Тростяне́ць — село в Україні, у Саранчуківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на берегах річки Тростянець, в західному терені Подільської гряди — Опіллі.

Відстань до найближчого міста Бережани — 20 км, до залізничної станції Потутори — 11 км. Межує з населеними пунктами Божиків (з 1964 р. по 1989 р. Привітне), Квіткове (до 1964 р. — Сільце Божиківське), Слов'ятин, Діброва, Молохів, Котів.

Площа села з полями, пасовищами та лісами становить 21,6 км².

Населення — 428 осіб (2007). На 1 січня 1995 р. в селі було 272 двори, у яких проживало 424 осіб.

Географія

Геологія

В геологічній будові верхні шари околиць села утворюють флішові породи переважно крейдяного періоду мезозойської ери. Вони виникли в результаті накопичення у водах моря опадів, які зносили річки з прилеглих суш. Пізніше, під впливом горотворення в Карпатах, потужні осадові товщі на Опіллі були підняті й стиснуті у складки.

Фліш складається з грубозернистих, малоцементованих пісковиків сірих відтінків, вапняків, опоки, білої та жовтої глини, піску. Зустрічаються невеликі уламки чорного і смугастого кременя. В околицях часто зустрічаються скам'янілі рештки морської фауни та флори, зокрема біля замку, на горбі в «3аліссі» та в інших місцях (розсипи скам'янілих черепашників різних величин).

Рельєф

В околицях села гори протягаються із заходу на схід, місцями маючи дуже круті схили (Сусова гора, Білі криниці, Голиці). З півдня село оточує гористе пасмо, яке складають Сусова гора, Верховина, Замчище, Клепки, Липа з абсолютною висотою 436 м західніше Трьох Кігщів (місце, де сходяться межі території сіл Тростянць, Квіткове і Слов'ятин). З північної сторони височить гора Мазярська (Мазурська) з найвищою точкою 392 м над рівнем моря. За нею на північ і північний схід — Котівська гора (410 м — Голиця).

Крутосхили гір люди використовують як пасовиська, частково для сіножатей.

У лісах, особливо в південно-західній частині від села, є карстові лійкоподібні западини глибиною 2-3 метри та діаметром до 10 метрів.

Гідрологія

На північних схилах гір, особливо південних, багато невеликих джерел води (приблизно 50), які утворюють правий і лівий потоки. В центральній частині села вони зливаються та утворюють невелику річку, яка протікає південною частиною села на схід від Божикова, де від лівого берега впадає в річку Золота Липа, притоку Дністра.

Майже в усіх джерелах вода мінералізована, має гарні смакові якості. Джерело на Яремовій сіножаті, що на Оборищах, ніколи, навіть при сильних морозах, не замерзає. Пити воду з джерела в лісі на Довбищах небезпечно — можна захворіти на горло).

Старі жителі переказували, що в минулому лівий потік був повноводний. Його звали річкою. Він брав початок на Яхновичевій сіножаті на Оборищах. Під час повені селеном, що прийшла із Линичок, джерело замулилося, і витік води з нього значно зменшився. Одночасно в селі Набережне (Библо) Галицького району Івано-Франківської області виникло велике джерело води. На лівому боці біля колишньої лісничівки є ставок.

Ліси

З півдня, заходу і півночі село оточують лісові масиви, переважно листяних порід. До Першої світової війни тут росли великі дубові, букові, грабові діброви. Окремі дуби сягали в діаметрі більше півтора метра. В час війни вони були вирубані. Наприкінці 20-х років закладаються невеликі гаї сосни і смереки, а в радянський час — смереки карпатської, ялиці карпатської, модрини європейської, дуба звичайного і червоного, бука, клена, калини. Крутосхили Котівської гори частково залісненні сосною. Тут росте також шипшина, глід, терен.

На південних схилах Мазярської і Котівської гори збереглася дольодовикова рослинність. В різнотрав'ї росте багато цінних лікарських рослин.

Тваринність

Тваринний світ терену характерний для Опілля. Найпоширенішні свиня дика, сарна європейська, лисиця руда, заєць сірий, ласка, вивірка лісова. Зустрічається тхір лісовий, хом'як звичайний, ондатра, куріпка сіра. У 80-х роках із Біловезької Пущі завезли кількох лосів.

