«Акейтіз» (H12) ( — військовий корабель, ескадрений міноносець типу «A» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

«Акейтіз» був закладений 11 вересня 1928 на верфі компанії John Brown & Company у Клайдбанкі. 11 лютого 1930 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії. З початку Другої світової війни брав активну участь у бойових діях; бився в Атлантиці, на Середземному морі та в арктичних водах. Брав активну участь у битві в Данській протоці, рейді на Кіркенес та Петсамо, в операції «Смолоскип».

31 грудня 1942 року в бою в Баренцовому морі, що стався між кораблями охорони союзного конвою JW 51B і німецькими рейдерами «Адмірал Гіппер» і «Лютцов», «Акейтіз» загинув.

Дизайн і конструкція «Акейтіз» (H12) належав до есмінців типу «A», що конструктивно базувався на проекті новітнього на той час есмінця «Амазон».

Корпус «Акейтіз» мав загальну довжину між перпендикулярами — 98,5 м, бімс — 9,8 м та осадку до 3,7 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 1370—1380 та повна — 1778—1790 довгих тонн відповідно. Екіпаж есмінця складався зі 138 офіцерів та матросів, однак у воєнний час був збільшений до 162 осіб.

Головна енергетична установка становила три триколекторні Адміралтейських котли з пароперегрівником і два одноступінчатих турбозубчатих редуктори Парсонса. Порівняно з HMS «Амазон» енергетична установка була сильно спрощена. У результаті знизилася економічність і загальна потужність енергоустановки, але британці виграли в експлуатаційної надійності, а ціна есмінця за рахунок більш простої машини знизилася на 15—20 %. Розміщення ГЕУ — лінійне. Котли розміщувалися в ізольованих відсіках, турбіни — у загальному машинному відділенні, при цьому редуктори були відокремлені від турбін водонепроникною перегородкою. Робочий тиск пару — 21,2 кгс/см² (20,5 атм.), температура — 316 °С (600 °F). Потужність механізмів становила 34 000 к. с., і швидкість ходу досягала 35,25 вузла, у повному навантаженні — 31,75 вузла.

Есмінець мав повну заправку до 394—396 тонн палива та діяв на дальності до 4080 морських миль (7560 км) при ході 15 вузлів (28 км/год).

Озброєння Корабельна артилерія головного калібру (ГК) есмінця HMS «Акейтіз»: 4 нових 120-мм (4,7-дюймових) гармати Мk.IX довжиною ствола в 45 калібрів, із підвищеним кутом піднесення до 30°, в палубних установках Mk.XIV A, B, X та Y Гармати вели вогонь 23-кг боєприпасами різного типу: фугасними снарядами підвищеної потужності «HE» та напівбронебійними снарядами «SAP» на відстань до 15 520 м, зі швидкістю 810 м/с. Боєкомплект кожної гармати становив 190 снарядів. Система управління артилерійським вогнем корабля становила оптичний далекомір «MQ I» з базою в 3 метри і приладом управління артилерійським вогнем «Приціл-директор для есмінців» (DDS).

Зенітне озброєння корабля складалося з двох 40-мм гармат QF 2 Mark II, що розташовувалися на бортах есмінців між трубами, з боєкомплектом 500 пострілів на ствол.

Торпедне озброєння есмінця включало два чотиритрубних 533-мм торпедних апарати «QR III». Для боротьби з підводними цілями споконвічно призначалися 2 бомбомети та 4 жолоби для скидання 8 глибинних бомб, однак через обмеженість простору частку оснащення довелось зняти та залишити лише три жолоби для застосування глибинних бомб.

Історія

Довоєнний час Після введення до строю, «Акейтіз» разом з однотипними есмінцями типу «A» та лідером «Кодрінгтон» увійшли до 3-ї флотилії есмінців, що проходила службу на Середземному морі. У 1934 році постраждав під час військових навчань у наслідок зіткнення з лідером ескадрених міноносців «Кодрінгтон». Під час Громадянської війни в Іспанії патрулював узбережжя цієї країни. До початку Другої світової війни повернувся до Великої Британії до Плімута.

Початок На початок Другої світової війни, корабель перебував у складі 18-ї флотилії есмінців, із базуванням на Портленд, і ніс службу у Ла-Манші, виконуючи завдання з ескорту конвоїв та протичовнового патрулювання прибережних вод. У січні 1940 року виконував охоронні функції на підступах до Британських островів у так званому Командуванні Західних підходів. Того ж місяця 1940 року «Акейтіз» разом з есмінцями «Ентоні» та «Ерроу» супроводжував перехід британського лінкора «Роял Соверін» до канадського Галіфаксу. Пізніше повернувся до Британських островів, де входив до складу сил, що забезпечували супровід конвоїв. У складі цього угруповання кораблів британського флоту діяв до червня 1940 року.

У липні 1940 року переведений до 16-ї флотилії есмінців у Гаріджі, де виконував завдання із захисту конвоїв та патрулювання прибережних вод.

10 серпня 1940 року «Акейтіз» разом з есмінцями «Антілоуп» та «Форчун» взяв участь у рятуванні вцілілих з потопленого німецькою субмариною U-56 допоміжного крейсера RMS «Трансільванія».

У жовтні 1940 року разом з крейсером «Кеніа» та есмінцями «Сейбр», «Вімі» та «Ерроу» забезпечував супровід конвою WS 3B у Західних підходах.

У листопаді 1940 року есмінець включений до 4-ї ескортної групи, що базувалася на Грінок, для захисту атлантичних конвоїв. 2 листопада разом з «Антилопою» ескортував конвой OB 237. Взяв участь у пошуку німецької субмарини U-31, однак, через відмову ASDIC, невдало. Незабаром увійшов до складу ескорту конвою HX 83. Разом з есмінцем «Гесперус» брав участь у рятувальних заходах з пошуку постраждалих з потоплених німецьким підводним човном U-99, допоміжним крейсерів «Патроклус» та «Лаурентік».

