Володимир Вікторович Лесевич (, * р., село Денисівка, тепер Оржицького району Полтавської області, † р., м. Київ) — видатнийШкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. український філософ і російський філософ, літературознавець (історик літературиПОКАЖЧИК ІМЕН , сайт «Ізборник»), фольклорист, етнограф, педагог та громадський діяч. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка. У сучасників мав репутацію ерудита в соціології філософії. Започаткував філософську систему «критичний реалізм»стор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5, його публікації внесли в світову філософію це поняття. Перший й видатнийЛенин В. И., Полное собрание сочинений, т. 18, с. 51 Ленин В. И., Полное собрание сочинений, т. 14, с. 44 представник емпіріо-критичного варіанту позитивізму. Засновник першої школи з викладанням наук українською мовою, друкував свої філософські твори з псевдонімом «Українець» ()Философский энциклопедический словарь. — г. Москва: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович », сайт «РУНИВЕРС» . Був прихильником української незалежності.
Життєпис Походив зі старшинського козацького роду Полтавщини, з дворянської родини Лесевичів. Рано втративши батьків, перебував під опікою родичівЛесевич Володимир (біографія), виховувався бабусеюЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович , Інститут історії України Національної академії наук України.
У 1845 р. вступив на навчання до гімназії міста Києва«УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ (ХІХ-ХХ століття) АНТОЛОГІЯ У ДВОХ ЧАСТИНАХ », Ч. 1, м. Суми, Сумський державний університет, 2011 р. — С.53, яку закінчив в 1851 р..
У 1855 р. закінчив навчання в Військово-інженерному училищі.
У 1856 р. — навчався в Інженерній Академії Петербургу, в 1861 р. закінчив навчання в Петербурзькій Академії Генерального штабу.
У 1856—1859 рр. служив офіцером у 1-му Кавказькому саперному батальйоні, брав участь у бойових діях на Кавказі три рокиКолубовский Я. // «Лесевич Владимир Викторович», ЭСБЕ: Лем—Лжи. т. XVIIa, с. 591—592; доп. т. II, с. 74 .
Людина честі, шляхетний Лесевич В. В. відмовився брати участь у придушенні «Липневого повстання»Українці в світі: «ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович », сайт ВО «За Помісну Україну!» й вийшов у відставку з офіцерським званням штабс-капітанаАртемьева Е. Б., Эволюция библиотечной сети Сибири и Дальнего Востока в условиях культурно-исторических и социальных трансформаций XVII—XX вв. , г. Новосибирск, 2012 г. — С.240. ISBN 978-5-94560-228-1. 1862 року, залишивши військову службу, оселився в родовому маєтку в селі, де заснував школу з українською мовою навчання, яку незабаром було закрито (цей акт адміністративної сваволі набув широкого розголосу; зокрема, про це було кілька публікацій у герценівському «Колоколі», де також з'явилося кілька публікацій про дискримінаційне закриття російською владою заснованої ним вперше в Україні україномовної школи. Пізніше Лесевич зустрічався з Олександром Герценом у Лондоні, подорожував у Велику Британію через Німеччину).
У 1870-х рр. належав до гуртків петербурзької інтелігенції «Товариство тверезих філософів» ( і «Ольхінський клуб» (), бо збиралися в домі літератора й поета . Працював викладачем українського товариства.
Пізніше мешкав у Петербурзі, співробітничав з часописом «», 1875 р. заснував у Петербурзі Літературний фонд ім. Т. Шевченка та Українське видавниче товариство, в якому мав намір надрукувати роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та низку інших книжок — проте, вони були заборонені цензурою згідно з Емським актом 1876 року.
