Відносини Мексика — США — двосторонні відносини між Мексикою і Сполученими Штатами Америки.

Історія Чверть території сучасних США, включно з економічними гігантами Техасом і Каліфорнією, належала Мексиці до укладення в 1848 р. договору Гвадалупе-Ідальго. Невдовзі після «покупки Гадсдена» (1853) сформувався сучасний кордон, повний контроль над яким вкрай важко встановити через його протяжність у майже 2000 миль. Частина його проходить по річці Ріо Гранде, яка висихає і тому не є великою перешкодою. Після підписання двосторонньої угоди між США і Китаєм в 1880 про заборону двосторонньої торгівлею опіумом китайські іммігранти в Сіналоа (Мексика) поклали початок традиції масштабної транскордонної наркоторгівлі. Сіналоа продовжує бути кримінальним центром до наших днів. Політика заборони алкоголю у США в 1920-х призвела до контрабанди алкоголю з Мексики та розростання організованої злочинності, особливо в таких прикордонних містах як Сьюдад-Хуарес.

Нобелівський лауреат з літератури Маріо Варгас Льоса у 1990 році назвав Мексику «бездоганною диктатурою». Він мав на увазі домінування в країні лівоцентристської Інституційно-Революційної партії (ІРП) протягом більшої частини ХХ ст. Партію було засновано після так званої Мексиканської революції у 1929 році. Забезпечене однопартійністю стабільне становище в Мексиці під час Холодної війни було в інтересах США і вони заплющували очі на контроверсійні аспекти правління ІРП. Під час Холодної війни Мексика під домінуванням Інституційно-Революційної партії намагалася дистанціюватися від США з огляду на неоднозначність їх політики в Латинській Америці. Побоювання, що будь-які відносини зі Сполученими Штатами неодмінно будуть нерівними, залишалось в свідомості політичного класу Мексики і ставало вагомою перешкодою до співпраці двох країн. Посол США в Мексиці у 1998—2002 роках Джеффрі Давідоу охарактеризував відносини двох країн як відносини «ведмедя і дикобраза» — так він назвав книгу про свій досвід роботи у Мексиці. Значення цієї метафори — грубість і прямолінійність американців і чутливість та гостра негативна реакція мексиканців.

Після умовного посилення плюралізму з другої половини 1980-х ІРП утримувала більшість у парламенті до 1997-го, а президентський пост аж до обрання на цю посаду Вінсенте Фокса, кандидата від Партії національної дії у 2000. Дев'яності роки в Мексиці були часом поступового переходу від однопартійної системи. Роль США у мирному переході до влади до опозиції у кінці ХХ ст. була обмеженою. Сполучені Штати активно забезпечували участь на виборах міжнародних спостерігачів, попри небажання президента Салінаса. Загалом же офіційна риторика США полягала в тому, що народ Мексики має сам змінити свою владу.

Довгий час зв'язком між двома країнами була Двостороння комісія (Binational Commission). Її попередник — Консультативний механізм, започаткований у 1977 р. президентами Картером і Лопесом Портільйо. Двостороння комісія створена у 1981 р. як майданчик для консультацій, які проходять час від часу. З тих пір вона «існувала багато років у тій чи іншій формі» (посол США Джон Негропонте). Результатом її діяльності є звіти і рекомендації для вироблення політики США. Таким чином, співпраця двох країн не дійшла до створення спільних інтеграційних інституцій, а залишалась на рівні консультацій. «Проблема з політикою США щодо Латинської Америки в цілому, і в тому числі Мексики, полягає в ігноруванні і відсутності уваги до цих відносин, крім випадків коли нам потрібно щось — тоді ми поводимося як зверхній партнер, на відміну від справжнього партнерства» (Джеймс Джонс, посол США у Мексиці 1993—1997).Президентський термін у США 4 роки, а у Мексиці 6, тому виборчі цикли двох країн можуть перетинатися раз на 12 років. 1 грудня 2000 року президентом Мексики став Вінсенте Фокс. 20 січня 2001 року Президентом США став Джордж Вокер Буш. Обидва з них мали досвід губернаторів прикордонних штатів по обидва боки кордону США-Мексика. Буш був колишнім губернатором штату Техас, пов'язаного з Мексикою історичними, економічними і культурними зв'язками. Вона була «єдиною країною, з якою йому було комфортно мати справу» (Д. Давідоу). Початок нових адміністрацій в обох країнах відкривав нові потенційні можливості для співпраці.

