«Плуто́нія» () — науково-фантастичний роман російського геолога і географа Володимира Обручева. У романі розповідається про подорож вчених у внутрішню порожнину Землі і відкриття підземного світу, населеного доісторичними істотами.

Історія написання Роман написаний в Україні на маленькій дачі під Харковом в 1915 роціВ. А. Обручев. Мои путешествия по Сибири. Гл.XXIV. Некоторые итоги моих путешествий и исследований. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948.. Перша публікація відбулась в 1924 році в Ленінградському видавництві «Шлях до знання» ().

У передмові до роману Обручов писав, що він знає тільки два романи, в яких зроблені спроби в белетристичній формі дати широкому колу читачів уявлення про колишні форми життя. Перший з них — роман Жуля Верна «Подорож до центру Землі», в котрому герої роману опускаються вглиб Землі жерлом вулкана в Ісландії, а назад повертаються жерлом іншого вулкана, пливучи на плоті спочатку по киплячій воді, а згодом навіть по лаві. Володимир Обручев у передмові до роману висловив свої думки так:

Другий — роман Артура Конан-Дойля «Загублений світ» про важкодоступне плато в Південній Америці, сподобався ще менше:

Сюжет

Початок 1914 року. Геофізик і астроном Микола Інокентійович Труханов споряджає експедицію в полярні регіони. До складу експедиції запрошені: професор та керівник кафедри геології університету Петро Іванович Каштанов, зоолог Семен Семенович Папочкін, метеоролог Іван Андрійович Боровий, ботанік і лікар Михайло Гнатович Громеко. Труханов переконує запрошених, що на місці останньої «білої плями» в Арктиці знаходиться невідомий та недосліджений ще ніким острів.

Судно «Полярна зірка» з експедицією відпливає з Петропавловська-Камчатського, забравши також Іллю Степановича Іголкіна, який буде відповідати за їздових собак і нарти. Проходячи Берінгову протоку, судно підбирає золотошукача та авантюриста, гірничого інженера Якова Макшеєва. Прибувши 4 (17 червня за новим стилем) 1914 року на щойновідкритий острів (приблизно в районі 81°12΄5˝ північної широти), члени експедиції називають його Землею Фрітьофа Нансена. Труханов, будучи калікою, залишається на кораблі, а решта шестеро членів експедиції та три нарти, запряжені їздовими собаками, мають рухатися в глиб острова. Труханов передає Каштанову пакет, який він наказує відкрити, якщо учасники експедиції будуть в подиві, що їм робити, але радить без нагальної потреби пакет не відкривати.

Мандрівники переходять через гірський хребет і спускаються вниз по іншій його частині. Прорубавшись через дивну десятикілометрову гряду торосів, на її кінці герої починають підйом, але, на загальний подив, судячи зі свідчень , вони навпаки, опускаються на неймовірну глибину. Полярне сонце стоїть в зеніті, до того ж має плями і у нього інший кутовий розмір. Герої опиняються в тундрі, де блукають мамонти та шерстисті носороги. Учасники вирішують розкрити конверт і читають лист Труханова. Він пише, що насправді спорядив експедицію з іншою метою. Труханов переконаний, що Земля всередині пустотіла та має свій рослинний та тваринний світ, освітлюваний внутрішнім центральним світилом. Довести або спростувати його гіпотезу могла лише спеціальна експедиція. За його розрахунками, один з входів в порожнину Землі повинен був розташовуватися на Землі Нансена. Герої розуміють, що вони справді потрапили в таку порожнину Землі, а місцеве «Сонце» — насправді якесь планетарне тіло, яке учасники експедиції назвали Плутоном, в честь римського бога підземного світу, а всю підземну порожнину — Плутонією.

