Кри́жень звича́йний , качка звичайна або крижень (Anas platyrhynchos) — вид птахів родини качкових (Anatidae) ряду гусеподібних (Anseriformes). Тіло самця завдовжки близько 62 см, самиці — близько 57 см, маса досягає 1–1,5 кг Mullarney K., Svensson L., Zetterström D., Grant P. J. Birds of Europe. — Princeton University Press, 1999. — P. 56. — ISBN 978-0-691-05054-6. (восени, коли птах відгодується перед самим перельотом, його вага може досягати 2 кг). Голова і шия самця зелені, воло і груди коричнево-бурі, спина і тіло з черевного боку — сірого кольору з тонкими поперечними плямами. Забарвлення самиці буре з темнішими плямами, з черевного боку буро-сіре з поздовжніми плямами. На крилі у самця і самиці синьо-фіолетове «дзеркальце».
Частково перелітний птах. Населяє прісні і злегка солонуваті водойми. В останні роки багато птахів зимують на незамерзних водоймах у великих містах та їхніми околицями Фридман В. С., Ерёмкин Г. С. Урбанизация «диких» видов птиц в контексте эволюции урболандшафта. — : Биологический факультет МГУ, 2008..
Крижень є однією з основних мисливських дичин для спортивного, а місцями — промислового полювання. Від крижня шляхом селекції виведено більшість сучасних порід свійських качок, окрім тих, які було отримано від мускусної качки.
Систематика Перший науковий опис крижня було зроблено 1758 року шведським лікарем і природодослідником Карлом Ліннеєм в 10-му виданні «Системи природи». Лінней неправильно відніс самця і самицю крижня до різних видів: самку до виду Anas platyrhynchos («A. macula alari purpurea utrinque nigra albaque, pectore rufescente»), а самця — до виду Anas boschas («A. rectricibus intermediis (maris) recurvatis, rostro recto») Linnaeus C. Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. — Editio decima, reformata. — Holmiae (Laurentii Salvii), 1758. — Tomus I. — P. 125, 127. .
Відноситься до класичного підроду Anas, що об'єднує крижнів у складі роду Качка, який є монофілетичною. (у ширшому сенсі, не голофілетичною) групою A phylogenetic analysis and classification of recent dabbling ducks (Tribe Anatini) based on comparative morphology// The Auk. — 1991. — Vol. 108. — No. 3. — P. 471—507. .
Опис
Досить велика, кремезна річкова качка з великою головою і коротким хвостом. Завдовжки , розмах крил , крило самців , крило самок , вага «The birdwatcher's pocket guide» Peter Hayman & Rob Hume, 2008 Octopus publishing, London, . Дзьоб плаский, широкий з добре розвиненими гребенями рогових пластинок по краях. Колір дзьоба відрізняється у самців і самиць. У качурів у шлюбному оперенні він вохристо-оливковий в основі і більш вохристий або жовтий на кінці, має досить широкий чорний нігтик. У дорослих качок колір дзьоба найчастіше різниться від оливкового до темно-сірого з помаранчевими краями, але може бути і повністю помаранчевим. В основі дзьоба самиці завжди присутні кілька дрібних чорних цяток .
У крижнів, як й у більшості інших видів качок, в оперенні добре виражений статевий диморфізм (зовнішні відмінності між самцями і самками), особливо помітний взимку і навесні, коли у качок утворюються пари. У шлюбному оперенні качур номінативного підвиду має блискучу темно-зелену голову і шию, що закінчується вузьким білим «нашийником» (в задній частині шиї ошийник має розрив), буро-сіру спину з дрібними темними штрихами, в задній частині набуває темнішого, чорно-бурого кольору, чорне надхвістя, шоколадно-коричневі груди і сіре черево з поперечним хвилястим візерунком. Крила зверху буро-сірі з яскравим синьо-фіолетовим з білими облямівками дзеркалом, знизу майже білі. Розмір дзеркала збільшується з віком птаху. На хвості є чорний завиток, утворений середніми керманичами. Решта пір'я хвоста пряме, має світло-сіре забарвлення. Влітку після линяння самець стає схожішим на самку, втрачаючи контрастність і натомість набуваючи переважно чорно-бурі тони. У цей період його можна відрізнити від качки каштановими (але не вохристими) грудьми і жовтим дзьобом. Ноги помаранчево-червоні з темнішими перетинками .
