переслідував ідолопоклонство. Єгу підкорився ассирійцям. Він зображений на Чорному обеліску, знайденому в Калху, де він приносив данину Салманасару III. Ассирійці не втримали свого контролю над регіоном, і відступ ассирійців ознаменував повернення арамейців. Вони захопили ізраїльські території в Зайорданні. Ця ситуація тривала за правління сина Єгу, Єгоахаза.
Після поразки 802 року до н. е. арамського царя Азаїла від ассирійського Адад-нірарі IIIRoberts 2016, p. 206 Йоасу вдалося відвоювати раніше втрачені землі та почати відроджувати господарство. Зрештою це призвело до періоду значної територіальної експансії за правління Єровоама II, який поширив володіння царства по всій Північній Зайорданні. Після смерті Єровоама II Північно-Ізраїльське царство пережило період занепаду в результаті боротьби за тронRoberts 2016, p. 207.
745 року до н. е. воєначальник Менахем повалив династію Єгу, встановивши власну. Він платив данину Ассирії. Його син Пекахія продовжив цю політику. Його вбив командувач Пеках, який приєднався до антиассирійської коаліції. Він об'єднується із арамським царем Резоном II та нападає на Юдейське царство, союзника Ассирії. Пеках забрав безліч полонених. У той час Юдея була союзником Ассирії з царем Тіглатпаласаром III, який як союзник Юдеї напав на Сирію й Ізраїльське царство та захопив території племен Рувима, Гада та Манасії в Гілеаді, включаючи пустельні фортеці Єтур, Нафіш та Нодав. Люди з цих племен, включаючи вождя Рувима, були взяті в полон та переселені в регіон річкової системи Хабур, у Халах, Хавор, Хару та Гозан (1 Хронік 5:26). Тіглатпаласар також захопив територію Нефталима та місто Яноах в Єфремі, а над регіоном Нефталима було призначено ассирійського намісникаGrabbe, Lester L. (2007). Ancient Israel: What Do We Know and How Do We Know It?. New York: T&T Clark. p. 134. ISBN 978-05-67-11012-1.. Також ассирійці сприяли сходженню на трон Осії.
Спроба Осії провести таємні переговори з Єгиптом провалилась і була розцінена як зрада. Єгипет не прийшов на допомогу. У 722 році до н. е. Північне Ізраїльське царство було завойовано ассирійським царем Саргоном II, але лише 720 року до н. е. здалася столиці держави — Самарія. Значна частина населення царства були виселені в ассирійський полон (в регіон Хабур, а решту — в землю Мдію, таким чином створивши ізраїльські громади в Екбатані та Рагі) і згідно Танаху подальша їх доля невідома. На територію виселених ізраїльтян ассирійці поселили племена з Азії, які отримали назву самаритяни.
Уже в пізній час і юдеї, і християни, досліджуючи біблійні і інші джерела, стали висувати численні теорії про долю загублених колін. Сучасні дослідники вважають, що лише п'ята частина (близько 40 000) населення північного Ізраїльського царства була фактично переселена з цієї території протягом двох періодів депортації за правління Тіглатпаласара III та Шаррукіна IIFinkelstein, Israel; Silberman, Neil Asher (2002) The Bible Unearthed : Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of Its Sacred Texts, Simon & Schuster, ISBN 978-0-684-86912-4. Не існує жодних відомих позабіблійних записів про те, що ассирійці вигнали людей з чотирьох колін Ізраїлю: Дана, Ашера, Іссахара, Завулона. Описи депортації людей з Рувима, Гада, Манасії, Єфрема та Нефталима вказують на те, що було депортовано лише частину цих племен, а місця, куди їх депортували, є відомими місцями, зазначеними в оповідях. Депортовані громади згадуються як такі, що все ще існували на момент написання Книг Царів та Хронік, і не зникли внаслідок асиміляції. У 2 Хронік 30:1–18 прямо згадуються північні ізраїльтяни, яких помилували ассирійці, зокрема народ Єфрема, Манасії, Ашера, Іссахара та Завулона, і як представники останніх трьох повернулися до поклоніння в Єрусалимському храмі за часів правління Єзекії2 Chronicles 30:1–18.