Вони вирішують розділити експедицію на дві частини: Боровий та Іголкін залишаються стерегти собак і спорядження, а решта учасників експедиції, взявши з собою одну з собак — Генерала, рушають в глиб Плутонії по річці, названій ними на честь Макшеєва. Мандрівники виявляють, що в міру спуску вниз по течії ріки рослинний та тваринний світ поступово змінюється від типового для плейстоценової епохи до більш давніх часів — до пліоцену, до міоцену і т. д. Учасники доходять до місця впадання річки в море Ящерів, яке знаходиться в зоні юрського періоду. Герої виявляють в даній зоні, крім характерних для юрського періоду тварин — динозаврів, птеродактилів, ще й жахливих величезних мурах, які викрадають всі їх речі та забирають в свій мурашник. Опинившись у безвихідній ситуації, герої підходять до краю безмежної Чорної Пустелі, збирають в кратері сірку, та, зробивши сірчистий газ, отруюють весь мурашник і рятують свої речі. З іншими мурахами герої ведуть постійні бої.

Учасники експедиції виявляють величезні рудні багатства Плутонії — поклади магнітного залізняка, олівінових з вкрапленнями нікелевого заліза, свинцевих руд, зокрема свинцевого блиску, самородного золота, самородного срібла, самородної міді, запаси нашатиру, вохри та самородної сірки, озера з геотермальною водою з температурою приблизно 40°C та мінеральною водою типу .

Дослідивши море Бронтозаврів, герої вирішують повертатися назад. Повернувшись, вони виявляють, що Борового та Іголкина за час їх відсутності викрали первісні люди. Спільними зусиллями Борового та Іголкина вдається визволити з полону і всі герої, цілі та неушкоджені, повертаються на земну поверхню і на «Полярну зірку», де їх чекає Труханов. На кораблі вони розповідають про свої пригоди і розмовляють про загадки Плутонії.

«Полярну зірку» зустрічає австро-угорський крейсер «Фердинанд», екіпаж якого захоплює «Полярну зірку» і повідомляє про початок війни, згідно з її законами судно і його вантаж конфіскується до закінчення війни. Весь екіпаж «Полярної зірки» висаджують на Камчатці в гирлі однойменної річки і дозволяють взяти з собою тільки особисті речі: одяг, провізію та власні гроші. Пізніше герої транзитом через Японію добираються до Росії і повідомляють про захоплення «Полярної зірки». Згодом моряки знаходять своє судно в Владивостоці покинутим і повністю пограбованим.

Смутні часи продовжуються: Перша світова війна, революція, громадянська війна. Одні учасники експедиції гинуть на фронтах, інші вмирають. Колекції, зібрані в Плутонії, пропали. Труханів вже не сподівається на їх повернення до законних власників. Роман закінчується так:

Геохронологічна шкала

Флора Плутонії

Опис флори Плутонії розпочинається з сучасних її представників. Спочатку «земля була буро-чорна, просякнута водою, липка, але не зовсім гола, а вкрита прим'ятими стебельцями дрібної пожовклої травички з покривленими сланкими гілочками низького чагарника, позбавленого листя», згодом «полярна береза і полярна верба, але нових видів, а потім і чахла модрина», по течії річки «береги були вкриті суцільною стіною різноманітних чагарників, що досягали вже чотирьох метрів висоти: кілька порід лози, верба, черемха, глід, шипшина щільно спліталися одно з одним, а над ними подекуди підносилися верховіття білих беріз і модрин», згодом «траплялися вже вічнозелені рослини — мирти, лаври, лавровишні. Горіхове дерево досягало величезних розмірів, не поступаючись перед дубами, буками і в'язами; на південному схилі зустрічалися бук, кипариси, туї і тис. Прекрасні магнолії розпустили свої великі білі запашні квіти. В хащі понад річкою попадався бамбук і різні ліани», «юки, й сагові пальми». Надалі флора Плутонії залежить від положення зони: чим вона південніше, тим флора давніша.

