Таа́рська земля (, «земля Таари») або Тура́йда () — у ХІ – ХІІІ ст. земля гауяських лівів в Лівонії (сучасна Латвія, Сігулдський край, місто Сігулда, місцевість Турайда; Крімулдський край, село Турайда). Розташовувалося в низів’ях річки Гауя. Поділялася на два князівства по річці: правобережне і лівобережне. Першим керували князі ,Ако , Каупо і Весікіс; їх резиденцією був Таарський (Турайдський) замок. У другій частині правив князь Дабреліс; його резиденцією був Дабрельський замок. До кінця XII ст. була язичницьким краєм; поступово християнізована католицькими місіонерами з Німеччини. Зокрема, в Турайді проповідував монах-цистеріанець Теодоріх, який навернув до християнства князів Анно й Каупо. З 1206 року правобережна частина увійшла до складу Ризького єпископства, а лівобережна — до земель Ордену мечоносців. Середньовічна латинська назва — Торе́йда (; інші варіанти: Toreidia, Thoreydia, Thoreiden, Thoreyden); німецька назва — Тре́йден (; інші варіанти: Dreiden, Threiden, Treyden, Treydenn, Treygden). Сучасна латиська назва «Турайда» походить від середньовічних латинської та німецької назв.
Князі Вождь Ако (?-1206) Каупо (?—1217) Весіке(1212-1219?)
Джерела Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.