Бій у Данській протоці

21 травня 1941 «Акейтіз» разом з п'ятьма іншими есмінцями включений до складу ескорту лінійного крейсера HMS «Худ» та лінійного корабля «Принц Уельський», що здійснювали пошук та переслідування німецької рейдерської групи з лінкора «Бісмарк» та важкого крейсера «Принц Ойген» у Данській протоці. Британські кораблі планували дозаправитись на базі у Хваль-фіорді, Ісландія та продовжити пошук ворожих кораблів далі.

Ввечері 23 травня, різко погіршали погодні умови, і адмірал Л.Голланд віддав наказ есмінців збільшити швидкість. Якщо ж вони будуть неспроможні утримувати такий темп, капітальні кораблі чекати на них не будуть і проводжатимуть самостійний пошук далі без підтримки ескадрених міноносців. О 2:15 24 травня командувач віддав наказ кораблям супроводу продовжити рух у північному напрямку. О 05:35 німецькі кораблі були виявлені «Худом», і потім німці побачили наближення британського лінійного крейсера. О 05:52 сталась швидкоплинна стрілянина між бойовими кораблями Крігсмаріне та Королівського флоту, а о 06:01, «Худ» зазнавши важких уражень від артилерії противника, переломився навпіл та за дві хвилини затонув.

«Акейтіз» разом з п'ятьма іншими есмінцями перебував приблизно на відстані 60 миль від місця бою. Першим до району битви прибув есмінець «Електра», що з'явився в районі затоплення гордості британського флоту «Худа» за дві години після трагедії й встигнув врятувати тільки 3 осіб з числа екіпажу лінійного крейсера «Худ».

Перші арктичні конвої 27 липня 1941 року з Ісландії вийшли два з'єднання кораблів, які повинні були атакувати Шпіцберген і узбережжя Норвегії. До складу другого з'єднання, що вийшло для проведення рейду на Кіркенес і Петсамо, входили авіаносці «Фьюріос» і «Вікторіос», на борту яких перебувало близько 100 літаків палубної авіації, важкі крейсери «Девоншир» і «Саффолк» та 6 есмінців супроводження «Ескапада», «Антілоуп», «Ектів», «Акейтіз», «Інтрепід» і «Ентоні». Під керівництвом контр-адмірала У. Ф. Вейк-Волкера воно повинно було підтвердити в очах громадськості панування британського флоту у морях Крайньої Півночі й допомогти Радянському Союзі, вже більше місяця воював з Німеччиною. Однак проведений 30 липня наліт не мав особливого успіху, оскільки німці утримували на своїх базах сильну протиповітряну оборону і знищили зенітним вогнем 16 британських літаків.

Однак, «Акейтіз» не зміг взяти повноцінної участі у цій операції через те, що підірвався на британській морській міні й був відбуксований есмінцем «Ентоні» до Сейдісфіордюра. У наслідок підриву на міні 63 особи загинуло та 25 членів екіпажу есмінця дістали поранень. Згодом передислокований на ремонт до Британії, де перебував на відновлювальних роботах до квітня 1942 року.

З 16 по 30 травня 1942 року «Акейтіз» входив до ближнього ескорту конвою PQ 16 до Мурманська й під час переходу піддався невдалій атаці німецького підводного човна U-591. З 35 суден конвою 8 було потоплено німецькими субмаринами, торпедоносцями та 2 зазнали пошкоджень.

У листопаді 1942 року, в контексті підготовки операції «Смолоскип» — вторгнення союзних військ на територію Французької Північної Африки, «Акейтіз» був включений до Центральної оперативної групи ВМС, що висаджувала морський десант у районі Орана в Алжирі. 8 листопада 1942 при проведенні операції, французькі підводні човни флоту Віші «Аргонот» і «Актеон» намагалися атакувати англо-американський флот, есмінці «Весткотт» і «Акейтіз» їх потопили.

Бій у Баренцовому морі

31 грудня 1942 року, есмінець виконував бойове завдання з супроводу конвою JW 51B з Лох-Ів до радянського Мурманська, коли транспорти наразилися на німецькі бойові кораблі. Німецькі сили у складі важкого крейсера «Адмірал Гіппер», «кишенькового» лінкора «Лютцов» і шести есмінців прийняли рішення перехопити і знищити конвой. Незважаючи на довгий і наполегливий обстріл конвою, британці, не втративши жодного транспортного судна конвою, зуміли відбити атаку німців.

Однак, близько 11:15 «Акейтіз» ставив димову завісу, намагаючись прикрити транспортники від німців, коли підпав під артилерійський залп з крейсера «Адмірал Гіппер». У наслідок прямого влучення артилерійських снарядів противника в корабель, на есмінці загинув командир корабля та 40 матросів і офіцерів. Ескадрений міноносець під командуванням першого лейтенанта Л.Пейтона-Джонса продовжував виконувати завдання, але близько 13:30 від зазнаних пошкоджень затонув у 135 морських милях на схід-південний схід від Ведмежого острова: 113 людей загинули, 81 особа була врятована.

Див. також HMS Intrepid (D10) HMS Malcolm (D19) HMS Fury (H76) HMS Onslow (G17) Ескадрені міноносці класу «C» (1943) Ескадрені міноносці класу «Таун»

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

HMS Achates (H12) HMS Achates (H12) (+1942) HMS Achates (H12)

Література

Haarr, Geirr H. (2009). The German Invasion of Norway, April 1940. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-310-9.