Олекса́ндр Олексі́йович Кондра́тьєв () (23 або 24 травня 1876, Санкт-Петербург — 26 травня 1967, Наяк, штат Нью-Йорк, США) — російський письменник, поет, перекладач, критик.

Дореволюційний період життя та творчості Народився в сім’ї директора Державної друкарні. Навчався в гімназії, де директором був Інокентій Анненський. 1902 року закінчив юридичний факультет Петербурзького університету.

Друкуватися почав 1899 року (вірші; прозу — з 1901). Співпрацював у часописах «Живописное обозрение», «Сатирикон» та ін. Незабаром стає помітною (хоча й не першорядною) постаттю серед символістів, публікується в «Весах», «Золотом руне», «Перевале», спілкується з Блоком, Вячеславом Івановим, Мережковським, Гіппіус, Сологубом. Критики відзначали вплив на творчість Кондратьєва французьких поетів, його витончений стиль (Брюсов писав, що в нього, можливо, найкраща російська мова в сучасній прозі). Поезія та проза Кондратьєва відзначається поглибленим інтересом до міфології, ґрунтовним знанням античності й любов’ю до неї.

Перша окрема публікація — збірка «Вірші» (Петербург, 1905), підписана ініціалами А. К. 1907 року опублікував переклад «Пісень Білітіс» французького «неоеллініста» П’єра Луї та міфологічний роман «Сатиреса». Сюжети й реалії з античної, а подеколи також християнської та юдейської міфології домінують у його збірках міфологічних оповідань «Білий цап» (1908) та «Посмішка Ашери» (1911). Натомість в поетичній збірці «Чорна Венера» (1911) поруч із давньогрецькими, антологічними наявні мотиви, запозичені із слов’янського фольклору, які стануть провідними в його творчості пореволюційної доби (зрештою, це можна розглядати як повернення до джерел: першою прозовою публікацією Кондратьєва було цілком «слов’янсько-фольклорне» оповідання «Домовик»).

Крім власне художніх книжок, Кондратьєв опублікував також літературознавчу розвідку «Граф О. К. Толстой. Матеріали до історії життя й творчості». (Всі перелічені вище видання виходили в Петербурзі.)

Лютневу революцію в Російській імперії Кондратьєв сприйняв не як вияв народної волі, а як результат залаштункової діяльності невеличкої групи лівих думців. Можливо, така точка зору склалася в нього через те, що він довгий час працював діловодом у канцелярії Державної думи.

Перебування на Волині. Художнє відтворення й реконструкція сюжетів та образів зі слов’янської міфології

Невдовзі після більшовицького перевороту Кондратьєв виїжджає спочатку до Криму, а відтак до Волинської губернії (територія, яка незабаром потрапила під юрисдикцію Польщі). Тут, у маєтку своєї дружини за півверсти від Дорогобужа, він мешкав наступні два десятиріччя, лише зрідка виїжджаючи до Рівного, де збирався за його ініціативою невеличкий російський літературний гурток. Тут він написав і свій найбільший твір — демонологічний роман «На берегах Ярині» (Берлін, 1930), насичений образами з слов’янської міфології та українського фольклору. Дія роману відбувається не тільки на берегах вигаданої річки Ярині (в цій назві вбачаються дві реальні волинські річки — Горинь та Ярунь), а й у самій річці, в довколишніх болотах і лісах, а також у ближньому селі (село, до речі, має «кацапський» та «хохлацький» кінці, що дозволяє авторові використовувати і українські, і російські реалії, власні імена, фольклорні мотиви тощо). Серед дійових осіб роману не стільки селяни, скільки демонологічні персонажі: відьми, русалки, водяник, прадавній ідол Перуна, лісовики, Вогняний Змій… Іноді вони контамінуються з античними богами чи напівбогами (Лето-Латона, німфи, сатири, Артеміда-Діана-Дзевана), неодноразово згадується, що «всі боги, як і Мати-Земля, змінюють час від часу свій вигляд» («під різними іменами <…> в різних племен»), а з іншого боку — «боги зміняють та виганяють богів». Розповідаючи передісторію ідола Перуна, Кондратьєв фактично відтворює художніми засобами так званий «основний індоєвропейський міф» про Громовержця та його суперника, хоча й відомий етнографам того часу, але ретельно досліджений значно пізнішеВяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. Москва: Наука, 1965; Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. Исследования в области славянских древностей. Москва: Наука, 1974., а його реконструкція шлюбних відносин Перуна та Мокоші взагалі випередила наукові розвідки на цю темуВяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. К реконструкции Мокоши как женского персонажа в славянской версии основного мифа // Балто-славянские исследования. 1982. Москва: Наука, 1983, с. 175–197.. Ще один представник російської літератури в еміграції Олександр Амфітеатров писав у ризькій газеті «Сегодня»: «Досвідченість автора в цьому напрямку просто вражаюча»Варто відзначити, що Амфітеатров мав подібні до Кондратьєва художні зацікавлення: його літературна та журналістська діяльність була певною мірою пов’язана з Україною; зокрема він видав містичний роман «Жар-цвіт» (1895), дія в якому частково відбувається на Волині, опублікував збірку белетризованих «малоросійських» леґенд тощо.. Дослідники відзначають також вплив на роман «На берегах Ярині» українських повістей Миколи Гоголя та Ореста Сомова.

