Максиміліа́н Робесп'є́р (, повне ім'я , Максиміліан Франсуа Марі Ісидор де Робесп'єр; 6 травня 1758, Аррас — 28 липня 1794, або 10 термідора II року Республіки, Париж) — один з лідерів Великої французької революції, відомий сучасникам як Непідкупний () або Шалена ГієнаЖуравльова І. К. «Для Вітчизни зроблено недостатньо, якщо зроблено не все» — Велика Французька революція 1789—1789 рр. і Харків / І. К. Журавльова // Стародруки і рідкісні видання в університетській бібліотеці: Матеріали IV Міжнар. книгознавч. читань (Одеса, 2–3 жовт. 2019 р.) / упоряд. М. В. Алєксєєнко, О. В. Суровцева ; наук. ред. І. С. Грєбцова. — Одеса: ОНУ, 2019. — С. 211—231. (серед своїх ворогів), очільник якобінців.
Член Законодавчих зборів з 1789 року і Конвенту з 1792 року. Фактично очоливши в 1793 році революційний уряд, сприяв рішенню про страту короля Людовика XVI і його дружини Марії-Антуанетти, створенню Революційного трибуналу, страті лідерів жирондистів, і . У 1793 році фактично очоливши Комітет громадського порятунку, зосередив у своїх руках практично необмежену владу і розгорнув масовий терор проти «ворогів революції». 27 липня (9-го термідора) 1794 року був повалений і наступного дня разом з найближчими соратниками страчений без суду на гільйотині термідоріанцями.
Біографія Народився 6 травня 1758 року в Аррасі. Навчався в школі ордена ораторіанців, у 1769 був направлений як стипендіат у коледж Людовіка Великого в Парижі. Одержавши диплом юриста, повернувся в Аррас, де почав кар'єру адвоката. У 1789 році обраний депутатом у Генеральні штати від третього стану.
Аррас. Молодість. Літературна робота Прізвище Робесп'єра — можливо, ірландського походження. Батько Робесп'єра, Максиміліан Бартелемі Франсуа Робесп'єр — спадковий адвокат при Раді Артуа фр. Conseil suprieur d'Artois, мати — Жаклін Маргарита Каррол — дочка пивовара. Брат його діда по батькові — збирач податків Ів де Робесп'єр — отримав особисте дворянство.
Батько і дід Робесп'єра часто підписувалися , додаючи тим самим до свого прізвища «дворянську» частку «де». Максиміліан у молодості також підписувався «де Робесп'єр».
У семирічному віці він залишився сиротою. Його опікуном став дід по матері, який і допоміг Робесп'єру через арраського єпископа вступити в паризький колеж Луї-ле-Гран (Людовика Великого). У колежі він відрізнявся працьовитістю і зразковою поведінкою, захоплювався античністю. Серед його товаришів був Каміль Демулен.
Потім закінчив юридичний факультет Сорбонни. 8 листопада 1782 Робесп'єр був прийнятий в колегію адвокатів при Раді Артуа.
Енциклопедисти, Монтеск'є, особливо Жан Жак Руссо з одного боку, умовна манірність сентименталізму — з іншого, ось ґрунт, який виховав Робесп'єра. Разом з Бюіссаром, Фуше, Лазарем Карно входив у літературне товариство «Розаті», яке об'єднувало, як вказувалося в його статуті, молодих людей, пов'язаних любов'ю до віршів, квітів і вина. Він писав багато віршів у сентиментальному стилі, часто присвячуючи їх дамам Арраса, і в 1783 році був обраний членом Арраської Академії літератури, наук і мистецтв.
В академії він продовжував виступати за права народу. Досить швидко став постійним і улюбленим оратором, і в 1786 році його обрали президентом академії. На цьому посту він посприяв прийняттю в академію двох жінок — натуралістки Марі Ле Масон Ле Гольф і письменниці — оскільки виступав проти забобону, за яким жінок не допускали в наукові спільноти. Стараннями родичів ледь не одружився з дочкою нотаріуса Анаіс Дезорті, але шлюб не відбувся.
На час відкриття генеральних штатів він опублікував брошуру, де вимагав реформування місцевих провінційних зборів Артуа.
Початок політичної діяльності
Обраний депутатом від третього стану, Робесп'єр висловлювався проти військового закону, проти королівського права вето, проти поділу громадян на активних і пасивних, за допущення євреїв до обіймання суспільних посад. Він заявив себе прихильником будь-яких анархічних ідей, «уславившись» вічним критиканством всього, що тільки було від Старої Франції.
20 червня 1789 року позбавлені приміщення депутати зібралися в залі для гри в м'яч, де прийняли присягу боротися з абсолютизмом . Одним з авторів тексту присяги був Максиміліан Робесп'єр.
Поступово він став найбільш впливовим членом «Якобінського клубу» (багато членів якого були учасниками масонських лож Парижа); в червні 1790 року був обраний одним із секретарів зборів.
Очільник якобінців Спроба втечі Людовика XVI викликала промову Робесп'єра, що відразу прославило його. У втечі короля Робесп'єр бачив контрреволюційну змову, створену багатьма членами Національних зборів, ворогів свободи, щоб, за допомогою короля і тиранів, придушити патріотів. Істина, свобода і суспільство, говорив він, для нього дорожчі за життя, проти якого, як він стверджував, були вже направлені «тисячі кинджалів». «Ми всі помремо з тобою», захоплено вигукнув тоді Каміль Демулен.
Робесп'єр запропонував судити короля і запитати народ про форму правління.
