Самаритянське П'ятикнижжя, або Самаритянська Тора (іврит: תורה שומרונית (тора́ шомроні́т)) — Святе Письмо самаритян, записане одним з різновидів палеоєврейського шрифта. З точки зору тестології письмо відрізняється від єврейської Тори, що увійшла до складу Танаха. Але ці відмінності лише стосовно орфографії та деяких доктринальних моментів. На сьогодні досі стоїть під питанням час створення та формування Самаритянського П'ятикнижжя.
Між Самаритянським П'ятикнижжям і Масоретським текстом існує приблизно шість тисяч відмінностей, більшість з яких, незначні написання слів або . Інші ж являють собою значні семантичні зміни, як наприклад: унікальна самаритянська заповідь збудувати вівтар на горі Герізім.
Самаритянське П'ятикнижжя стало вперше відомим Західному світу в 1620-і роки за рукописом, привезеним П'єтро делла Валле з Сирії. Сам текст Самаритянського П'ятикнижжя був опублікований у складі Паризької (1645) і Лондонської Поліглотти (1657). Найдавніші збережені рукописи датовані XII—XIII століттями. Самі ж наукові видання були здійснені у Великій Британії та Німеччині в XIX—XX століттях. Під час дослідження, які продовжилися в США та Ізраїлі, у складі Кумранських знахідок були виявлені і сильно фрагментовані рукописи прото-самаритянського тексту, відмінності якого від сучасного не суттєві. Отож, Самаритянське П'ятикнижжя має більше 6000 відмінностей від масоретського тексту, але в 1900 місцях, все ж таки, узгоджена з Септуагінтою. Першим переклав на англійську мову Самаритянську Тору та випустив її. був Беньямін Цдакі Шерон Салліван в 2012 роціAnderson R., Giles T. The Samaritan Pentateuch: An Introduction to Its Origin, History, and Significance for Biblical Studies: [англ.]. — Atlanta, GA: Society of Biblical Literature, 2012. — ix, 225 p. — (Society of Biblical Literature — Resources for Biblical Study, № 72). — ISBN 978-1-58983-699-0.The Canon Debate, McDonald & Sanders editors, 2002, розділ 6: Questions of Canon through the Dead Sea Scrolls by James C. VanderKam, стор 94, цитується приватна комунікація з Емануелем Товом щодо біблійних рукописів: написані «кумранським писарем» бл. 25 %, протомасоретський текст бл. 40 %, досамаритянські тексти бл. 5 %, тексти, близькі до єврейського взірця для Септуагінти бл. 5 %, некатегоризовані бл. 25 %.
Походження Самаритянської традиції
Самаритяни стверджували, що євреї відокремилися від істинної (самаритянської) течії в юдаїзмі в XI ст. до н. е. Талмудична традиція для цього використовує текст 2 Царів 17:24-34, де говориться, що самаряни були народом, поселеним у Палестині ассирійцями після розгрому Північного царства. Їх прозвали уродженцями Кути — області Ассирії (або кутіями — івр. כותים) (існує також паралельна традиція, представлена у Йосипа Флавія, Юдейські старожитності, IX, 14:3). Але цю точку зору підтримував лише М. Гастер. Згідно з дослідженнями, опублікованими в 1990-ті роки (в тому числі Дж. Д. Пурвисом і А. Д. Крауном), самаритяни відокремилися від юдеїв у період перського завоювання, а остаточно розкол стався в 128 році до н. е., коли Іван Гіркан I зруйнував Храм колишнього Північного царства в Сихемі (Йосип Флавій, Юдейські стародавності, XIII, 9:1). На це вказує і самаритянська палеографія, яка склалася під час правління Хасмонеїв.[Anderson R., Giles T. The Samaritan Pentateuch: An Introduction to Its Origin, History, and Significance for Biblical Studies: [англ.]. — Atlanta, GA: Society of Biblical Literature, 2012. — ix, 225 p. — (Society of Biblical Literature — Resources for Biblical Study, № 72). — ISBN 978-1-58983-699-0.]
Існує версія, що сувої П'ятикнижжя могли потрапити в Самарію разом з сином первосвященника Ел'яшіва, одруженого з самаритянкою, дочкою Санваллата І, якого Неємія вигнав з Єрусалиму (Неєм 13:28). Йосип Флавій говорить по те, що брат юдейського первосвященника Яддуя на ім'я Менаше був одружений з Нікасо, дочкою Санваллата. Санваллат запропонував йому переїхати в Самарію, де він збирався побудувати Храм на горі Герізим (Юдейські старожитності, 11.7.2). Однак, Йосип Флавій цю історію ставить в інший історичний контекст, а саме в часи правління Дарія III.