Наркотики і безпекова співпраця Початок цілеспрямованим зусиллям щодо боротьби з наркотиками дав президент Річард Ніксон, оголосивши війну з наркотиками у 1971 р. Це означало агресивний силовий підхід до вирішення проблеми. Протягом першого десятиліття антинаркотичні зусилля США не були зосереджені на Мексиці. З початком 1980-х Мексика почала ставати транспортним маршрутом для колумбійських наркокартелів. Допоміжну роль у транспортуванні відігравали невеликі «сімейні» організації з корупційними зв'язками у силових структурах. Можливість набуття ними самостійної ролі видалася, коли США взяли під контроль карибський маршрут транспортування кокаїну з Колумбії та ліквідували картель Пабло Ескобара (1993). З цими зусиллями пов'язують постання мексиканських картелів у 80-х — 90-х. Вони відійшли від характеру «сімейного бізнесу» і почали мати свої канали розповсюдження по території США. З'явилася можливість фінансування власних добре озброєних сил безпеки напіввійськового характеру, в які почали приходити люди з досвідом роботи в силових структурах.

Протягом 90-х років відбулося розростання організованої злочинності і ускладнення ситуації у галузі безпеки. Кримінальні організації перебрали на себе функцію контролю над територіями і «право» збирати плату за активність на своїй території інших кримінальних угрупувань (piso). Між ними почалися територіальні конфлікти, які до певного часу стримувало правління Інституційно-Революційної партії і її корупційний «джентльменський договір» з наркокартелями. Неформальні домовленості з торгівцями наркотиками і державними урядовцями полягали в тому, що перші мали свої місця — плази (plazza), на існування яких корумповані владні структури заплющували очі. Картелі діяли відповідно до поділених шляхів транспортування і зон впливу, не перетинаючись між собою. За це вони платили «корупційний податок» і зобов'язувалися не збувати свій товар в самій Мексиці. Так видалась можливість уникати збройних конфліктів і рівень насильства перебував на значно нижчому рівні, ніж з початком цілеспрямованих дій мексиканського уряду. Контроверсійна силова стратегія президента Кальдерона (2006) була сприйнята схвально США, про що свідчить допомога в рамках Меридської ініціативи.

Безпека і кордон

За оцінками експертів, між груднем 2006 і серпнем 2015 року 151 233 людини загинуло внаслідок пов'язаного з нарковійною насильства. Мексика як країна займає 140 місце в глобальному індексі миру (2016), а окремі її міста (Сьюдад Хуарес, Тіхуана, Акапулько) мають один із найбільших на планеті рівнів вбивств. Безпекова співпраця займає диспропорційно велику частку уваги у двосторонніх відносинах США і Мексики. Це офіційно визнавав президент США Барак Обама: «Ми провели стільки часу за вирішенням питань безпеки між Сполученими Штатами і Мексикою, що я інколи думаю ми забуваємо, що це величезний торговий партнер, на якого припадає значна кількість комерції і велика кількість робочих місць по обидва боки кордону». Зміщення тематики двосторонніх переговорів до боротьби з організованою злочинністю в Мексиці затьмарює можливі мирні галузі співпраці.

Організована злочинність Вирішенню проблеми наркотичної організованої злочинності заважають різні її розуміння у політичній дискусії у двох країнах. З одного боку, Сполучені Штати схильні бачити сутність проблеми в нездатності мексиканського уряду зупинити транскордонний потік наркотиків і приборкати насилля всередині країни. З іншого, Мексика бачить проблему в попиті на наркотики з боку жителів самих США, які непрямим чином фінансують озброєння і діяльність наркокартелів. Таким чином, стратегія боротьби з наркотиками кожної президентської адміністрації повинна вибрати свій пріоритет: направити зусилля на зниження пропозиції наркотиків, чи попиту всередині країни.