У романі дається вельми точний опис рослинності. При цьому, однак, автор описує юрський ліс як такий, що повністю складається з хвощевидних та папоротеподібних, хоча там повинні домінувати голонасінні рослини. Можливо, це пов'язано з тим, що на початку двадцятого століття вважалося, що справжні голонасінні розвинулися досить пізно, в той час як зараз з'ясовано, що вони з'явилися ще в кам'яновугільному періоді і їх розквіт почався вже в тріасі. Інше можливе пояснення полягає в тому, що мандрівники більшу частину роману пливуть на човнах по річках і морях Плутонії, а значить, бачать лише напівводну та навколоводних флору, яка дійсно складалася в основному з хвощів і папоротей. По-справжньому далеко від берега вглиб країни мандрівники йдуть лише тричі: в зоні плейстоценового тундростепу (в романі, відповідно до уявлень свого часу, названо тундрою, але це сухий тундростеп, оскільки мандрівники знімають лижі), в зоні олігоценового степу і в Чорній Пустелі.

Крім чисто наукового, рослинний світ Плутонії мав і практичне значення для членів експедиції. Так зі стовбурів бамбука вони виготовили плота, котрий розмістили між човнами, а шестиметрові стовбури хвощів юрського періоду були використані в вигляді труб та корпусу до міхів для кращого провітрювання мурашника. Внесла свій вклад флора Плутонії також і в харчування членів експедиції, оскільки вони «всі овочеві і борошняні консерви залишили в юрті і з собою з харчів взяли тільки чай, цукор, каву, трохи сухарів та приправи, як сіль, перець, екстракти». Так, наприклад, приправою до хобота мамонта, впольованого Каштановим, стали декілька головок дикого часнику, знайдених ботаніком Громеко, суп із гуски герої готували з дикою цибулею. Так само з цибулею приготували порося у вареному і смаженому вигляді. А юрський солодкий комиш, аналог цукрової тростини, вперше побачений ботаніком в пащі молодого ігуанодона, загризеного цератозавром, поповнив експедиційні запаси цукру, що вже закінчувалися. Чай з солодким соком комиша підтримав сили героїв, пограбованих мурахами та навіть допоміг втамувати голод під час подорожі за сіркою в Чорну Пустелю, коли їм не вдалося вполювати жодної дичини. Але продукти флори Плутонії могли лишень частково поліпшити та урізноманітити раціон експедиції, а основну частину їжі мало дати полювання і рибальство на представників місцевої фауни.

Фауна Плутонії

Фауна Плутонії, як і флора, залежить від розташування зони. Нижче подані списки тварин, згаданих в романі, розбиті по групах тварин і дані в тому порядку, в якому їх зустрічали герої роману. Ссавці: Мускусний бик Мамонти Волохаті носороги Первісні бики Могильники Зайці Коні Великорогі олені Печерні ведмеді Вовки Білки Бурундуки Дикі кабани Шаблезубі коти Гіпопотами Гігантські лінивці — мегатерії Гліптодони Носороги Мастодонти Антилопи Верблюдо-жирафи аепикамелуси Пліоценовий предок вовка Міоценові мавпи ореопітеки Примітивні хижаки Первісні коні еохіппуси Титанотерії Корифодони Доісторичні їжатці Первісні видроподібні хижаки Північні олені Птахи Співочі птахи, чий спів можна було почути аж до зони олігоценових степів, зокрема неназвані «болотяні птахи», гуси, «дрібні птахи». Гігантські грифи Гесперорніси Археоптерикси

Плазуни Змії Ящірки Трицератопси Крокодили Плезіозаври Птеродактилі Іхтіозаври Ігуанодони

Динозаври Цератозаври Стегозаври Диплодоки Бронтозаври

Земноводні Жаби

Риби Моксуни Скати Стерляді Молюски Амоніти Наутилуси Черевоногі Пластинчастозяброві

Безхребетні Снігові комарики Комарі Ґедзі Мошки Метелики Бджоли Бабки Жуки Мухи Оводи Медузи Мурахи Морські їжаки Морські зірки Плечоногі Хробаки Слимаки

Хронологічна таблиця роману