Ще одним визначним досягненням Кондратьєва у волинський період була збірка сонетів «Слов’янські боги» (Рівне, 1936) — реконструкція давнослов’янського пантеону, в якій кожній з напівзабутих міфологічних істот належить чотирнадцятирядковий монолог, стисла й вичерпна автохарактеристикаМайже весь наклад цієї книжки загинув; пізніше В. Н. Топоров здійснив републікацію збірки як додаток до своєї монографії «Неомифологизм в русской литературе начала XX века: Роман А. А. Кондратьева „На берегах Ярыни“» (Trento: Ed. M. Y., 1990; видано як випуск 16 у серії «Eurasiatica»)..

Крім зазначених двох книжок, до доробку цього періоду належать спогади Кондратьєва про Блока, Сологуба, Гумільова, Єсеніна, Волошина, Пяста та інших російських літераторів, про Лютневу революцію тощо, а також оповідання, вірші, статті, серед яких треба відзначити белетризовані нариси по слов’янській міфології («Душі дерев», «Священні чарівні та віщі птахи» та ін.). Все це публікувалося в російських емігрантських періодичних виданнях та альманахах (Варшава, Париж, Вільнюс, Рівне, Таллінн, Берлін, Рига).

Останній період життя

Після розподілу Польщі згідно з пактом Молотова — фон Рібентропа Кондратьєв тікає від більшовиків на територію, окуповану Німеччиною (за деякими відомостями, його старенького батька органи НКВС вивезли до Сибіру). Спочатку він мешкав у Варшаві, відтак у Холмі, потім переїхав до Відня, в 1945 опинився в Берліні якраз під бомбами альянтів, звідти йому випадково пощастило виїхати до Югославії (Белград), і нарешті він потрапив до табору переміщених осіб у Трієсті (на той час Вільна територія). На початку п’ятдесятих Олександр Кондратьєв влаштувався до притулку для старих у швейцарському місті Веезен на березі озера Валензее.

Йому виповнилося вже понад вісімдесят років, коли він переїхав до Сполучених Штатів, де мешкав спочатку на так званій Толстовській фермі, а потім у притулку в місті Наяк, штат Нью-Йорк, де й помер. Поховано його в Ново-Дивеєвому монастирі поблизу Нью-Йорка.

Ці роки мандрів та поневірянь були майже безплідними: до важких умов життя додалася ще прогресуюча амнезія. Проте після смерті було знайдено ще кілька творів Кондратьєва. 1990 року в «Новому журналі» (США) було надруковано його повість «Сни», де містичний сюжет поєднано з багатьма автобіографічними прикметами (передреволюційні декадентські салони в Петербурзі, служба в Державній думі, революція, нарешті — знов ВолиньТаємничий маєток на Волині, де відбувається дія заключної частини повісті викликає асоціації не тільки зі згаданим романом Амфітеатрова, а й з новішим романом Дмитра Білого «Басаврюк XX», проте навряд чи можна тут вбачати вплив Кондратьєва на сучасного українського письменника, радше це якась загальна «казкова» атмосфера Волині (крім названих тут авторів, в першу чергу треба згадати Лесю Українку з «Лісовою піснею»).). Того ж таки 1990 року Вадим Крейд опублікував у видавництві «Антикваріат» (США) розшукану ним збірку поезій Кондратьєва «Закат», раніше не друковану.

Деякі тексти емігрантського періоду не потрапили до друку і зараз, либонь, втрачені назавжди.

Джерела

Березюк Т. І. Кондратьєв Олександр Олексійович / Т. І. Березюк // Енциклопедія сучасної Ураїни / НАН України, Наук. тов. ім. Шевченка. – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 263-264.

Галич О. Олександр Кондратьєв і Україна / О Галич // Слово і Час. — 2008. — № 4. — С. 30-35.

О. Седов. Мир прозы А. А. Кондратьева: мифология и демонология // А. Кондратьев. Сны. СПб.: Северо-Запад, 1993, с. 5–27.

Пащук І. Кондратьєв / І. Пащук // Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. – Рівне : Волинські обереги, 2005. – С. 85-86.

Р. Тименчик. Кондратьев Александр Алексеевич // Русские писатели. 1800–1917. Москва: Наука, 1994, т. 3, с. 47–48

Конференція «Повернення Кондратьєва» у Рівному

Олександр Кондратьєв у Рівному

Примітки

Література

В. Крейд. Кондратьев Александр Алексеевич // Словарь поэтов русского зарубежья. СПб.: РХГИ, 1999, с. 125–126.