Співпраця в безпековій галузі протягом президентського терміну Вінсенте Фокса (2000—2006) набирала обертів, але попри це була досить обмеженою. У цей період щорічна допомога США військовим і поліційним відомствам Мексики збільшилась втричі, від 15,7 до 45,8 млн дол. Всього протягом цього періоду було надано бл. 400 млн дол. В подальшому через Меридську ініціативу такий об'єм почав надаватися щороку. За словами посла США Джеффрі Давідоу (1998—2002), стосунки DEA з мексиканськими безпековими агенціями були зіпсовані випадками зриву спецоперацій через витік інформації. Це пов'язано з включеністю наркомафії в державний апарат. Зважаючи на загрозу того, що будь-яка негативна інформація щодо зусиль у галузі безпеки буде використана для дискредитації Мексики, він не відправляв у Вашингтон всю інформацію. Своїм завданням він вважав уберегти вашингтонські державні агенції, зокрема DEA, від «дурниць», таких як позбавлення Мексики сертифікації (тобто позитивної оцінки зусиль уряду проти наркотиків). Таким чином, відносини силових відомств двох країн були досить напруженими. Посол США до Мексики Антоніо Гарца (2002—2009) гостро критикував нездатність мексиканського уряду приборкати насильство і у 2005 вдався навіть до закриття на тиждень консульства в Нуево Ларедо як знак протесту.

Карлос Паскуаль, колишній посол США в Україні (2000—2003), був послом США в Мексиці у 2009—2011. Його спеціалізація на проблемних країнах (failed states) в інституті Брукінґс викликала підозру у мексиканських медіа, що їхня країна розглядається як джерело нестабільності; це узгоджується з відповідними заявами Державного секретаря Гілларі Клінтон. У березні 2011 він подав у відставку після бурхливої реакції президента Кальдерона на конфіденційні доповіді, які були опубліковані WikiLeaks. У доповідях посол давав негативну оцінку зусиллям мексиканського уряду у галузі безпеки, звинувативши державні агенції в нестачі координації та корупції. Ці оцінки не йшли врозріз з аналізом ситуації незалежними аналітиками. Кальдерон у відповідь звинувачував у нескоординованості агенції США, з якими Мексика співпрацює у галузі безпеки. Відносини були зіпсовані зовсім, і через 18 місяців після свого призначення посол подав у відставку.

Новий президент Мексики Енріке Пенья Ньєто, який прийшов до влади у 2012 р. у своїх передвиборних обіцянках обіцяв переглянути мілітаризований підхід до боротьби з наркозлочинністю. Його обрання означало повернення Інституційно-Революційної партії. Незважаючи на його початковий скептицизм щодо Меридської ініціативи, в результаті президентських переговорів вдалося переконати Пенья Ньєто утриматись від згортання співпраці. Було досягнуто компромісного результату, який полягає в більшому пріоритеті другої підвалини: розбудові інституцій, професіоналізації поліції, боротьби з відмиванням грошей, укріплення кордону і сприяння місцевому розвитку. Згортання мілітарного компоненту відбулося ще до вступу нового президента Мексики на посаду.

Попри відчутний прогрес Меридської ініціативи, відносини залишаються настороженими. З огляду на це, важливим для дипломатії США було не дати враження, що США втручаються в суверенні справи Мексики. Тому умови фінансування, на яких наполягав Конгрес, не висувалися до мексиканської сторони прямо, задля того щоб уникнути враження, що США приймають рішення в односторонньому порядку. Виходячи з історично зумовленої готовності сприймати символічні ознаки за зазіхання на мексиканський суверенітет. У мексиканської сторони були фактичні підстави для побоювань: Затримання і відправка назад до США злочинців-втікачів без участі мексиканської сторони (extrajudicial renditions). Операція «Касабланка» (1998) — арешти мексиканських банкірів і підприємців без консультацій з урядом, купівля мексиканського реєстру виборців через приватну компанію. Присутність американських службовців в аеропортах в 2003 р. та ін.

Транскордонна безпекова співпраця