Гільдеґарда Бінгенська (; ; 1098, Бермерсгайм-фор-дер-Гее — 17 вересня 1179, Бінген-на-Рейні), також відома як Свята Гільдеґарда — німецька ерудитка, мисткиня і наставниця, артистка, письменниця, драматургиня, лінгвістка, натуралістка, філософка, лікарка, поетеса, політична консультантка, пророчиця, провидиця та композиторка (перша, чия біографія нам відома), створила мову Lingua Ignota. Її твір «Ordo Virtutem» — одна з перших знаних літургічних драм. Гільдеґарда писала теологічні, натуралістичні, ботанічні, медичні та дієтологічні тексти та листи, літургічні пісні, поеми, також написала першу п'єсу про моральність, що дійшла до наших часів.

Заснувала дві жіночі общини (у Рупертсберґу 1150 року та в Айбінґені () 1165 року в третій чверті XII століття. Зараз згадується як абатиса (або настоятелька монастиря), хоча не мала цього статусу за життя, перебуваючи під юрисдикцією абата її рідного монастиря у Дізібоденберзі ().

Біографка святої Кармен Асеведо Батчер описувала Гільдеґарду Бінгенську як ерудитку в публікації 2007 року: «Гільдеґарда Бінґенська: Духовний Читач» (Hildegard of Bingen: A Spiritual Reader)

Хоча історія її офіційної канонізації є складною, у регіональних календарях Католицької Церкви вона протягом століть вважалася святою. 10 травня 2012 року Папа Бенедикт XVI поширив літургійний культ Гільдеґарди на всю Католицьку Церкву в процесі, в рамках процесу, відомого як «еквівалентна канонізація». 7 жовтня 2012 року він проголосив її Учителем Церкви, визнаючи «святість її життя та оригінальність її вчення».

Біографія Гільдеґарда народилась десятою дитиною у сім'ї вільних дворян, яка була на службі у графа Шпонгайма (), наближеного до Гогенштауфенського () імператора. Вона була хворобливою з народження. З молодих літ Гільдеґарда переживала видіння. Можливо, через це або через політичну вигоду, так як її батьки віддали восьмирічну дочку як десятину церкві. Гільдеґарда була віддана під опікунство до церкви на околиці Дізібоденбергського () монастиря у землі Рейнланд-Палатінейт (), що зараз є одним із регіонів Німеччини. Фон Шпонгейм була надзвичайно популярною наставницею та мала багато наступників-монастирів, розквітлих навколо неї.

По смерті Юти, у 1136 році, Гільдеґарда одностайно обрана «магістеркою», лідеркою сестринської общини. Вибори привели до важливого переїзду двадцяти членкинь общини до новоствореного нею монастиря Святого Рупертсберґа () у Бінґені у 1150 році. Але попри те, що Гільдеґарда була духовною наставницею в общині, її ніколи не визнавали як настоятельку. Її община у Рупертсберзі та Айбінґені залишалася під юрисдикцією бенедиктинського монастиря у Дізібоденберзі. Фольмар (), настоятель Гільдеґарди, також обіймав посаду управителя, тобто представника абата.

Гільдеґарда розуміла, що тримати видіння при собі буде мудрим рішенням, та довіряла їх лише Юті, яка переказувала їх Фольмару, що був Гільдеґардиним учителем, а згодом писарем. Протягом усього життя Гільдеґарда переживала численні видіння. У 1141 році вона отримала Боже провидіння: «Запиши усе, що ти побачиш та почуєш». Вона вагалася, чи записувати, та невдовзі фізично захворіла. У першому теологічному творі «Scivias» або «Знай Шляхи» () Гільдеґарда описала свою внутрішню боротьбу:

Я не послідувала негайно цій команді. Власні сумніви робили мене невпевненою. Я аналізувала думки інших стосовно мого рішення та відсіяла від себе свою власну думку. Та врешті-решт я відкрила, що була настільки хвора, що не могла навіть зійти з ліжка. Мені думалось, що цією хворобою Господь навчив мене слухати краще. Потім, коли мої друзі Річард і Фольмар підштовхнули мене писати, я почала записувати. Я почала писати цю книгу і отримала сили закінчити її так чи інакше за десять років. Ці видіння не були сфабриковані моєю власною уявою, ні моєю, ні чиєюсь ще. Я бачила їх, як я була у священних місцях. Вони — чудо Господнє. Вони — секрети Господа. Я записувала їх тому, що святий голос не припиняв говорити до мене, «Дивись і говори! Слухай і пиши!».

Яскраві описи фізичних відчуттів Гільдеґарди у сукупності з її видіннями неврологи, включаючи Олівера Сакса, визначають як ознаки мігрені, коли під час аури можуть виникнути подібні феномени.

Політика Гільдеґарда була впливовою жінкою й підтримувала зв'язки зі священниками, серед яких Євгеній III та Анастасій IV, з такими видатними політиками як Абат Сюжер, з німецькими імператорами, як приміром, Фрідріх I Барбаросса, та іншими впливовими фігурами, такими як святий Бернард Клервоський. Останній сприяв її участі в Трієрському синоді у 1147 та 1148 роках за волею настоятеля Куно.

Низка абатів і абатис зверталися до Гільдеґарди за молитвами та порадами на різноманітні теми. Гільдіґарда багато подорожувала під час чотирьох проповідницьких поїздок — це єдина жінка, що зробила подібне на той час.

Музичні твори В останні десятиліття увага середньовічної церкви до настоятельки викликала загальне зацікавлення Гільдеґардою, зокрема її музикою. Біля восьми композицій дійшли до наших часів, і це одна з найбільших збірок середньовічних композиторів.

