Кри́мські тата́ри в Туре́ччині (крим. Türkiye'deki Qırımtatar diasporası, тур. Türkiye'deki Kırım Tatarları) — це частина громадян і мешканців Туреччини, які ідентифікують себе як кримські татари або мають кримськотатарське походження.

Протягом XVIII—XIX століть міграція з Криму до Османської імперії відбувалася трьома основними хвилями. Перша хвиля виникла одразу після анексії Кримського ханства Російською імперією у 1783 році. Друга хвиля була спровокована наслідками Кримської війни (1853—1856). Третя хвиля відбулася після Російсько-турецької війни (1877—1878) і супроводжувалася масовим переселенням також із території Добруджі".

Історія кримськотатарської діаспори в Туреччині Феномен кримськотатарської еміграції та діаспори в Османську імперію (Туреччину) є унікальним серед явищ подібного роду у світовій історії, щонайменше, в двох аспектах: в кількісному вимірі — демографічний кримськотатарський ресурс в сучасній Туреччині в кількісному відношенні на порядок перевершує той, що мають кримські татари на своїй історичній батьківщині — в Криму. в якісному (інтелектуальному) вимірі — участі кримських татар в суспільно-політичному, економічному, культурному та освітньому житті Османської імперії і Туреччини мала важливе, а інколи й вирішальне, значення в їх історичному розвитку.

Кримськотатарська діаспора в Османській імперії

Участь кримських татар в суспільно-політичному і культурному житті Османської імперії не обмежується лише безпосередньо османським періодом в історії Кримського ханства (1475—1774). Контакти між ханством і імперією Османів існували як до взяття Кафи — протягом XIV—XV століть, так і після підписання між Російською і Османською імперіями Кючук-Кайнарджійського мирного договору — аж до двадцятих років XX століття. В результаті сотні кримських татар і їх нащадків, так чи інакше залишили вагомий слід в історії Османської держави.

Більш того, через жорстку репресивну політику Російської імперії до корінного народу поневоленого Криму відбувалося безперервне наростання присутності кримськотатарських мігрантів в житті Османської імперії, причому, як в «кількісному», так і в «якісному» відношенні. Особливо в період з кінця XVIII до 20-х років XX століття. Причини цього процесу — вимушена масова еміграція. Саме в цей період, який відносно Криму і кримських татар можна охарактеризувати як період національної катастрофи, татари і їх нащадки почали відігравати досить значну роль в суспільно-політичному, економічному і культурному житті Османської імперії, зокрема, займаючи досить високі, а часом, ключові посади в структурі державного управління, отримувати широку популярність в сфері науки, освіти, літератури і мистецтва Османської імперії. За цей період Крим змушені були покинути, щонайменше, 1,8 млн. кримських татар.

В цілому, кримськотатарську діаспору, що мала значний вплив на історичний розвиток Туреччини, можна розділити на наступні групи: представники керівного апарату різних державних, адміністративно-політичних, фінансових і судових відомств, як в центрі (включаючи центральний уряд), так і в провінціях; найвищі чини османського мусульманського духовенства; представники управлінського апарату різних палацових служб султанів; високопоставлені чиновники військових відомств, полководці; впливові сановники різних представницьких органів; видатні діячі науки, освіти, літератури і мистецтва.