Під час народного заколоту на Марсовому полі (17 липня) Робесп'єр, побоюючись за своє життя, втік до одного з якобінців, де переховувався.
30 вересня установчі збори розійшлися, оголосивши, за пропозицією Робесп'єра, що члени його не можуть обиратися в Законодавчі збори.
У листопаді 1791 Робесп'єр був обраний у Парижі громадським обвинувачем (фр. accusateur public) і став главою Якобінського клубу.
У квітні 1792 він склав з себе обов'язки обвинувача і заснував якобінський журнал: «Défenseur de la constitution» («Захисник конституції»). У цей час почалися гострі сутички між жирондистами і монтаньярами з питання про війну.
Робесп'єр був проти війни та нападав у якобінському клубі й в пресі на Бріссо та жирондистів.
У народному русі 20 червня Робесп'єр не брав участі.
11 липня відбулося проголошення гасла «Батьківщина в небезпеці» (промова Верньо), а 20 липня Робесп'єр виголосив в Якобінському клубі промову, в якій уже розвивав програму терору. «Корінь всіх страждань, — говорив він, — у виконавчій владі та в законодавчих зборах. Необхідно зникнення привиду, званого королем, і встановлення національного конвенту».
10 серпня Робесп'єр витратив на аналіз політичного стану. Коли повстання вдалося і ватажками його була утворена комуна (з Дантоном на чолі), до неї 11 серпня приєднався і Робесп'єр.
Конвент. Боротьба з жирондистами
17 серпня Робесп'єр був обраний членом надзвичайного суду, заснованого Дантоном для покарання спільників двору, але Робесп'єр відмовився від участі в ньому.
21 серпня Робесп'єр був обраний одним зі 24 депутатів Парижа в національний конвент, але не отримав переважного числа голосів; перевага була на боці помірних. У перші ж дні існування конвенту в ньому спалахнула ворожнеча між жирондистами і якобінцями, які звинувачували один одного в прагненні до диктатури.
24 вересня Ребеки напав на Робесп'єра та якобінців. У відповідь Робесп'єр виголосив розлогу промову, в якій ретельно зображував свої подвиги, котрі, за його словами, врятували державу. Дотепне заперечення Луве збентежило Робесп'єра: він попросив відстрочку і тільки 5 листопада відповів Луве майстерно обробленою, ефектною промовою, знову захопив збори своєю революційною риторикою. Коли було поставлене питання про необхідність судити короля, партії ще сильніше розділилися. Робесп'єр виголосив 3 грудня промову, де відкидав юридичну точку зору, стаючи на політичну. «Людовик — не підсудний, а ви — не судді, — говорив він, — ви державні люди, представники нації… Ваша справа — не оголошувати судовий вирок, а вжити заходів для громадського блага, виконати роль національного провидіння». Він вимагав «смерті Людовіка, щоб жила республіка».
27 грудня Робесп'єр знову говорив про необхідність «покарання тирана, що зміцнить громадську свободу і спокій». Обов'язок перед батьківщиною і ненависть до тиранів вкорінені, за його словами, в серці кожної чесної людини та повинні взяти верх над людяністю. Парадокс історії полягає в тому, що Людовик XVI, проти якого він виступав, був одним з найбільш добросердих і м'яких правителів Франції, виявляв справжню турботу про свій народ.
На думку Робесп'єра, відозва до народу (), якої вимагали помірковані, загрожувала поваленням республіки: роялісти (палкі прихильники короля) і вороги свободи могли б вплинути на народ і навіть здобути перемогу. Головним чином промова Робесп'єра була спрямована проти жирондистів, які «винуватять усіх, крім короля».
9 березня 1793 року Робесп'єру вдалося наполягти на відправленні в департаменти, як комісарів, 82 депутатів, вибраних з якобінців, всюди поширювали їхні настанови. Коли одна з паризьких секцій внесла в конвент адрес про вигнання з нього Жиронди (10 квітня), Робесп'єр обрушився на жирондистів з отруйними натяками, що викликали блискучу імпровізацію Верньо.
24 квітня Робесп'єр представив у Конвенті проєкт декларації прав, в якій говорилося, що «люди всіх країн» суть «громадяни однієї й тієї ж держави», зобов'язані допомагати один одному, а «монархи, аристократи, тирани, які б вони не були» — раби, які бунтують проти природи.
2 червня жирондисти втратили вплив; розпочалась епоха терору у революційній Франції.
Влада якобінців. Терор Головну роль у комітеті громадського порятунку з 27 липня грав Робесп'єр. Під його впливом Конвент у засіданні 1 серпня декретував цілий ряд надзвичайних заходів.
Терором завідували тріумвіри, як їх називали, — Робесп'єр, Кутон і Сен-Жуст. Від них виходили декрети про проскрипції та страти. Усі видатні пропозиції укладалися здебільшого Робесп'єром. Він говорив, що потрібно винищувати середній стан, «постачати санкюлотів зброєю, пристрастю, просвітою». Вороги, з якими слід боротися — люди порочні та багаті, які користуються невіглаством народу. Оскільки освіті народу заважає «продажність письменників», «які щодня обманюють його безсоромною брехнею», то «треба оголосити опалу письменникам, як найнебезпечнішим ворогам вітчизни», і видавати хороші твори. 3 жовтня член комітету громадської безпеки Амар запропонував Конвенту передати до суду 73 депутатів, які протестували проти вигнання жирондистів. Робесп'єр заступився за них, розраховуючи з їхньою допомогою розбити партію Дантона. Це не завадило йому підписати декрет про знищення Ліона.
Одноосібна диктатура