Також самаритяни вірять, що автором їхнього П'ятикнижжя є Бог, який дав Мойсею її перший примірник разом із двома скрижалями, на яких було написано Десять заповідейGaster, T.H. "Samaritans, " pp. 190—197 in Interpreter's Dictionary of the Bible, Volume 4. George Arthur Buttrick, gen. ed. Nashville: Abingdon, 1962.. Вони вірять, що вони зберегли цей текст божественного авторства, без виправок, до сьогодення. Самаритяни зазвичай називають своє П'ятикнижжя קושטה («Істина»).
Згідно з поглядом, заснованим на біблійній Книзі Езри (Езра 4:11), самаритяни є народом Самарії, які відділилися від народу юдейського у Tov 2001, pp. 82–83 .. Але самаритяни вважають, що не вони відділилися від юдеїв, а юдей відділилися від істинного напряму юдаїзму у часи Ілії, в 11 ст. до н. е. А євреї традиційно пов'язували походження самаритян з пізнішими подіями, описаними у 2-й книзі Царів 17:24-41, заперечуючи, що самаритяни споріднені не з ізраїльтянами, але з народом, приведеним до Самарії ассирійцями.
Самаритянське П'ятикніжжя та інші стародавні тексти
Самаритянське П'ятикнижжя та література Кумрану Важливою групою ранніх текстів, знайдених у Кумрані, є група, що характеризується гармонійними розширеннями і мовними спрощеннями, подібними тим, які були знайдені в Самаритянському П'ятикнижжі. Ці тексти включають в палео-івриті, 4QpaleoExodm (Сандерсон 1986); інші — в квадратних Арамейського письма, 4Q158, 4QTestim (Алегро 1956; Скехан 1957); і неопубліковані тексти, 4QNumb (Крос 1961:186; 1963 бюлетень), 4Q364, і 4QDeut. Вчені посилаються на ці тексти, які самі демонструють складну схему угод і розбіжностей один з одним і з певними відступами, як прото-самаритяни. Саме такий текст самаритяни включили до соєї Тори, трохи змінивши його. Сандерсон (1986:308) зробив по цьому висновок, що «самаряни використовували біблійний текст, який є дуже природним нащадком текстів, які інші групи також використовували в той час», включаючи «сектантські» читання.
Самаритянське П'ятикнижжя і Новий Заповіт Заява Стефана про те, що Авраам пішов в Ханаан після смерті Тераха, (Дії 7:4), підтверджується хронологією Самаритянського П'ятикнижжя, на відміну від масоретського тексту. Згідно з єврейською Біблією, Терах помер, коли йому було 205 років, але в такому випадку, Авраамові на час смерті Тераха мало бути 135 років, що протирічить Бут 12:4 (Бут. 11:26). Так, з Самаритянським П'ятикнижжям, Терах помер, коли йому було 145 років, що не противоречіть твердженням Стефана в Дії 7:4.
В Дії 7:5 Стефан цитує кн. Повт. 2:5, використовуючи слово klěronomia, єврейським значенням якого є слово yršh. Це слово з'являється тільки в Самаритянському П'ятикнижжі, але не в МТ або LXX. У тій же проповіді (7:32) Стефан цитує з Самаритянського П'ятикнижжя і з кн. Повт. 3:6, а не з LXX або MT. У Дії 7:37 він несподівано повторює уривок з Повт. 18:15 так схожий на Самаритянське П'ятикнижжя. Нарешті, автор послання до Євреїв згадує деякі деталі, які більше схожі з текстом Самаритянського П'ятикнижжя, ніж з МТ або LXX. Наприклад, в Євр 9:3-4 автор каже, що золотий вівтар знаходився за другою завісою, як про це говориться в Самаритянському П'ятикнижжі. Можливо, деякі автори НЗ використовували прото-Самаритянський текст.David Noel Freedman, The Anchor Bible Dictionary (New York: Doubleday, 1992), 5:934.
