Це́сіс () — одне з найдавніших міст Латвії, ганзейське місто та одна з резиденцій магістрів Лівонського ордену (1237—1561).
Цесіс є батьківщиною латвійського прапора, а також 14-тим за величиною населеним пунктом Латвії.
Назва Назва Цесіс (; ), як зазначив у 1931 році в статті «Про назву Цесіс і Цесвайне» латвійський мовознавець Яніс Ендзелінс, є давнім словом балтійських народів. В околицях Цесіса, у Рауне, Турайді та в інших місцевостях Відземе трапляються подібні топоніми.
Інші назви: Венден (, ) Вонну () Кесь ().
Історія Перші укріплення на території сучасного Цесіса з’явилися на початку XIII століття. У 1209 році тут було збудовано замок Лівонського ордену, який став однією з головних резиденцій ордену в регіоні Відземе. Навколо замку поступово сформувалося поселення, що відігравало важливу військово-адміністративну роль.
У 1323 році Цесіс отримав Магдебурзьке право, що сприяло розвитку міського самоврядування, ремесел і торгівлі. У середньовіччі місто було відоме під німецькою назвою Венден () і входило до торговельної мережі Ганзейського союзу. Населення складалося з латишів, балтійських німців та інших груп.
У XVI столітті Цесіс став одним із ключових центрів подій Лівонської війни. У 1577 році місто та замок зазнали значних руйнувань під час походу військ Івана IV. Після занепаду Лівонського ордену територія перейшла під владу Речі Посполитої.
У XVII столітті Цесіс входив до складу Шведської Лівонії. У цей період було проведено адміністративні реформи та часткову відбудову міста. Після поразки Швеції в Північній війні Цесіс у 1721 році відійшов до Російської імперії.
У XIX столітті місто розвивалося як повітовий центр Ліфляндської губернії. Виникли промислові підприємства, школи та культурні товариства. Цесіс став одним із осередків латиського національного відродження; саме тут у 1873 році відбулося одне з перших великих свят латиської пісні.
Під час Першої світової війни місто зазнало економічного занепаду. У 1918 році, після проголошення незалежності Латвії, Цесіс увійшов до складу нової держави. У 1919 році поблизу міста відбулися бої під Цесісом, які мали важливе значення для утвердження латвійської державності.
У 1940 році місто було включене до складу Латвійської РСР. Під час Другої світової війни Цесіс перебував під німецькою окупацією, унаслідок чого постраждало місцеве населення, зокрема євреї в ході Голокосту.
У повоєнний період місто розвивалося як промисловий і культурний центр. Після відновлення незалежності Латвії у 1991 році Цесіс став одним із важливих осередків туризму та збереження історичної спадщини, зокрема комплексу Цесійського замка та старого міста.
Населення Після Великої Північної війни та епідемії Великої чуми у 1744 році в Цесісі проживало близько 600 мешканців. У XIX столітті чисельність населення зросла, і в 1897 році латиші в Цесісі здобули перевагу, а у 1925 році 90 % мешканців становили латиші, 3 % — німці, 3 % — євреї, 2 % — росіяни. У 1935 році Цесіс був сьомим за чисельністю населення містом Латвії, у 1990-х роках — на 11-му місці. Нині Цесіс є 14-м за величиною містом Латвії.
Однією з головних цілей муніципалітету після відновлення незалежності Латвії стало залучення молоді, що сприяло не лише поверненню мешканців до рідного міста, а й приїзду людей з інших міст.
У 2000 році з 18 137 жителів Цесіса 15 130 були латишами, 2 113 — росіянами, 225 — білорусами, 194 — поляками, а решта 475 — представниками інших національностей.
Залізниця У 1889 році, під час будівництва Псково-Ризької залізниці на дільниці Рига — Валга відкрита залізнична станція під первинною назвою — Венден. У 1919 році станція перейменована на сучасну назву — .
1889 року побудова перша будівля вокзалу. У 1944 році, під час Другої світової війни, будівля вокзалу була вщент зруйнована.
У 1946 році зведена нова будівля вокзалу в стилі «сталінського бароко»Toms Altbergs, Karīna Augustāne, Ieva Pētersone. Dzelzceļi Latvijā. Rīga : Jumava, 2009, 80. lpp. .
У 2014—2015 роках станція капітально відреконструйована.
Уродженці Лайма Вайукле латвійська-радянська співачка та акторка Мартіньш Ципуліс — латиський хокеїст Древін Олександр Давидович — латиський художник Альфред Калниньш — радянський латвійський композитор. Август Матіас Хаген — німецький художник Леонідс Рібіцкіс — латиський науковець. Луція Лочмеле — латиський кінорежисер. Імант Судмаліс — латиський радянський активіст та підпільник-партизан. Смішко Роман Володимирович — український футболіст. Меллер Емануїл Федотович — вчений, доктор технічних наук. Ватаци Ніна Борисівна (1908—1997) — білоруський бібліограф.
Див. також Лютеранська церква святого Іоанна
Примітки
Джерела Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918. Baltisches historisches Ortslexikon, Teil 2: Lettland (Südlivland und Kurland). . Feldmann, Hans; Mühlen, Heinz von zur (Hg.) Köln: Böhlau, 1990, ISBN 3-412-06889-6, S. 690—693. Jegór von Sivers: Wenden, seine Vergangenheit und Gegenwart. Ein Beitrag zur Geschichte Livlands. Nicolai Kymmel, Riga 1857. Nachdruck: v. Hirschheydt, Hannover-Döhren 1975, ISBN 3-7777-0852-6. Erich Seuberlich: Notizen über Wendens Bürger bis zum Jahre 1773. Nach dem Kirchenbuch der Stadt Wenden in Livland und Pastor Heinrich Baumanns Manuskripten. Vogt, Papiermühle 1907. Baltische Länder — Reisehandbuch, Michael Müller Verlag, Erlangen 2008, ISBN 978-3-89953-380-4, S. 368 ff. .— S. 207—208.
Посилання
Офіційний сайт міста Цесіс Цесіс на сайті tokatema