За́болотці — село в Україні, у Заболотцівській сільській територіальній громаді Золочівського району Львівської області. До 2020 року орган місцевого самоврядування — Заболотцівська сільська рада, якій були підпорядковані села Заболотці, Великі Переліски, Малі Переліски, Висоцько, Лугове. Населення становить 941 особа.
Географія Заболотці — велике село, розташоване обабіч залізничної магістралі Львів-Здолбунів, на території Буго-Стирської рівнини в басейні лівих приток верхнього Стиру. Південно-західною частиною села тече річка Стирець, яка бере свій початок між селами Заболотці та Лугове (колишні Чехи) в урочищі відомому під назвою «На Шеметові». Поблизу залізничної магістралі вливається в Стирець потік Болотце, який витікає з джерела посеред села, плине вздовж залізничного полотна та впадає до ставка в селі Вовковатиця, де об'єднується з правим рукавом Стиру. З півдня, заходу і півночі залягають мочарі.
Ґрунти чорноземні з покладами глини та опоки. Ще у XIX столітті, як свідчать архівні дані, на них добре родили пшениця, картопля, жито, ячмінь, хміль.
На південному сході села видніється пагорб «Пташник», висота якого становить 287 м над рівнем моря — це найвища точка в околицях Заболотців.
Неподалік від села розташовані два заповідні урочища — Синичівське та Заболотцівське. Відстань до обласного центру становить 91 км, районного центру становить 32 км, що проходить автомобільними шляхами — міжнародного та місцевого значень. Відстань до найближчої залізничної станції Заболотці становить 1 км.
Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 948 осіб, у 2005 році — 941 особа.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. ЗаболотціМоваЧисло ос.Відсоток українська 940 99,16 російська 4 0,42 молдовська 1 0,11 білоруська 3 0,31+
Назва Свою назву «Заболотці» село одержало від місця розташування: здебільшого його облягають низини, які в давнину були досить заболоченими. Про це свідчать й окремі назви околиць «Мочарі», «На калюжах», «Болотце».
Дійшли до наших днів і різні перекази, що пояснюють назву села. Один з них говорить, що нібито у XIII столітті, коли орди татаро-монголів плюндрували нашу землю і нищили наш народ, люди сусідніх околиць втекли за непрохідні на той час болота, оселилися тут, і дали назву селу «Заболотці», що означало «село за болотами». Інші перекази пов'язують назву села із потоком «Болотце».
Можна почути в селі й про те, як більше, ніж півтисячоліття тому, на південний схід від Заболотців було велике село, назви якого ніхто вже не пам'ятає. І спіткало грізне лихо — насунула на село страшна пошесть чи то холери, чи то чуми, яка почала косити людей наче траву. Загинуло село, залишивши для нащадків лише назву «Стогинь», бо стогнала земля, приймаючи щоразу жертву того страшного лиха. Так ось, рятуючись від пошесті, втекли з цього села три чоловіки та оселилися у трьох різних місцях. Перший, чех за національністю, оселився на південному заході, заснувавши село Чехи (від 1946 року — Лугове); другий — на південному сході над джерелом «Кадлуб», та назвали це село «Кадлубищі» (від 1946 року — Лучківці); а третій втік на північний захід за непрохідні болота, заснувавши село «Заболотці».
Котра легенда відповідає дійсності, важко нині перевірити. Однак у Заболотцях кожен зможе показати, де осіли перші поселенці. Це місце — в самій гущавині сільських хат, біля яких з глибини б'є цілюще джерело. Можливо, достовірною є розповідь старожилів про те, що один із перших жителів був на прізвище «Іваник». Кажуть люди, що саме він, втікаючи від татаро-монголів зі своєю дружиною та двома донечками, перейшов за болото та оселившись тут, біля джерела, збудував хатину на тому місці, де нині стоїть вже досить старенька Іванишина хата. Як факт — збереглися в селі відповідні назви урочищ: куток біля джерела називається Іваники, а джерело — Іванишина криниця. Дбайливі руки нині заново упорядкували місце коло джерела, обнесли будовою криницю і освятили фігуру Івана Хрестителя, а щороку набирають мешканці села з цієї криниці освячену йорданську воду.
Історія В історичних писемних джерелах село під такою ж назвою вперше згадується 1494 року у зв'язку з розмежуванням володінь панів Яна та Петра Олеських. Втім, археологічні знахідки свідчать про заселення території села ще у XII-XIII століттях.
У податковому реєстрі 1515 року село документується для обслуговування замкуZródla dziejowe… — S. 153..
У 1648 році, як свідчать архівні матеріали, село зазнало значних руйнувань та людських втрат. Один з документів, датований 30 липнем 1649 року, описує присягу жителів села, що залишилися живими, про те, що вони не можуть сплатити податків, бо «село зруйноване, частина мешканців 29 травня 1648 року загинула в бою, а частина потрапила у полон».
Заболотці згадуються також у перших поземельних кадастрах Галичини — Йосифінській (1785-1788) та Францисканській (1819-1820) метриках. Так до 1789 року село належало до домінії в Олеську та Бродівського циркулу, від 1789 року Заболотці входили вже до складу Золочівського циркулуConsignatio Bonorum Terrestrium Regni Galiciae: Juxta Circulos… — S. 19..
