Ма́ргарет Гі́льда Те́тчер, Баронеса Те́тчер, LG, OM, DStJ, PC, FRS, HonFRSC (, до шлюбу Ро́бертс; ) — британська політична діячка, 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (Консервативна партія Великої Британії) у 1979—1990 роках, лідерка Консервативної партії в 1975—1990 роках, баронеса з 1992 року. Перша жінка на цій посаді, а також перша жінка, яка стала прем'єр-міністром європейської держави. Прем'єрство Тетчер стало найтривалішим у XX столітті. Відома як «залізна леді». Втілила в життя низку консервативних заходів, які стали частиною політики «тетчеризму».
Очоливши уряд, провела політичні та економічні реформи, спрямовані на відродження країни. Її політична філософія й економічна політика ґрунтувалися на дерегуляції, особливо фінансової системи, у забезпеченні гнучкого ринку праці, приватизації державних компаній і зменшення впливу профспілок. Популярність Тетчер у перші роки правління знизилася через рецесію і високий рівень безробіття, та знову виросла під час Фолклендської війни 1982 року і економічного підйому, що призвело до її переобрання 1983 року.
Тетчер переобрали втретє 1987 року. Та її послідовну підтримку закону про подушний податок і скептичне бачення ролі Британії в Європейському союзі не поділяли члени її уряду. Після того, як Майкл Гезелтайн оскаржив її лідерство в партії, 1990 року Тетчер подала у відставку з посади голови партії і прем'єр-міністра.
Життєпис
Ранні роки та освіта
Маргарет Робертс народилася 13 жовтня 1925 року. Батько — Альфред Робертс родом з Нортгемптонширу, мати — Беатріс Етель (до шлюбу Стефенсон) (1888—1960) родом з Лінкольнширу, кравчиня. Один з дідів — швець, другий — стрілочник. Дитинство провела в місті Грантемі, де її батько мав дві бакалійні крамниці. Маргарет зі старшою сестрою Мюріель мешкали в квартирі над однією з батькових бакалійних крамниць, розташованої недалеко від залізниці. Батько Маргарет брав активну участь в місцевій політиці та житті релігійної громади, був олдерменом і методистським пастором, тому доньок виховував згідно з суворими методистськими традиціями . Сам Альфред народився в родині з ліберальними поглядами, однак, як це було тоді заведено в органах місцевого самоврядування, був безпартійним. У період з 1945 по 1946 рік був мером Грантема, а 1952 року, після переконливої перемоги Лейбористської партії на муніципальних виборах 1950 року, коли партія вперше отримала більшість в Раді Грантема, склав повноваження.
Маргарет навчалась у початковій школі на Гантінгтауер-роуд, потім здобула стипендію на навчання у Школі для дівчаток Кестевена і Грантема. Табелі успішності Маргарет свідчать про старанність і постійне самовдосконалення учениці. Позаурочно вона займалась грою на піаніно, хокеєм на траві, плаванням і спортивною ходьбою, а також декламуванням поезії. У 1942—1943 роках була . В останній рік навчання в школі з підготовки до університету подала заявку на стипендію для вивчення хімії у Сомервільському коледжі Оксфордського університету. Спочатку їй відмовили, та потім звільнилось місце і Маргарет усе ж дали стипендію. 1943 року вона приїхала в Оксфорд і 1947-го року, після чотирьох років вивчення хімії, отримала диплом з відзнакою другого ступеня та стала бакалавром природничих наук. В останній рік навчання працювала в лабораторії Дороті Годжкін, де займалася рентгеноструктурним аналізом антибіотика граміцидин ЗСферою наукових інтересів Д. Годжкін було вивчення молекулярної структури пеніциліну. За цю роботу вона згодом отримала Нобелівську премію з хімії. Чоловік Д. Годжкін був членом Комуністичної партії, а сама вона була нагороджена радянським орденом Леніна..
Початок політичної кар'єри 1946 року Робертс очолила . Найбільше на її політичні погляди під час навчання в університеті вплинула праця Фрідріха фон Гаєка «Шлях до кріпацтва» (1944), в якій втручання уряду в економіку країни розглядалося як предтеча авторитарної держави.