В 1992 році через браконьєрство лосі і борсуки були знищені у цій місцевості. Нині під загрозою знищення — круки, кані.

Корисні копалини

З корисних копалин на території села залягають будівельні матеріали: вапняки, пісковики, опока, піски, глини. На фундаменти використовують пісковики з Голиць, Білих криниць.

Ще до половини XX століття для будівництва житлових і господарських будинків все використовували опоку, яка залягає майже повсюдно. Поклади білої глини залягають на південносхідному схилі Мазярської гори в урочищі «На межах». Аналізи жовтої глини з урочища «Глинищі» на Куті показали її високу якість для виробництва цегли. Пісок залягає в урочищі «Заліс».

Клімат

Для села характерний помірно континентальний клімат. Тростянець розташований у «холодному Поділлі» — найхолоднішому регіоні Тернопільської області.

Історія

Археологічні знахідки Археологічні матеріали засвідчують, що територія Тростянця була заселена здавна. Біля Котова виявлені залишки поселення IX—VII століття до нашої ери, а поблизу Нижньої Липиці — стоянку пізнього палеоліту. На території села Шумляни знайдений бронзовий меч IX ст. до н. е. біля Божикова — глиняний посуд VIII—VI ст. до н. е.

З аналізу розташування окремих частин села і їх назв можна зробити висновок, що перші жителі поселилися біля правого потоку теперішньої частини села, що носить назву Кут з вулицею Ринок. Це була найзахищеніша територія: з півдня і заходу гора і ліси, зі сходу — болота. За переказами це були охоронці замку, який височів у лісі на горі Верховина за 1,5 км в південно-західному напрямку від села.

Замок

Історія не зберегла часу спорудження замку та імені його засновника. Вивченням замку ні історики, ні археологи не займалися, наукові дослідження не проводили. За переказами це був один із сторожових і оборонних пунктів на підступах до Галича — столиці Галицько-Волинського князівства. Виходячи з цього можна стверджувати, що поселення виникло не пізніше XII або XIII століття.

За другим переказом Тростянецький замок до Мечищівського був з'єднаний глибоким ровом, по якому міг вільно проїжджати віз. На окремих ділянках рів зберігся.

Перші писемні згадки

Першу письмову згадку про село документальна історіографія датує 30 січня 1441 рокуІсторія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. — Київ, 1973.Akta grodzkie i ziemskie… — T. 12. — S. 94. — № 923. Під цим роком вказується, що володарями Тростянця були Ян Скарбек із Шаранчук (Саранчуки) і Ян Кола із Делеєва.

В подальших вивченнях вдалося встановити давнішу письмову згадку про село. Відомий польський історик і юрист Пшемислав Домбковський на основі «Актів громадських і земських» за XV століття склав «Поділ адміністративний воєводства Руського і Белзького XV ст.» (Львів, 1939 р.), куди увійшли усі населені пункти обох воєводств того часу з датами письмових записів про них. В згаданих актах село Тростянець вказується під 1409 роком. Одна з ним проблема — ці акти почали вести в 1435 р.

Цю ж дату наводить професор Прикарпатського університету імені В. Стефаника (Івано-Франківськ) доктор історичних наук академік Володимир Грабовецький у монографії «Нариси історії Прикарпаття». — том І, 1992 р. Про що йшла мова в цій письмовій згадці, встановити не вдалося, бо акти не збереглися. Не викликає сумніву факт, що це могли бути записи про продаж або купівлю господарств в селі, про дарування або боргові зобов'язання когось із жителів села, тому що в актах громадських і земських фіксувалися тільки такі факти. Отже, дату 1409 рік слід вважати першою історичною документальною згадкою про село Тростянець. Хоча Грабовецький частенько вигадував дати або користувався абсолютно помилковими.

Третя письмова згадка про Тростянець відноситься до 1491 року. В судових справах т 14 № 177 за 30 січня 1491 року написано, що Ян Скарбек із Саранчуків позичив у Сов'яха із Ходоркевичів 100 польських гривень. У випадку, коли б він не зміг повернути борг, зобов'язується віддати Сов'яхові у володіння села Тростянець і Вільховець, які належали до Потуторської гміни Галицького повіту.

