Якоб Вімпфелінґ (; 27 липня 1450, Шлеттштадт — 17 листопада 1528, Шлеттштадт) — німецький гуманіст, педагог, теолог, професор та ректор Гайдельбергського університету, найбільший представник Страсбурзького гуртка гуманістів. Зіграв важливу роль у становленні гуманістичної педагогіки. Учень Людвіґа Дрінґенберґа.
Життєпис Якоб Вімпфелінґ народився 27 липня 1450 року в місті Шлеттштадт (тепер Селеста, Нижній Рейн, Ельзас, Франція), у родині лимаря. Навчався у місцевій гімназії в Людвіґа Дрінґенберґа. Після смерті батька у 1463 році Якоб Вімпфелінґ переїхав у Сульц, де його дядько був пастором.
З 1464 році Якоб Вімпфелінґ навчався в Університеті Фрайбурга (став бакалавром), з 1466 року в Ерфуртському університеті і з 1469 до 1470 року в Гайдельбергському філософії і теології. У 1471 році він отримав звання магістра мистецтв (), та почав вивчення канонічного права. У той же час він почав викладати в Гайдельберзькому університеті.
З 1471 року Якоб Вімпфелінґ був професором, деканом (1479-1480), ректором (1481-1482) Гайдельберзького університету.
У 1483 році Вімпфелінґ залишив Гайдельберзький і з 1484 року був проповідником та пастором у місті Шпаєре.
Після 14 років служіння у Шпаєре, у 1498 році, Якоб Вімпфелінґ повернувся як професор, у Гайдельберг, де викладав до 1501 року поетику та риторику на факультеті мистецтв.
З 1501 року жив в Страсбурзі, де писав гуманістичні твори та вів педагогічну діяльність.
У 1510 році Якоб Вімпфелінґ, за дорученням Максиміліана І, склав меморандум «Скарги німецької нації».
З 1515 року працював у Шлеттштадті.
Якоб Вімпфелінґ був поборником обережних внутрішньоцерковних перетворень, що не зачіпають католицьку догму, і разом з тим викривачем моральних вад та невігластва кліру, особливо чернецтва, яких він засудив у своїй комедії «Стільфо» (1480), написаної по давньоримським зразкам.
Подарував близько шістдесяти друкованих книг Гуманістичній бібліотеці у своєму рідному місті Шлеттштадті.
Доробок Якоб Вімпфелінґ є автором творів: «Стільфо» (, 1480); «Путівник по Німеччині» (, 1497); «Юність» (, 1500) — сформулював мету виховання німецького юнацтва – моральність на релігійній основі; «Німеччина» (1501) — прославляв історичну велич німців; «Нариси діянь ґерманців» (, 1505) — першого значного твору німецької історіографіїУкраїнський історичний журнал - Інститут історії України. №5 (512) вересень — жовтень 2013Гаґен Шульце. Історія Німеччини. Переклад з німецької О. Насика. – К.: Наука, 2010. – 280 с., де він написав: «Ми маємо пишатися тим, що є нащадками наших ґерманських предків»The Germania - Krebs (C.B.)A Most Dangerous Book. Tacitus's Germania from the Roman Empire to the Third Reich. . «Життя Адельфі» (, 1506); «Тягар» (, 1520);
Примітки
Посилання