Після закінчення університету Робертс переїхала до Колчестера в англійському графстві Ессекс, де працювала хіміком-дослідником у компанії BX Plastics. Тоді ж вступила до місцевої асоціації Консервативної партії і як представниця Консервативної асоціації випускників університету взяла участь в партійній конференції в Лландидно 1948 року. Один з оксфордських друзів Маргарет був також другом голови Дартфордської асоціації Консервативної партії в Кенті, яка займалася пошуком кандидатів на вибори. Маргарет так вразила керівників асоціації, що ті умовили її взяти участь у виборах, хоч вона й не входила до затвердженого списку кандидатів від Консервативної партії. У січні 1951 року (в 24 роки) її обрали кандидатом, а до затвердженого виборчого списку додали постфактум. На святковому обіді, організованому після її офіційного затвердження як кандидата від Консервативної партії в Дартфорді в лютому 1951 року, Робертс познайомилася з успішним і заможним, розлученим підприємцем Денісом Тетчером. Готуючись до виборів, вона переїхала до Дартфорда, де влаштувалася на посаду хіміка-дослідника у компанію і займалась розробленням емульгаторів, що їх використовували при виробництві морозива .
Під час загальних виборів у лютому 1950 року і жовтні 1951 року Робертс була кандидатом від округу Дартфорд, де традиційно перемагали лейбористи. Вона привернула увагу преси як наймолодший кандидат і єдина жінка у списку. Попри те, що вона двічі програла Норману Доддсові, їй вдалося зменшити підтримку лейбористів серед електорату спочатку на 6 тис. голосів, а потім ще на 1 тис. голосів. Під час передвиборчої кампанії її підтримували батьки, а також Деніс Тетчер, з яким вона взяла шлюб у грудні 1951 року. Деніс також оплатив навчання дружини — 1953 року вона стала баристером і спеціалізувалась на оподаткуванні. Цього ж року вона народила двійню — дочку і сина Марка.
У парламенті У середині 1950-х років Тетчер відновила боротьбу за місце в парламенті. 1955 року їй не вдалося стати кандидатом від Консервативної партії під час на виборчому окрузі , проте в квітні 1958 року стала кандидатом в окрузі Фінчлі. Після важкої передвиборчої кампанії на виборах 1959 року Тетчер усе-таки здобула перемогу і стала членом Палати громад, і була нею до 1992 року. У своїй першій промові як парламентаря вона виступила на підтримку , вимагаючи від місцевих рад публічності зібрань, а 1961 року відмовилася підтримати офіційну позицію Консервативної партії, проголосувавши за відновлення покарання у вигляді хлости (биття різками).
У жовтні 1961 року Тетчер висунули на посаду парламентського заступника міністра пенсій і державного соціального страхування в кабінеті Гарольда Макміллана. Після поразки Консервативної партії на парламентських виборах 1964 року вона стала представником партії з питань житлового будівництва і земельної власності, відстоюючи право орендарів викуповувати державні житлові будинки. 1966 року Тетчер стала членом тіньової команди Державної скарбниці і як делегат виступала проти запропонованого лейбористами обов'язкового контролю цін і доходів, стверджуючи, що це призведе до зворотних наслідків і зруйнує економіку країни.
На партійній конференції Консервативної партії 1966 року вона розкритикувала політику високих податків лейбористського уряду. На її думку, це кроки «не просто до соціалізму, а — до комунізму»У західній політичній традиції комунізмом заведено називати тоталітарний лад радянського зразка, на відміну від ліберального соціалізму шведсько-скандинавського типу.. Тетчер твердила, що низькі податки спонукають до важкої праці. Вона також була одним з небагатьох консерваторів у Палаті громад, які підтримали звільнення від кримінальної відповідальності гомосексуалів . Голосувала за легалізацію абортів і заборону . Крім того, Тетчер підтримала збереження смертної кари і голосувала проти послаблення закону про розірвання шлюбу .
