Річард Макґарра Гелмс (; 30 березня 1913, Пенсільванія, США — 23 жовтня 2002, Вашингтон, округ Колумбія, США) — американський державний діяч, дипломат, Директор Центральної розвідки США (30 червня 1966 — 2 лютого 1973).

Життєпис Річард Гелмс народився 30 березня 1913 року в Сент-Девідс, фешенебельному передмісті Філадельфії, у сім'ї процвітаючого бізнесмена, керівника підприємства «Alcoa, inc». Виріс у Саут-Оранжі, штат Нью-Джерсі. У дитинстві два роки мешкав у Європі, навчався в Німеччині та Швейцарії, де опанував німецьку та французьку мови. У 1935 році закінчив з відзнакою Вільямс коледж у Массачусетсі, отримавши ступінь бакалавра, після чого працював журналістом. У 1936 році направлений в якості кореспондента «United Press» на Олімпійські ігри в Берлін. Під час Олімпійських ігор Гелмсу вдалося взяти інтерв'ю у Адольфа Гітлера. Гелмс залишає через рік «United Press» та переходить працювати в газету «Indianapolis Times», де за два роки він займає посаду завідувача рекламним відділом.

У 1942 році призваний на дійсну військову службу, пройшов 60-денну підготовку на курсах при Гарвардському університеті, після чого отримав звання лейтенанта Військово-морських сили США. Перебував на штабній роботі. З серпня 1943 року — співробітник Управління стратегічних служб, працював у Великій Британії та Люксембурзі, а після закінчення Другої світової війни у Німеччині.

У 1946 році Річард Гелмс звільнився з ВМС і працював цивільним фахівцем у відділі таємних операцій, переданому з розформованого Управління стратегічних служб в Міністерство оборони США. Відповідав за розвідувальну і контррозвідувальну роботу в Німеччині, Австрії та Швейцарії. У вересні 1947 року переходить в Центральне розвідувальне управління.

З липня 1952 року Річард Гелмс виконував обов'язки начальника з операцій у Директорат планування ЦРУ. З 1962 року — заступник директора Центральної розвідки з планування і керівник Директорату планування.

28 квітня 1965 року Річард Гелмс призначений 1-й заступник Директора Центральної розвідки президентом Ліндоном Джонсон, та затверджений Сенатом. Вступив на посаду одночасно з директором Рейборном. Після відставки Рейборна 18 червня 1966 року, президентом Джонсоном, призначений Директора Центральної розвідки та очільником ЦРУ. Очолював розвідку до 2 лютого 1973 року. Річард Гелмс був звільнений у відставку за протидію спробам президента Річарда Ніксона зам'яти Вотергейтський скандалBurn Before Reading, Stansfield Turner, 2005, Hyperion, chapters on JFK and Johnson.

Річард Гелмс був послом США в Ірані з березня 1973 по січень 1977 року.

У 1977 році Річарда Гелмса було притягнуто до судової відповідальності за звинуваченням у даванні неправдивих свідчень Сенату, оскільки у 1973 році Гелмс заперечував участь ЦРУ в поваленні президента Чилі Сальвадора Альєнде. Річард Гелмс визнав себе винним і за угодою з Міністерством юстиції був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і штрафу в 2000 доларів. Це єдиний випадок, коли очільника ЦРУ притягувався до судової відповідальності.

Після відходу з державної служби займався бізнесом, заснував консалтингову фірму «Safeer».

У 1983 році був членом президентської комісії з національної безпеки при Рональді РейганіRanelagh (1986) at 731..

Особисте життя У 1939 році Річард Гелмс одружився з Юлією Брецман Шилдс, скульпторкою, яка була старша за нього на шість років. У Джулії було двоє дітей від попереднього шлюбу. З Джулією у Гелмса був спільний син Денніс. Цей шлюб розпався у 1967 роціHelms (2003) pp. 29, 295.Powers (1979) pp. 18–20, 63–64.. Пізніше Гелмс одружився з Синтією Макелві, уродженкою Англії.

Смерть Річард Гелмс помер від мієломної хвороби 23 жовтня 2002 рокуMarquis (2002)., похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.

Нагороди У 1983 році нагороджений президентом Рональдом Рейганом «Медаллю національної безпеки».

У кіно 1977 — у телесеріалі , за романом «Компанія», Річард Гелмс є прототипом Вільяма Мартіна. Роль Вільяма Мартіна зіграв актор Кліфф Робертсон. 1995 — у фільмі Олівера Стоуна «Ніксон» роль Річард Гелмса виконав актор Сем Вотерстон. Сцена за участю Гелмса не потрапила в основну версію фільму і присутня лише у авторській версії. 2006 — у шпигунському трилері Роберта Де Ніро «Хибна спокуса», Річард Гелмс є прототипом Річарда Гейеса. Роль Річарда Гейеса зіграв Лі Пейс.

Джерела Richard Helms with William Hood. A Look Over My Shoulder: A Life in the Central Intelligence Agency. New York: Random House 2003. Thomas Powers, The Man Who Kept the Secrets: Richard Helms and the CIA. New York: Alfred A. Knopf 1979. Ralph E. Weber, editor, "Richard M. Helms" pp. 239–312 in Weber (1999). Harold Jackson, «Richard Helms. Director of CIA whose lies about the overthrow of Allende's Chilean government led to his conviction» , Oct. 23, 2002, obituary in The Guardian. Christopher Marquis, «Richard M. Helms Dies at 89; Dashing Ex-Chief of the C.I.A.» , Oct. 23, 2002, obituary in The New York Times. Jefferson Morley, «The Gentleman Planner of Assassinations. The nasty career of CIA Director Richard Helms» , Nov. 1, 2002, obituary in Slate. Robert M. Hathaway & Russell Jack Smith, [http://www.theblackvault.com/documents/helms.pdf Richard Helms as Director of Central Intelligence 1966-1973] , edited by J. Kenneth McDonald. Washington: Center for the Study of Intelligence 1993. Written by members of the CIA's History Staff, this 230-page book (as photocopied, with white-outs) was released to the public by the Agency in 2006. David S. Robarge, «Richard Helms: The Intelligence Professional Personified. In memory and appreciation» , 2007 CIA article. A Life in Intelligence - The Richard Helms Collection . Documents and literature at CIA website.

Примітки

Посилання

Річард Гелмс колекція на Internet Archive