Територія Це царство включало б частини низовин (Шфела), Їзреельську долину, нижню Галілею та частини ЗайорданніDavies 2015, p. 72. За часів Омрідів царство охоплювало гірську Галілею, Хацор у верхній долині річки Йордан, значну частину Зайордання між Ваді Муджиб та Ярмуком, а також на прибережній рівнині Шарон.
Столиці Столицею Північного Ізраїльського царства став Шхем, потім Тірца (Фирца) і нарешті Самарія (Себастія, Шомрон).
Населення У сер. VIII ст. до н. е. чисельність північно-Ізраїльського царства становила близько 350 тис. осіб. Високогір'я Самарії населяли ізраїльтяни – нащадки що перейшли до осілості у період залізного віку I пастухів, а населення північних низин (Їзреель і долина Йордану) складалося як із споконвічних жителів цих земель – хананеїв, і із ізраїльтян, переселившихся з високогір'їв. У високогір'ях Галілеї жили фінікійці. Серед мешканців північно-східних територій, що межують з Арамом-Дамаском, було чимало арамеїв.
Устрій Політична, військова і судова влада належала царям (мелекам). Втім вони були обмежені впливом жрецтва й військової знаті. З точки зору Біблії, жоден з них не був «благочестивим царем». У Північному Ізраїльському царстві правлячі династії неодноразово змінювалися в результаті державних переворотів, які очолювали командувачі військ. Найдовше правила династія Єгу (Іиуя).
Суспільство На вищому щаблі перебували військова знать та вище жрецтво, виразником інтересів яких були пророки. Той факт, що засновники династії Омрі та Єгу належали до військової аристократії, типовий для царів залізної доби в ЛевантіChristoph Levin: Das Königsritual in Israel und Juda. In: Christoph Levin, Reinhard Müller (Hrsg.): Herrschaftslegitimation in vorderorientalischen Reichen der Eisenzeit. Mohr Siebeck, Tübingen 2017, S. 234. Нижче розташовувала місцева, племінна знать. За нею йшли селян у сільських та племінних громадах, які чисельно переважали інші верстви населення. У містах мешкали лише державні чиновники; їхні піддані займалися сільським господарством, створюючи надлишки продукції в навколишній місцевості. Прикладом великих міст є Самарія, Мегіддо, ХацорBaruch Halpern: Megiddo. In: Religion in Geschichte und Gegenwart (RGG). 4. Auflage. Band 5, Mohr-Siebeck, Tübingen 2002, Sp. 990–992.
Економічний розвиток часів царів Йоаса і Єровоама II, засвідчений остраконом Самарії, призвів до розшарування ізраїльського суспільства. Виник новий міський заможний став торгівців та ремісників-власників великих майстерень, який відрізнявся від бідніших станів — селян, містян-наймитів, рабів. Також з'являються великі приватні землевласники, які здавали свою землю в оренду. Натомість існування орендаря було ненадійним. Борг, що виникав внаслідок неврожаю, легко призводив до дедалі більшої фінансової залежності й боргового рабства. Пророки Амос та Осія повторювали напруженість, спричинену цим соціальним розшаруваннямLeslie J. Hoppe, « Israel, history of : Monarchic period », dans Anchor Bible Dictionary, 1992.
Військо Перші царі створили загони колісниць, які ефективно застосовували на рівнинах. Ахав зміг розгорнути значний контингент колісниць у битві при Каркарі, що також демонструє економічну могутність царства. Колісниці були дорогими, особливо через те, що для їхньої тяги потрібно було від двох до чотирьох коней. Оскільки Ахав не міг захопити їх у великих масштабах або вимагати їх як данину, йому довелося їх купувати, і подальші інвестиції були необхідні для утримання стайень та колісниць. Воїни-колісники були групою вищого класу, яким надавали землю та інші привілеї, щоб вони могли повністю присвятити себе навчанню спеціалізованим військовим технікамHermann Michael Niemann: „Wagen Israels und sein(e) Lenker“ (2 Kön 2,12): Neue Erwägungen zur Militär- und Wirtschaftspolitik der Omriden. Würzburg 2006, S. 24. Відомі кінні стайні Мегіддо, що зберегалися з часів царя Соломона.
Втім переважну більшість північноізраїльського війська становила піхота, яку набирали зазвичай за старовинним засобом — шляхом ополчення з підвладних племен.
Економіка