Доросла самиця зберігає єдиний малюнок оперення незалежно від пори року. Зовні вона мало чим відрізняється від самок багатьох інших річкових качок — усіх їх об'єднує строкате поєднання чорних, бурих і рудих тонів у верхній частині тіла. Низ, підхвістя і надхвістя вохристі або рудувато-бурі, з розпливчастими темно-бурими плямами. Груди мають вохристе, солом'яне забарвлення. Відмінні ознаки — таке ж, як у самця, блискуче дзеркало на крилі, темна смужка через око й така ж світла над ним. Ноги блідіші в порівнянні з самцем — брудно або блідо-помаранчеві. Молоді птахи незалежно від статі більше схожі на самку, відрізняючись від неї більш тьмяним оперенням і меншою плямистістю знизу. До того ж у мо́лоді темні крапки на тілі поздовжні, а не V-подібні і розподіляються у вигляді поздовжньо-смугастого візерунка.
У польових умовах визначення самця у шлюбному оперенні зазвичай не викликає труднощів. В інших випадках основна відмінність від близьких видів — синьо-фіолетове дзеркало з білими облямівками, добре помітне у птахів у польоті обох статей. Від чорного крижня відрізняється малюнком дзьоба (у чорного крижня він чорний з жовтою вершиною) і відсутністю білої плями на крилі, від інших річкових качок — більшими розмірами і синім дзеркалом .
Вокалізація Звичайний голос — тихе крякання «реб-реб-реб». Голос самиці — крякання, як у свійської качки. У самця замість крякання приглушений оксамитовий звук «шааак» або «шааарк» .
У разі переляку крякання протяжніше, а перед злетом тихе і поквапливе. В осінню і зимову пори голос самки, що кличе самця, — гучне «куак-куак-куак-куак-куак». Під час залицяння за самками качури видають високий, але хрипкий свист за допомогою сиринксу — кісткового утворення в нижній частині трахеї.
Поширення
Ареал Крижень широко розповсюджений у північній півкулі. Гніздиться як в арктичних широтах на північ до 70° , так і в теплому субтропічному кліматі на південь до 35° в Північній Африці і до 20° на Близькому Сході .
В Європі селиться майже повсюдно, за винятком високогірних районів в центральній частині, Скандинавії на північ від 70° і смуги безлісої тундри Росії . Гніздиться усією території України, крім високогір'їв, мігрує скрізь. У Сибіру поширений на північ до Салехарда, Туруханська, середньої течії Нижньої Тунгуски, півострова Тайгонос на Охотському морі і Північної Камчатки. В Азії на південь до Малої Азії, Ірану, Афганістану, південних схилів Гімалаїв, китайської провінції Ганьсу і Бохайваньської затоки Жовтого моря. За межами материка гніздиться на Командорських, Алеутських, Прібилова, Курильських островах, на Японських островах на південь до середньої частини острова Хонсю, а також на Гаваях, Ісландії та Гренландії.
У Північній Америці на півночі є відсутним в області тундри і східній частині материка на південь до Нової Шотландії і американського штату Мен. На півдні досягає Південної Каліфорнії та інших прикордонних з Мексикою штатів США, але там не гніздиться і зустрічається лише в зимовий час.
За межами природного ареалу інтродукований у Південній Африці, Новій Зеландії і Південно-східній Австралії, де вважається інвазійним (таким, що порушує місцеву екологію) видом .
Сезонні міграції
Частково перелітний вид. Популяція Гренландії, зосереджена у прибережній смузі на південному заході острова, веде осілий спосіб життя. В Ісландії велика частина птахів також не покидає острів, решта зимує на Британських островах. Більшість птахів, що гніздяться на північному заході Росії, у Фінляндії, Швеції та країнах Балтії, переміщається на узбережжя Західної Європи від Данії на захід до Франції і Великої Британії. Інша частина, численніша в теплі роки, залишається зимувати в місцях гніздування. На іншій частині Європи крижні переважно осілі.