Самаритянське П'ятикнижжя і Септуагінта Як ми вже зазначили, за даними Cassellus, Самаритянське П'ятикнижжя погоджується з LXX проти MT 1900 читаннях, і що, відповідно Gesenius, це краще всього пояснити як залежність від раніше поширеної рецесії. Waltke у (1965: 226-56) сортуванні перших десяти глав кн. Вихід привів його, щоб погодитися з Gesenius, що Самаритянське П'ятикнижжя і LXX випливає з раніше відомою традицією, і з Венером (1911:217). Тим не менш, Самаритянське П'ятикнижжя більш тісно пов'язане з МТ.
Самаритянське П'ятикнижжя і Книга ювілеїв Книга ювілеїв була датована Чарльзом між 135 і 105 роками н.е. (1917:ХХІХ–ХХХ), Але Цейтлін (1939:3-8) заперечує це тим, що вона була написана: “на початку часів другої єврейської Співдружності раніше Елліністичного періоду".Мень А. Самарянское Пятикнижие // Библиологический словарь. — М.: Фонд имени Александра Меня, 2002. — Т. 3. — С. 78—80. — 526 с. — ISBN 5-89831-028-2
Місце Самаритянського П'ятикнижжя у біблійній традиції Самаритяни не визнають бого-натхненності більшості текстів, які входять до складу єврейського Танаха, бо вважають Священним Писанням лише П'ятикнижжя. Також вони заперечують і деякі моменти, які розкриті в інших книгах канону старозавітного богослов'яМень А. Самарянское Пятикнижие // Библиологический словарь. — М.: Фонд имени Александра Меня, 2002. — Т. 3. — С. 78—80. — 526 с. — ISBN 5-89831-028-2. З інших текстів Танаха в самаритянської літературі представлена «Книга Ісуса Навина», текст якої відрізняється від єврейського.Иошуи, самарянская книга // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1908—1913. — Т. VIII: Ибн-Эзра, Моисей — Иудаизм. — Стб. 908—910. Він був опублікований М. Гастером[ro] у 1908 році [Gaster M. Das Buch Josua in Hebraisch-Samaritanischer rezension: [нем.]. — Leipzig: Brockhaus, 1908. — 46]. Також самаритяни мають книгу «Сефер ха-ямин», в яку входять тексти з біблійних книг Ісуса Навина, Суддів, Царств і Хроніки. У західній біблеїстиці її іменують «Хроніки-II» (англ. The Samaritan Chronicle № II). Ці книги вважаються історичними, а не священними.Тов Э. Текстология Ветхого Завета = Textual Criticism of the Hebrew Bible / Пер. К. Бурмистров, Г. Ястребов. — М.: Библейско-богословский ин-т св. апостола Андрея, 2001. — 424 с. — ISBN 5-89647-031-2. Отож, Самаритянське П'ятикнижжя — не переклад. Сам текст Тори був переписаний у багатьох примірниках однієї з різновидів палеоеврейського шрифта — так званим самаритянським, — він має лише консонантну основу. Е. Тов стверджував, що назва «самаритянське» не цілком коректно, оскільки дана текстологічна традиція мала безліч паралелей в стародавньому Ізраїлі, а в 1940-е роки з'ясувалося, що змістовні особливості та текстуальні форми виявлялися в одній з традицій, представлених в Кумрані. Е. Тов також пропонував використовувати по відношенню до стародавніх знахідок термін «прасамаритянський текст». Але цей термін не затвердився в історіографії, тому його перемейнували як «прото-самаритянський», оскільки він не містить самаритянських ідеологічних особливостей.Тов Э. Текстология Ветхого Завета = Textual Criticism of the Hebrew Bible / Пер. К. Бурмистров, Г. Ястребов. — М. : Библейско-богословский ин-т св. апостола Андрея, 2001. — 424 с. — ISBN 5-89647-031-2.
Судячи з кумранських знахідок, прото-самаритянський текст став формуватися не раніше III століття до н. е. Юдео-самаритянського розколу, мабуть, не було як такого: сектантські редакції часів руйнування Другого Храму несли деякі найважливіші самаритянські доктринальні особливості — особливе місце гори Герізім, активне неприйняття будь-яких проявів Божества, надання сакрального статусу тільки Книг Мойсея. Ці особливості дозволили Р. Андерсону і Т. Джайлсу охарактеризувати Самаритянське П'ятикнижжя як текст, який зв'язує біблійну традицію Другого Храму і вузьку сектантську групу.