Кримські татари в органах управління Османської імперії Кримські татари мали широке представництво в управлінні Османською імперією. В першу чергу це виражалося в присутні кримчаків серед членів Султанського Дивану (Диван-и Хумаюн), а також у складі інших владних структур, які виконували управлінські функції. Найвидатніше місце тут займає садразам Ахмед Тевфік-паша — останній османський великий візир, який чотири рази очолював кабінет міністрів, причому тричі — в найкритичніші хвилини існування держави, між 1918 і 1922 роками. Татари займали і інші впливові посади, такі як нішанджи — зберігач султанської печатки (), кадіаскери Анатолії і Румелії Ляйих Мехмед ефенді, Саліх Мехмед ефенді, Татарджік Абдуллах, Ахмед Кямиль, Абдуллах Раміз-паша, Татарджікзаде Решид Ахмеда та ін., дефтердари (скарбники, міністри фінансів), «міністри закордонних справ» — . Кримські татари були присутні серед глав різних фінансових відомств — назирів, вакуфів тощо, а також серед вищих чиновників митних, податкових і т. д. Багато етнічних кримських татар займали посади губернаторів (бейлербей, валі) різних провінцій (еялет) і великих областей (санджаків) Османської імперії. Вихідці з Криму в різний час керували більш ніж тридцятьма османськими провінціями — Кефе, Туніс, Очаків, Боснія, Салоніки, Скоп'є, Прізрен, Крит, Адана, Трабзон, Хиджаз, Тирхала, Кастамону, Анкара, Румелія, Мараш, Шаразор, Сілістра, Карс, Ніш, Кюстендил, Відін, Джаник, Ізміт, Нігболу, Кайсері і іншими. Серед кримських татар — глави різних османських представницьких органів, зокрема, Вищої ради юстиції (Меджліс-і вала), Державної ради (Шура-йі Девлет), Військової ради (Сераскеріату — Дар-и шура-йі аскери) і ін., а також посли і посольські службовці Османської імперії в Австро-Угорщині, Німеччині, Греції, Італії, Британії, Франції, Росії.

Кримські татари серед вищого османського духівництва Кримські татари в Османській імперії були широко представлені і серед вищого мусульманського духовенства. Серед них глава усіх османських улемів і вищий авторитет в питаннях богослов'я і ісламського права шейх уль-іслам (1758-1759) Саліх Мехмед-ефенді, кадіаскери Анатолії і Румелії, муфтії різних рангів. Серед кримських татар був і накіб оль-ешраф — глава сеїдів Фазил Мехмед-паша, багато мударрісів — викладачів османських медресе (в тому числі, найпрестижніших, навіть один реіс-уль-упем — почесний голова усіх улемів (Ахмед Кяміль).

Внесок кримських татар в науку і мистецтво Османської імперії Кримські татари внесли значний внесок в історію розвитку османської науки — математики, хімії, військової справи, медицини, так званих «мусульманських» наук, зокрема, мусульманського права — фікх. Не менший їх внесок в розвиток мистецтва — музики, літератури, каліграфії. Серед них було багато письменників, поетів, істориків, які посіли гідне місце в історії Туреччини.

Великий внесок вихідців з Кримського ханства в становленні турецької освіти європейського зразка. Історії реформ в сфері освітнього процесу в Туреччині тісно пов'язана з іменем видатного ученого-математика кінця XVIII — початку XIX століття, державного діяча Османської імперії в період реформи Нізам-і Джедід Хусеїна Рифки Кримського. Не менший внесок і сина Хусеїна Рифки — Емін-паші, який продовжив справу видатного батька і став одним з найяскравіших представників нової інтелектуальної еліти Османської імперії першої половини XIX століття.

Імміграція кримських татар в Турецьку республіку (XX століття) Із занепадом Османської імперії в останній чверті XIX століття більшість кримських татар з Добруджі мігрували до Анатолії. Згодом міграція відбувалася у межах Анатолії. Ця модель міграції сприяла розриву родинних зв'язків, отже, зв'язку з батьківщиною, а також змішанню різних субетносів кримських татар.

Кримські татари взяли участь у розбудові нової Турецької Республіки, а також у формуванні турецької ідентичності.

Невелика кількість кримськотатарських втікачів з СРСР поповнила діаспору в Туреччині після Другої світової війни, інша частина мігрувала до Туреччини з Соціалістичної Республіки Румунія та Народної Республіки Болгарія після встановлення там комуністичного режиму.

Чисельність та розселення Через відсутність офіційної статистики щодо етнічного походження в турецьких переписах населення, дані про кількість кримських татар є оціночними. За різними джерелами, на сьогодні в Туреччині проживає від 1 до 7 млн осіб, що мають кримськотатарське коріння. Значна частина населення ідентифікує себе не як окремий етнос, а як «турків кримського походження» (тур. Kırım kökenli Türkler). Це зумовлено релігійною єдністю, близькістю мов та історичною політикою консолідації турецької нації. Проте, попри асиміляцію, значна частина діаспори зберігає пам'ять про своє походження через діяльність культурних товариств (дернеків).