Східніші популяції півночі європейської частини Росії мігрують до басейну Дону, на Північний Кавказ, до Туреччини і східне Середземномор'я. Із Західного Сибіру крижні зимують у широкому діапазоні від Балкан на заході до Прикаспійської низовини на сході, одиниці летять значно далі, досягаючи дельти Нілу. Популяції, що гніздяться в басейнах Іртиша й Обі, переміщаються головним чином в прибережні райони Каспію і в республіки Середньої Азії . Птахи, що гніздяться у північно-східній Азії і на Далекому Сході, зимують на Японських островах .
У Гімалаях крижень здійснює сезонні кочівлі, взимку спускаючись у менш сніжні долини. У Північній Америці межа між перелітними та осілими популяціями проходить приблизно уздовж американо-канадського кордону. Райони зимівель за межами гніздового ареалу — південно-східні штати США, Каліфорнія, Аризона, Нижня Каліфорнія, прилеглі до Мексиканської затоки штати Мексики, деякі острови Карибського моря .
Поза сезоном розмноження — в лінних скупченнях, на прольоті й у місцях зимівлі крижні тримаються зграями, розмір яких може різнитися від декількох одиниць до декількох сотень і навіть тисяч особин .
У багатьох великих містах, зокрема у Києві, Ризі, Москві та Санкт-Петербурзі, утворилися популяції осілих урбанізованих качок, що гніздяться у самому місті або його околицях. У Західній Європі гніздування крижнів на горищах і в усіляких нішах міських будівель вже не є рідкістю. Так, на даху одного п'ятиповерхового будинку в центральній частині Берліна дика качка влаштовувала гніздо три роки поспіль. Виникнення осілих популяцій крижнів в великих містах пов'язано з наявністю незамерзних водойм, підгодівлею птахів людьми і відсутністю багатьох природних ворогів .
Місця існування Крижень є звичайним у середній лісовій зоні і лісостепу, стає рідкісним біля північних меж деревної рослинності, в горах й у більшості пустель.
Населяє найрізноманітніші водойми з прісною, солонуватою або солоною водою і неглибокими ділянками, однак уникає озер із зовсім голими берегами, струмки, гірські річки та інші потоки зі швидкою течією, а також оліготрофні (ті, що містять мало органічних речовин) водойми. У гніздовий період віддає перевагу внутрішнім прісноводним водоймам зі стоячою водою і з зарослими комишем, очеретом, рогозом чи іншою високою травою берегами. У лісотундрі селиться переважно в лісистих ділянках біля річок, в лісовій смузі часто заселяє озера-стариці в лісистих заплавах, однак уникає вузьких лісових струмків. У лісостепу також часто гніздиться на осокових болотах. Серед пустель зустрічається вкрай рідко, в основному в заболочених місцевостях. Поза сезоном розмноження часто тримається в естуаріях рік і на морських затоках уздовж узбереж. Є терпимим до людини, часто зустрічається на міських ставках, водосховищах і зрошувальних каналах.
На Алтаї піднімається до 2250 м над рівнем моря, де селиться на озерних плато. На південній межі ареалу гніздиться виключно в горах — у Середньому Атласі на півночі Африки (до 2000 м), Гімалаях (до 1300 м), в Пенджабі і Кашмірі, плато Камікусі (до 1400 м) в Японії.
Його можна побачити на озерах, в морських затоках, на берегах спокійних рівнинних річок, на болотах, заплавних луках, й неподалік тимчасових весняних калюж.
Розмноження Більшість птахів заходяться розмножуватись починаючи з однорічного віку. В осілих популяціях розбивка на пари відбувається восени, в інших — навесні після прибуття до місць гніздування. Оскільки багато перелітніх самиць зимують у південніших широтах, аніж самці, їхнє повернення припадає на пізніший час. Початок сезону розмноження залежить від широти — на південних кресах ареалу воно припадає на лютий, тоді як у північних — лише на червень. Гніздяться парами чи невеликими вільними гуртами.
Шлюбні ритуали
У весняних зграях, зазвичай, більше качурів, аніж самиць — пояснюється великим відсотком загибелі останніх під час насиджування і виведення потомства. Це нерідко призводить до суперництва двох і більше качурів за право володіння самкою, бійкою між ними і навіть спроб злягання з самицею, котра вже утворила пару з іншим качурем. Агресивність кількох самців іноді призводить до того, що качки тонуть під їхньою вагою.