Був лише запідозрений у зв'язках з народниками. І у 1879 року був репресований без суду, і навіть без пред'явлення офіційного звинувачення. Сидів у Нижньогородській тюрмі з 27 травня 1879 р. до вересня того ж рокуЛесевич В. В. : биографическая справка . Засланий до Сибіру під контроль поліції (Єнісейськ-Красноярськ), де перебував близько трьох років; пізніше місце заслання було змінено на Кавказ з 1881 р., з 1882 р. — Полтава, у 1885—1886 рр. — Твер. З собою він возив чудову бібліотеку, поповнював її, передплачував російські та іноземні газети та журнали. Лише в 1888 році йому було дозволено повернутися до столиці. Співпрацював з видавництвом «».
Ще під час перебування на Сибіру в 1879—1881 рр.стор. 1287—1288, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1 познайомився з сибірським обласництвом. Ці зв'язки зміцнилися в Петербурзі, де на той час перебував Микола Ядрінцев.
Від 1883 р. постійно мешкає в Україні: м. Полтава (мешкав у садибі свого зятя — Володимира Леонтовича), м. Київ. Мав доньку Юлію, котра була в шлюбі зі згаданим Володимиром ЛеонтовичемПанькова Світлана, «Український археографічний щорічник », Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10).
У 1888 р. переїхав до Петербургу, де увійшов в гурток Михайла Михайловського, активно діяв в організації журналу «», обирався членом його редакційного комітету до 1898 р.. Читав лекції у Вищій російській школі суспільних наук. Організував у м. Петербурзі Товариство вивчення етнографії та історії України.
Став активним прихильником національного самовизначення України. Підтримував творчі та особисті відносини з Михайлом Драгомановим й навіть матеріально підтримував його, товаришував з Володимиром Мальованим та іншими. Матеріально підтримував видавництва галицьких радикалів Української радикальної партії, товаришував з Іваном Франком, Михайлом Грушевським.
У 1901 р. він підписується під протестом письменників проти розправи російських козаків над протестантами на Казанській площі міста Санкт-Петербург, за що його російська влада висилає на два роки зі столиці Російської імперії, і він виїжджає за кордон (Італія — 1902 р., Франція — 1903 р.). Брав участь у Міжнародному соціологічному конгресі в Парижі 1903 року.
Замешкав у столиці України Києві. Помер 26 листопада 1905 року. Похований у Києві на кладовищі «Аскольдова могила»Матюшко Богдан, «Особливості спрямування позитивістських ідей В. Лесевича », Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, 2004 р. — С.1-6. Згідно заповіту його бібліотека відійшла у власність НТШ.
Родовід
Праці
Лесевич В. В. мав праці з історії буддизму, був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою в 1864 р., яку за доносом було знищено російською владою в Україні. У Росії була дискримінація відносно української мови — представники українського народу мали друкувати свої праці російською: «Очерк развития идеи прогресса», в изд. «Современное Общество» 1868 г., 4 и 6; «Философия истории на научной почве», в изд. «Отечественные Записки», 1869 г., 1; «Позитивизм после Конта», там же, 4; «Общие гносеологические вопросы и их решение», там же, 1870 г., 7; «Новейшая литература позитивизма», там же, 1871 г., 5; «Характеристические черты развития философии и науки в средние века», в изд. «Знание» 1873 г., 10 и 12; «Первые провозвестники позитивизма», в «Отечественные Записки», 1873 г., 12; «Классики XIV и XV столетий», там же, 1874 г., 12; «Как иногда пишутся диссертации», там же, 1875, 1. «Опыт критического исследования основоначал позитивной философии», г. СПб, 1877 г. «Письмах о научной философии», г. СПб, 1878 г. «Революционеры и естественный ход событий», изд. «Вестник Народной воли» (Женева, № 1, под псевдонимом «Украинец»), 1883 г. «Этюды и очерки», г. СПб, 1886 г. «Всемирный язык и народные языки», журнал «Русская мысль», 1900 г., № 11—12 «Что такое научная философия? », г. СПб, 1891 г. «Происхождение романа в Англии. Томас Нэш», «Русская мысль», апрель 1901 г. «Эмпириокритицизм, как единственно науч. точка зрения», г. СПБ, 1909 г., с. 9, 11 «Собрание сочинений Лесевича», Т. 1-3, г. Москва, 1915–1917 гг. (у зв'язку з державним переворотом комуністів в Російській імперії в 1917 році це посмертне його видання не було завершене)
Есе про буддизм: «Буддийский нравственный тип», изд. «Северный Вестник», 1886 г., 5; «Новейшие движения в буддизме», изд. «Русская Мысль», 1887 г., 8; «Религиозная свобода по эдиктам царя Асоки Великого», изд. «Вопросы Философии», 1889 г., кн. 1.
