Культура Азербайджану — культура народів і народностей, що проживали і проживають на території Азербайджану і держав, що існували на території сучасного Азербайджану. Розвиток культури на території Азербайджану відобразив його насичену політичними і військовими потрясіннями історію і положення на шляхах, що з'єднували Схід з Заходом.
У XIV—XV ст. з початком формування азербайджанського тюркомовного етносу — основного народу, що населяє Азербайджан, виникає і його культура, яка спочатку не мала своїх стабільних центрів, і її досить важко відокремити дотепер від османської культури. У XV столітті формуються два центри азербайджанської культури — Південний Азербайджан і Рівнинний Карабах, які остаточно склалися вже пізніше, в XVI—XVIII ст. Говорячи про виникнення азербайджанської культури саме в XIV—XV ст., слід мати на увазі, насамперед, літературу та інші частини культури, органічно пов'язані з мовою. Що стосується матеріальної культури, то вона залишалася традиційною і після тюркизації місцевого населення. Ставши самостійною, азербайджанська культура зберегла тісні зв'язки з іранською та арабською. Вони скріплювалися і спільною релігією, і загальними культурно-історичними традиціями.
Археологічні знахідки та збережені матеріальні пам'ятки свідчать про культурний розвиток тих, що проживають на території Азербайджану народів як в доісторичний (знахідки в Гобустані), так і в албанський періоди (храми в селах Кум і Лекит). З поширенням ісламу протягом багатьох століть розвивається мусульманська культура, будуються мечеті, медресе, мавзолеї, розвиваються переважно орнаментальні форми декоративного мистецтва. Входження до складу Росії на початку XIX століття дозволило народам, які живуть на території Азербайджану долучитися до російської і через неї — до світової культури. Корінний перелом намічається в культурному розвитку Азербайджану в радянський період. XXI століття відзначається модернізацією Азербайджану в культурній сферіРамиз Мехтиев.. Азербайджан є давнім товаришем України.
Історія розвитку культур народів на території сучасного Азербайджану
Доісторична культура
До 8-5-го тисячоліття до н. е. походять ранні наскельні гравіровані малюнки (сцени праці, побуту, ритуальних обрядів) в Гобустані (датуються аж до розвиненого середньовіччя). Збережені на скелях в Гобустані зображення, відображають магічні, тотемічні уявлення стародавніх людей, їх релігійні обряди, сцени полювання на різних диких тварин і т. ін. свідчать про первісне мистецтво в епоху мезоліту на території Азербайджану. Тут зображені чоловіки і жінки, сцени рибальства, різні дикі тварини. Також можна зустріти зображення мисливців на конях, самотню богатирську постать женця з серпом, хороводи людських танцюючих фігур, що нагадують народний танець «ялли», човни з веслярами й солярні знаки.
«Гавана чала даш» — оригінальний кам'яний бубен з Гобустанського заповідника, завдяки якому, постукуванням по встановленій плазом величезній плиті можна видобувати ритмічно чіткі мотиви, якими супроводжувалися ритуальні танці та обрядиЛ. С. Бретаницкий, Б. В. Веймарн. Очерки истории и теории изобразительных искусств. Искусство Азербайджана. 1976. Про обряди свідчать поглиблення в кам'яних брилах, що служили для стоку крові жертовних тварин. Про вірування людей у загробне життя в епоху мезоліту свідчать виявлений на стоянці «Фіруз» поховання. Завдяки цій знахідці вдалося встановити, що при похованні померлих, поряд з трупом клали різні предмети побуту.
Від епохи енеоліту і ранньої бронзи збереглися численні менгіри, дольмени, кам'яні кола, зооморфні керамічні посудини, прикраси, глиняні і кам'яні фігурки людей і тварин.