У шематизмі Львівської митрополичої архієпархії за 1928 рік записано, що церква в Тростянці — з 1240 року. Першоджерелами ця дата не підтверджена.

Походження назви

В Україні 20 населених пунктів носять назву Тростянець. Топонімісти стверджують, що ці поселення дістали назви річок, біля яких виникли. В адміністративній карті «Дискрит Галичина» (видавець професор краківського Ягеллонського університету доктор Кубійович Володимир Михайлович, 1942 р.) річка, яка протікає через село Тростянець названа Журавицею. Цю назву вживали старожили села. В літературі і картографії радянського періоду річка безіменна. Виходячи з цього, версія, що назва села пішла від назви річки дуже сумнівна.

За іншою версією, в давні часи долина річки, що протікає через село, була заболочена, в окремих місцях творила ставища (досі поля перед селом зі сходу звуть Перші і Другі Ставищі), мала великі зарослі трощі. Найправдоподібніше, що від назви цієї рослини і пішла назва поселення.

Власники села

В 1378 році вводиться новий адміністративний поділ, за яким Тростянець входить до складу Галицького староства Руського воєводства.

Відомо, що вже в 15 столітті селом володів шляхтич-орендар із Саранчук Ян Скарбек. Понад два століття село належало магнатському родові Сенявських, з початку XIX століття — польському магнату Станіславу Потоцькому, які постійно передавали його в посесію і оренду шляхті: деякий час Потоцькому. Управляв селом управитель Котівського маєтку.

В документах за 1683 рік зафіксовані дані про земельні угіддя Тростянця та панські повинності, які повинні були виконувати селяни Котівському управителю. Крім відробітку панщини 4 дні влітку і 3 дні взимку, селяни ще платили податки медом і рибою. В той час перед селом уже був панський двір Котівського управителя. Управляв двором економ німець Бурбахер. Долину від «Вигона» до двору займали ставки.

Татарські напади

У 16-17 століттях були часи частими напади кримських орд на ці терени, проте конкретних історичних свідчень про напади на Тростянець не збереглося. Зате збереглися перекази про напади татар, які й досі побутують в селі. Зокрема в одній із легенд говориться:

Перекази доносять, що на горі Голиці була встановлена, «чуга» з якої сторожа сповіщала про підхід татар з Підгаєцького чи Бережанського напрямку.

17-18 століття

В народному оповіданні йдеться, що тростянецька громада підтримувала козацько-селянські війська Богдана Хмельницького в його боротьбі з польською шляхтою.

В роки визвольної війни поповнювали ряди козацьких загонів, брали участь у військових операціях у складі війська Б. Хмельницького.

На початку травня 1745 року, як стверджує академік Володимир Грабовецький, через Шумляни-Тростянець проходив загін карпатських опришків з легендарним на чолі з Олексою Довбушем. Після відпочинку загін подався до Стратина на Рогатинщині, а звідси 13 травня через Галич повернувся в Карпати. Тростянецька громада шанувала Олексу Довбуша. Донедавна в селі широко побутувала пісня «Ой під гаєм зелененьким ходить Довбуш молоденький».

Австрійський період

Кінець 18 — початок 19 століття

У 1781 році введено новий адміністративний поділ. За ним Тростянець увійшов до складу новоствореного Бережанського циркулу (округи), який існував до 1867 року. Сільські громади дістають право самоврядування. Сільську управу очолив війт. На загомінках проти Дідухової вулиці громада спорудила радний будинок, в якому засідала сільська управа, частину приміщення займала парафіяльна школа.

В 1785 році в Галичині проведено перепис населення і його майна. Документ перепису дістав назву Йосифінської метрики і дає першу найповнішу майново-власницьку характеристику господарств і земель села. Йосифінську метрику села ствердили війт і селяни Шевців, Дідух, Довган, Сус, Ликтей, Халупа, Семенів. За першим галицьким переписом в Тростянці налічувалося 84 двори, церква, корчма, панський двір. На день перепису в селі проживало 498 осіб.