Серед найвідоміших робіт — «Церковна сила» (, вважається, що його було написано ще в 1151 році) та «Гра Сил» («Play of the Virtues») — п'єси про моральність. Вони є прикладом рідкісного та раннього твору для жіночих голосів з однією чоловічою партією, що грає диявола, який через спотворену натуру не може співати. Ця велика музична робота була створена, як і більшість Гільдеґардиної музики, для релігійних церемоніальних концертів у виконанні черниць її монастиря. Заманливо заявляти, що така постановка була натхненням і основою того, що у майбутньому стало відоме як опера. Однак не схоже, що північноіталійські засновники оперного стилю були знайомі з роботами Гільдеґарди.

Гільдеґардина музика описується як монофонічна; вона складається з однієї мелодійної лінії, що розроблена для обмеження інструментального акомпанементу для високого сопрано. Гільдеґарда — це перша композиторка, чия біографія нам відома.

Дехто пов'язує роботи Гільдеґарди із першоджерелами, що ведуть до розвитку оперної музики, проте виглядає дуже малоймовірним зв'язок між Гільдеґардою та засновниками оперної музики з Флорентійської камерати.

Лінгвістична робота

На додаток до музики Гільдеґарда також писала медичні, ботанічні та геологічні трактати. Вона винайшла альтернативну абетку. Тексти її робіт привели її до використання у обігу цієї форми модифікованої середньовічної латини, включаючи багато вигаданих, об'єднаних та скорочених слів. Завдяки її винаходам нових слів для лірики та рукописам багато () сприймають її як середньовічного першопочатківця.

Релігійна діяльність та література Гільдеґарда зібрала свої видіння у три книги. Перша і найважливіша «Scivias» або «Знай Шляхи» («Know the Ways») була завершена у 1151 році. «Книга заслуг життя» ( або ) та «Господня діяльність» ( або ), також відомі як «Книга робіт провидця» (Liber divinorum operum або «Book of Divine Works»). У цих томах, які писалися аж до смерті у 1179 році, вона вперше описала кожне видіння та потім інтерпретувала їх. Розповідь про видіння була пишно прикрашена під її керівництвом, інтерпретацію видінь проводив монах Фольмар, додаючи зображення видінь. Інтерпретації зазвичай досить традиційно католицького походження. Книга була знаменита у Середньовіччя та вперше видана в Парижі 1513 року.

У роботі «Scivias» () провидиця Гільдеґарда була однією з перших, хто інтерпретували звіра у Книзі Одкровення Івана Богослова як антихриста: постать, чиє зростання до вершин могутності можна було б порівняти із життям самого Христа, але у демонічній формі. Для Гільдеґарди джерело диявольської сили Антихриста лежало в юдаїзмі.

Гільдеґарда була однією з перших людей, до кого була застосована офіційна процедура канонізації, проте цей процес зайняв настільки багато часу, що чотири спроби канонізації (остання у 1244 році під проводом Інокентія IV), не були доведені до кінця, і вона залишилась на рівні зарахованих до блаженних (перший ступінь канонізації). Але незважаючи на це, була віднесена деким до роду святих, а саме у Рейнланді в Німеччині.

Гільдеґардине ім'я внесене до списку святих у Римі наприкінці XVII століття. Її церковний день — 17 вересня. Її парафіяльна церква та паломницький дім з її мощами, включно з вівтарем із вмурованими її земними речами, знаходяться у Айбінґені, що поблизу Рюдесгайма-на-Рейні.

Медицина Описані провидіння Гільдеґарди стверджували, що незайманість — це найвищий рівень духовного життя, проте вона також писала про мирське життя, включаючи материнство. Вона перша жінка, що написала трактат про жіночу сексуальність, даючи наукове пояснення жіночого оргазму.

Гільдеґарду вважають святою покровителькою хмелеводів. Хоча сама вона не вважала хміль рослиною, корисною для здоров'я, бо була впевнена, що він «викликає меланхолію, змушує людину сумувати і породжує тяжкість у внутрішніх органах».

Пам'ять Біографія Гільдеґарди належить перу двох ченців: Ґодфріда (Godfrid) і Теодоріка (Theodoric). На честь Гільдеґарди названий астероїд 898 Гільдегард, відкритий у 1918 році. Вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго. Шведський фольк-роковий гур «Garmarna» випустив альбом «Hildegard von Bingen» (2001), що складається з інтерпретацій середньовічних праць Гільдеґарди. У 2009 році Маргарет фон Тротта зняла художній фільм , у головній ролі — Барбара Зукова. Героїня однієї із серій німецького документального серіалу «Німці». 2026 року Хільдегарді був присвячений ватиканський павільйон Венеціанської бієнале. Ідея павільйону багато в чому була розроблена Олександром Клугою, а головним куратором виступив Ганс Ульріх Обріст.

У мистецтві

Примітки

Див. також

Хронологія жінок у науці Майстер Екгарт

Джерела

Перну Режин, «Хильдегарда Бингенская ». : Изд. францисканцев, 2014. — ISBN 978-5-89208-120-7.

Посилання

Хільдегарда Бінгенська, св. // Українська католицька енциклопедія Праці та життя Хільдегарди Гільдеґарда Бінгенська Документи, історія і ін. Новий переклад Гільдеґарди Гільдеґарда Бінгенська: A Spiritual Reader Сторінка «Нового пришестя» Гільдеґарди Бінгенської Життя та біографія Дискографія Коротка біографія Гільдеґарди Також дискографія Церква Святої Гільдеґарди у Айбінгені, Німеччина з інформацією про Гільдегарду та Гільдегардовий склеп Поезія Гільдеґарди