Культура Кавказької Албанії
На рубежі н. е. у північно-східній частині нинішнього Азербайджану виникла держава Кавказька Албанія зі столицею м. Кабала (збереглися залишки споруд). На рубежі середньовіччя на північному сході сучасного Азербайджану — лівобережжі річки КураПліній Старший проживали головним чином кавказькі албани, союз племен, по мові відносився до нахсько-дагестанської групи; говорили, подібно сучасним дагестанцям, на множині (не менше 26) мов і ледь розуміли один одногоСтрабон. География 11, 4, 6). З прийняттям християнства албанці багато в чому вірменізувались, частина асимілювалася з грузинами (населення межиріччя р. Іорі і Алазань). Відомо, що вже в кінці античності вірменська мова служила для різномовних племен «спільною мовою» (lingua franca) на значній частині території Албанії, тоді як у прикаспійських областях такою мовою виступала іранська; згодом албанське дворянство використовувало переважно вірменську мову, албанська церква була частиною Вірменської Апостольської Церкви. На початку IV століття албанці прийняли християнство, що було введено туди вірменами.
У албанців, що використовували кавказьку мову, був свій алфавіт, винахід якого, згідно з першоджерел, належить вірменському вченому і ченцеві Месропу Маштоцу, і, ймовірно, література на мові племені гаргарейців, яка не збереглася. Загалом літературна загальноалбанська мова так і не склаласяИстория древнего мира в 3 тт. Т.3. М., 1989, стр. 287. Після VII століття албанське письмо виходить з ужитку, мовою богослужіння Албанської церкви стає давньовірменська, яка, в свою чергу остаточноТ. А. Майсак. К публикации кавказско-албанских палимпсестов из Синайского монастыря Вопросы языкознания. 2010. № 6. стр. 2 стала частиною Вірменської церкви. До недавнього часу науці був відомий лише албанський алфавіт, який дійшов в одному вірменському рукописі XV ст. а також 7 або 8 албанських написів, все до VIII ст. Однак наприкінці двадцятого століття була виявлена албанський рукопис в Синаї, який отримав згодом назву «Синайський палімпсест». Дешифрування тексту підтвердило припущення про те, що агванска мова відображає давню форму удінської мови. Єдина уціліла, з численних албанських мов — удінська мова — понині є неписемною, і ще на початку XX століття діловодство в удинських селищах велося на вірменській. З пам'яток албанської архітектури можна відзначити базиліку в Кумі і круглий храм в Лекіті, знаходять аналоги серед одночасних вірменських і грузинських базилік і купольних ротондВсеобщая история искусств", т.2, М., 1961, стр. 105.. Монументальна ранньосередньовічна архітектура Албанії орієнтувалася переважно на Вірменію.
Значна частина албанського населення в арабський час перейшла в іслам і стала використовувати арабську писемність.
Розвиток культури в мусульманський період
У IX—X ст. з ослабленням Арабського халіфату на території сучасного Азербайджану (в основному території історичного Аррану і Ширвану), населеного іраномовними народами, кочовими тюркськими племенами, курдами, албанами, вірменами, виникло безліч невеликих держав, в яких містах (Барда, Шамахи, Байлакан, Гянджа, Нахічевань) складалися локальні архітектурно-художні школи, серед них — нахічеванська, характеризується пишністю керамічного оздоблення будівель, ширвано-апшеронська, відрізняється контрастом гладі кам'яних стін і пластичної розробки архітектурних елементів.
У XI — на початку XIII століть територія сучасного Азербайджану знаходиться в складі держави Сельджуків. Династія Ільдегезідів, які правили в регіоні, розвивалися у персько-ісламській цивілізаціїC.E. Bosworth, «Ildenizids or Eldiguzids», Encyclopaedia of Islam, Edited by P.J. Bearman, Th. Bianquis, C.E. Bosworth, E. van Donzel and W.P. Heinrichs et al., Encyclopædia of Islam, 2nd Edition., 12 vols. with indexes and etc., Leiden: E. J. Brill, 1960—2005.. Видатні мусульманські пам'ятники мистецтва цієї епохи — мавзолеї в Нахічевані (Моміне-хатун, Юсуфа ібн Кусейра, мавзолей у Джугу), Дівоча вежа в Баку. У першій чверті XIII століття ці землі були завойовані монголами. До XIII—XIV ст., до епохи Кесранидів, відносяться круглий замок в Мардакяні, Нардаранська фортеця, Ханега на річці Пірсагат, «Баіловські камені» (рельєфний епіграфічний фриз затонулого в Бакинській бухті замку XIII ст.). До цього ж часу сходять різні нахічеванські вироби з металу, розписна кераміка Байлакана і Гянджі.