1967 року посольство США в Лондоні обрало Маргарет Тетчер для участі в Програмі міжнародних візитів. Це програма професійного обміну, яка тривала близько шести тижнів, і, дозволила їй відвідати різні міста США, зустрітися з політичними діячами і побувати в міжнародних організаціях, як-от МВФ . Після цього візиту Гіт призначив Маргарет членом , де вона стала прес-секретарем міністерства палива та енергетики. Незадовго до загальних виборів 1970 року її підвищили до прес-секретаря тіньового міністерства транспорту, а тоді — освіти.
Міністр освіти і науки (1970—1974) На парламентських виборах 1970 років перемогу здобула Консервативна партія під керівництвом Едварда Гіта. У новому уряді Тетчер призначили міністром освіти і науки. За перший місяць перебування на посаді Маргарет привернула увагу громадськості через спроби уряду скоротити витрати на галузь. Вона віддала пріоритет академічним потребам у школах і знизила витрати на державну систему освіти, внаслідок чого скасовано безкоштовну видачу молока школярам від семи до одинадцяти років. Водночас залишено видачу молока об'ємом 1/3 пінти (близько 0,16 л) дітям молодшого віку. Політика Тетчер викликала шквал критики з боку Лейбористської партії і ЗМІ, вони обізвали її «Margaret Thatcher, Milk Snatcher» (в перекладі з англійської мови — «Маргарет Тетчер, крадійка молока»). В автобіографії Тетчер згодом писала: «Я отримала цінний урок. Накликала на себе максимум політичної ненависті за мінімум політичної вигоди».
Перебування Тетчер з 1970 до 1974 року на посаді міністра освіти і науки також відзначилось пропозиціями щодо активнішого закриття місцевими органами освіти шкіл грамоти і запровадження єдиної середньої освіти. Загалом, попри те, що Маргарет планувала зберегти школи грамоти, частка учнів, які відвідували єдині середні школи, зросла з 32 до 62 %.
Очільниця опозиції (1975—1979)
Після низки проблем, з якими зіткнувся уряд Гіта впродовж 1973 року (нафтова криза, вимоги профспілок щодо підвищення зарплат), на парламентських виборах у лютому 1974 року Консервативна партія зазнала поразки від лейбористів. На чергових загальних виборах, які відбулися в жовтні 1974 року, результат консерваторів виявився ще гіршим. На тлі зниження підтримки партії серед населення Тетчер вирішила боротись за посаду голови Консервативної партії. Пообіцявши провести партійні перетворення, вона заручилася підтримкою так званого , який об'єднує консерваторів-членів Парламенту. 1975 року на виборах голови партії Тетчер в першому турі голосування здобула перемогу над Гітом, якому довелось піти у відставку . У другому турі вона перемогла Вільяма Вайтлоу, якого вважали найкращим наступником Гіта, і вже 11 лютого 1975 року офіційно очолила Консервативну партію , а Вайтлоу призначила своїм заступником.
Після обрання Тетчер стала регулярно відвідувати офіційні обіди в Інституті економічних відносин — «мозковому центрі», що його заснував магнат, учень Фрідріха фон Гаєка, Ентоні Фішер. Тут на неї вплинули погляди і Артура Селдона і вона стала обличчям ідеологічного руху, який виступав проти задуму держави загального добробуту. Брошури інституту пропонували зменшення чисельності уряду, зниження податків і збільшення свободи для підприємців та споживачів.
19 січня 1976 року Тетчер виступила з різкою критикою Радянського Союзу:
У відповідь на це газета Міністерства оборони СРСР «Червона зірка» опублікувала статтю «„Залізна леді“ лякає…» (24 січня 1976 року) Speech at Kensington Town Hall («Britain Awake») (The Iron Lady) . Автор писав, що «залізною леді… іменують її в її власній країні» (Насправді ж у Великій Британії Маргарет Тетчер спочатку називали інакше. Наприклад, 5 лютого 1975 року в лондонській газеті «Daily Mirror» стаття про Тетчер називалась «The Iron Maiden» — «Залізна діва».) Железная леди. Маргарет Тэтчер Kwasi Kwarteng. «Thatcher's Trial: Six Months That Defined a Leader ». Незабаром переклад прізвиська «залізна леді» в англійській газеті «The Sunday Times» міцно закріпився за Маргарет.