Публікації українською «Оповідання Р. Ф. Чмихала», м. Львів (казки, легенди, новели, анекдоти); «Етнографічний Збірник», ,т. XIV, 1904 р.; «Денисівський козак Р. Ф. Чмихало, його казки і приказки», журнал «Мир божий», 1895 р., № 4; «Помпеянський Ізюм, пам'ятка боротьби східних культів за перевагу в греко-римському світі»; «Науковий Збірник в честь проф. М. Грушевського» тощо.
Погляди Філософ-позитивіст Лесевич В. еволюціонував від позитивізму Оґюста Конта-Герберта Спенсера до емпіріокритицизму«ЛЕСЕВИЧ Владимир Викторович », Большой энциклопедический словарь (Л-ЛЖЯ), сайт «Энциклопедический словарь» . Вважав за необхідне поєднання теорії пізнання з позитивізмом. Він підніс на перший щабель науку («розумову діяльність»), рівень якої він визнавав критерієм суспільного прогресу; виступав за широке розповсюдження знань, за свободу слова і свободу друку, наполегливо займався освітньою діяльністю. У релігії бачив обмежуюче свободу людини духовне джерело. Наголошував на ідеалах без благодатної духовності (що ґрунтується на власних силах людини) та на самобутньому розвитку особи.
Вважав, що насильницьке знищення представників російської державної влади «має своє повне виправдання і обумовлене цілковитою необхідністю». Обґрунтовував, що настала неминучість революції в Російській імперії, що вона здійснена буде «зверху» — силами політичних партій. Скептично ставився на можливість культурної просвіти селянства, як «рутинної маси». Був прибічником ідей Р. Авенаріуса, Ф. Паульсена, Ґерінґа, ПельтцольдаОгородник І. В., «Історія філософської думки в Україні» / «Володимир Лесевич », сайт «Україна: Історія великого народу» тощо, тому різко критикував етичні погляди Л. Толстого («Толстовство»), бо концепція «непротивлення злу» є «оживленням» асоціального (орієнтованого не на соціальні блага) вчення буддизму, наголошуючи на соціальній адаптації індивідуума. Він відстоював тезу щодо рівноправності національних мов, доводив необхідність здійснення освітньої справи кожного народу його рідною мовою.
Примітки
Джерела та література В. М. Чисніков. Лесевич Володимир Вікторович // Т. І. Березюк. Лесевич Володимир Вікторович //
Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 1995, с. 166-167. Завгородній Ю. Володимир Лесевич і його зацікавлення Сходом // Наукові записки. Т. 89: Філософія та релігієзнавство / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». — К.: Пульсари, 2009. — С. 48-53. Матюшко Б. К. Уточнення окремих наукових положень магістерської дисертації М. Драгоманова В. Лесевичем // Перші Міжнародні драгоманівські читання: матеріали, 30 вересня — 2 жовтня 2003 р. / укл. Г. І. Волинка, В. П. Сергієнко, Л. Л. Макаренко; ред. В. П. Андрущенко. — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. — Вип. 1. — С. 135—140. Панькова Світлана, «Український археографічний щорічник», Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10)
Ганейзер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. — 1914. — № 8. Шкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. — 1906. — № 1. Шкуринов П. С. Позитивизм в России XIX века. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. — 416 с. Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 1. — 647 с. Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 2.