У той період на території Аррану і Ширвану жили і творили видатні представники перської літератури, класики перської поезії Нізамі Гянджеві (автор п'яти поем — Хамса), Хагані Ширвані, Муджиредін Бейлагані, Мехсети Гянджеві, Фалаки Ширвані.
У XIV—XVI ст. зі зростанням міст розвивається цегляна і кам'яна архітектура, один із зразків якої палац Ширваншахів у Баку, зведений в середині XV століття. Традиції місцевих шкіл знайшли продовження в баштових мавзолеях монгольського періоду XIV ст. в Барді і в с. Карабагляр, в 12-гранному шатровому мавзолеї в селі Хачин-Дорбатли (1314, архітектор Шахензі), у фортечній архітектурі замку XIV ст. в селі Рамана. Цікава двоярусна купольна усипальниця Дірі-Баба в місті Мараза (1402, архітектор — син устада Гаджі).
Із створюваних в XV столітті на території сучасного Азербайджану мініатюр можна згадати мініатюри з Шемахи (рукопис «Антології» 1468, каліграф Шараф-ад-дін Хусейн Султани, Британський музей, Лондон), Баку (мініатюри художника Абдул-Багі Бакуві в альбомі XV ст., Палац-музей Топкапи, Стамбул). Серед художніх ремісничих виробів зазначають військові обладунки роботи Мухаммеда Моміна (XVI ст., Збройова палата, Москва).
У XVII—XVIII ст., в період ірано-турецьких воєн і міжусобиць, монументальне будівництво значно скоротилося; добудовувався культурний комплекс Імамзаде в Гянджі, у XVIII ст. був побудований прикрашений розписами палац ханів в Шекі. В народній архітектурі також збереглися архітектурно-будівельні традиції; в будинках багатих городян у XVIII ст. стіни покривалися розписами (рослинні мотиви, іноді включали зображення птахів, звірів, людей). Народне мистецтво представлено прикрашеними візерунками мідним посудом і зброєю з села Лагіч. Різноманітні ворсові та безворсові килими і килимові вироби куба-ширванського, баку-апшеронського, гянджа-казахського, карабахського типів; художня вишивка Шекі та інших районів Азербайджану.
Розвиток культури в новий і новітній час
Входження до складу Російської імперії на початку XIX ст. відкрило перед Азербайджаном шлях прилучення до російської і через неї — до світової культури. Справжнім родоначальником цієї культури є просвітитель Мірза Фаталі Ахундов (1812—1878). Ахундов — засновник азербайджанської національної драматургії (комедії «Ботанік мосьє Жорда», 1851; «Молла Ібрагім Халіл-алхімік», 1851, та ін).
З авторів, що творили на землі Азербайджану, слід відзначити поета-сатирика Мірза Алекперов Сабіра (1862—1911), письменника Джаліла Мамедкулізаде, був редактором відомого сатиричного журналу «Молла Насреддін», вірменського романіста Олександра Ширванзаде (Олександр Мовсесян, 1858—1935), який народився в Шемахі і більшу частину життя провів в Баку. Серед авторів XX століття відомі представник соціалістичного реалізму в Азербайджані драматург Джафар Джабарли (1899—1934), радянські поети Самед Вургун, Сулейман Рустам, Расул Рза, вірменський поет Леонід Гурунц (1912—1982), а також бакинський уродженець письменник Леонід Зорін (див. також розділ «Сучасна азербайджанська література»).
Засновником азербайджанської національної опери є двічі лауреат Сталінської премії Узеїр Гаджибеков («Лейлі і Меджнун», 1908; «Аршин мал алан», 1913; «Кероглу», 1936). Гаджибеков — також автор музики гімну Азербайджану. 1940 році А. Бадалбейлі створив перший азербайджанський балет «Дівоча башта». У XX столітті з'являються також обробки мугама для оркестру, що належать професійним композиторам: А. Р. Тер-Гевондяну, С. Е. Алескерову та ін. З виконавців Азербайджану в цей період прославилися Муслім Магомаєв, Рашид Бейбутов, Полад Бюльбюль огли, Зейнаб Ханларова (детальніше див. розділ «Музика»).