Кримськотатарська діаспора розселена по всій території Анатолії, проте має кілька ключових центрів. Ескішехір вважається історичною та культурною «столицею» діаспори. Тут зафіксовано найбільш компактне проживання кримських татар — як у самому місті, так і в понад 30 навколишніх селах. Місто є центром збереження традицій, зокрема гастрономічних (відоме своїми чібереками).

Анкара — політичний та адміністративний осередок діаспори. Тут базується центральне керівництво головних територіальних товариств. Громада також зосереджена у прилеглому районі Полатли. Бурса, Конья, Коджаелі є великими промисловими регіонами, де проживає значна кількість нащадків переселенців, що переїхали сюди в ході урбанізації XX століття.

Культурне та суспільне життя Основними інституціями діаспори є Кримськотатарське товариство культури і взаємодопомоги (Анкара) та Фонд «Емель» (Стамбул). Загалом у країні діє близько 50 локальних організацій (дернеків).

У турецькому місті Ескішехір відкрили Парк кримської культури та пам'ятник визначним діячам кримськотатарського народу. У Парку кримської культури встановлено погруддя видатних представників кримськотатарського народу: громадського діяча та організатора першого курултаю Номана Челебіджихана, вченого-тюрколога, поета та письменника Бекіра Чобан-заде, просвітителя та громадського діяча Ісмаїла Гаспринського, лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Популярним залишається свято Тепреш (аналог Хедирлеза) — щорічні пікніки та фестивалі діаспори. Кримські страви, такі як чіберек (тур. Çibörek), стали невід'ємною частиною загальнотурецької гастрономії, особливо в Ескішехірі.

Дослідження кримськотатарської імміграції та діаспори

У Туреччині історію кримськотатарської імміграції та діаспори досліджували і досліджують кримськотатарські історики і філологи Мустеджип Улькюсал, Абдалла Сойсал, Хакан Киримли та інші. У Криму і Україні активно працювали над темою кримськотатарської еміграції в Туреччину Аблякім Ільмій, Амет Озенбашли, Аблязіз Велієв, Енвер Озенбашли, Ібраім Абдуллаєв, Ельдар Сейдаметов тощо. Матеріали публікувались і публікуються в міжнародних наукових журналах, зокрема в таких як і «Крим», наукових збірках в Туреччині і Україні.

Видатні представники

Ахмед Тевфік Окдай — останній Великий візир Османської імперії (очолював уряд чотири рази). Аднан Мендерес — перший демократично обраний Прем'єр-міністр Турецької Республіки (1950—1960). Ільбер Ортайли — один із найвідоміших сучасних істориків та інтелектуалів Туреччини, частий гість телепередач і автор бестселерів. Ібрагім Меліх Гьокчек — турецький політик, який упродовж 23 років (1994—2017) обіймав посаду мера Анкари. Іхсан Октай Анар — сучасний письменник, автор культового роману «Атлас туманних континентів» Кемаль Карпат — всесвітньо відомий історик і соціолог, професор Вісконсинського університету. Муаззез Ілміє Чіг — видатна археологиня-шумеролог, яка прожила понад 100 років і зробила величезний внесок у світову науку. Сабрі Улькер — засновник однієї з найбільших харчових компанії Yıldız Holding. Мурат Улькер — син Сабрі Улькера, один із найбагатших людей Туреччини (неодноразово очолював список Forbes у Туреччині). Халіль Іналджик — турецький історик, один із найавторитетніших дослідників Османської імперії у світі. Хасан Полаткан — міністр фінансів Туреччини (мав кримське коріння по батьківській лінії).

Див. також Кримськотатарська діаспора

Примітки

Джерела

Peter Alford Andrews, Rüdiger Benninghaus. Ethnic groups in the Republic of Turkey. — Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 1989. — Т. 2. — ISBN 3-88226-418-7. Peter Alford Andrews. Türkiye'de Etnik Gruplar. — Aralık: ANT Yayınları, 1992. — ISBN 975-7350-03-6.

Посилання