У 1890 році в селі та присілках Переліск і Волковатище мешкало 1482 особи, з них: 1349 греко-католиків, 110 римо-католиків та 104 юдеїв або ж 1342 русинів (українців), 206 поляків та 9 німців.
«Село Заболотцї є останною зелїзничою стацею перед Бродами. Отсе село і сусідне село Чехи належали до найбільше загорілих москвофἰльcькux сїл в Брідщинї. З тих сїл вийшли звісні проводирі кацапἰв: Нечаї і Черняки. Парох в Заболотцях Юстин Сухаровський був також одним із головних подвижників москвофἰльства в Брідщинї. Ще кілька лїт перед війною отсї села робили заходи коло основаня pocἰйської православної парохії. Дїти тамошних москвофἰльcькux дїячів учили ся на кошт pocἰйського правительства у школах в Pocἰї».Газета «Свобода». — Рік XXIV. — Ч. 17. — 08.02.1916 р. — С. 1. З листа Євки Процай (зі села Заболотцї, пов. Броди) до свого мужа Павла Процая, 1027 3-тa Аве., H.E., Міннеаполїс, Мінн. Лист писаний 19 грудня 1915 p.: «Μоскалї спалили нам обійстє, викорчували цїлий сад і викопали глибокий рів, котрим пустили зелїзницю. Спалили також Нухимове обійстє, нову почту, зелїзничий дворець і коршму "на веселій". Хотїли ще і церкву спалити, але нарід з великим плачем та просьбою ледви їх упросив… Тепер доперва видїла я, що то є Μоскалї. Се гірше худобини. Μоскалї допускали ся таких варварств, що аж соромно собі представити. Мстили ся, як могли. He бояли ся нї людий нї Бога. … Μоскалї позабирали богато дївчат та жінок у Pocἰю. He знати, що з ними бідними станеть ся. Чи повернуть вони коли, чи нї.»Μоскалї, втїкаючи, упровадили зі собою жінки і дївчата.
За Польщі в селі діяла філія руханково-пожарного товариства «Луг», незмінним головою якого був Роман Дашкевич, чоловік Олени Степанів-Дашкевич. Керівниками окремих груп були досить відомі в окрузі люди. Для виховання молоді «Луг» мав велике значення, оскільки був статутно не лише руханково-спортивним товариством, але проводив фактично військовий вишкіл серед своїх членів.
«Луг» перебрав на себе місію і традицію Українського Січового Стрілецтва та вірить, що доведе її до позитивного та успішного кінця…
Усвідомлення, що «Луг» є зав'язком майбутньої української армії, прихиляє до нього симпатії свідомої селянської молоді. Члени товариства «Луг», через який перейшло багато заболотцівських юнаків і дівчат, розуміли тоді, що «людина, щоб могла з користю працювати для добра нації, мусить бути здорова, сильна, метка, відважна, підприємлива».
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Пониковиця.
Після окупації Галичини Червоною армією, у вересні 1939 року Заболотцівський революційний комітет очолив місцевий комуніст Кожан О.. У 1940—1941 та 1944—1959 роках село було адміністративним центром Заболотцівського району, що у березні 1959 році був ліквідований, а його населені пункти увійшли до складу Бродівського району.
У повоєнний час, а саме у період 1944—1951 років, в околицях села активно діяли підрозділи УПА. Так, у ніч на 27 квітня 1945 року підвідділ сотні «Дружинники III» куреню золочівської округи «22» здійснили стрімкий напад на тодішній районний центр Заболотці. Після знищення блокпосту на в'їзді у село, було знищено також поштову управу та обстріляно будівлі райвідділів НКВС, МГБ та в'язниці. Під час бою було знищено 29 осіб з числа військової залоги, у тому числі й начальник райвідділу НКВС, багато поранених, а також здобуто численних трофеїв.
Інколи перестрілки відбувалися й поміж групами місцевого райвідділу МГБ. Так, взимку 1947 року на хуторі Шеметів, села Заболотці, «стрибками» була пограбована хата селянки Шеметівської Параскевії. Під час пограбування пострілом у голову вбили 70-літню бабусю, яка не хотіла віддати свого кожуха, у якому була одягнена. Застріливши її, бандити здерли з неї кожух. Скінчивши грабувати, почали ладувати все на підводи. У цей час від села Кадлубиська до Заболотців поверталася інша група «стрибків». Грабіжники почали втікати, ті, що проходили повз хату, прийняли їх за упівців та почали стріляти, при чому двох з них вбили. Поранених забрали в район, а справу із пограбування та смерті місцевої мешканки навіть не відкрили.
За радянських часів в селі діяв колгосп імені Чапаєва, що спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур.
У липні 1992 року в Заболотцях відбулося перепоховання останків воїнів УПА.
Нині в селі діють КНП «Заболотцівська сільська лікарня» (керівник Мартин Оксана Петрівна), Народний дім «Просвіта» (керівник Сало Ганна Іванівна), аптека, ОНЗ «Заболотцівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів» (директор Стрехалюк Марія Іванівна), Заболотцівський дошкільний навчальний заклад (директор Черніховська Галина Степанівна), а також у Заболотцях діє геріатричний заклад, що займається профілактикою та лікуванням хвороб старечого віку.
2008 року у селі реалізували проєкт з покращення пасовищ за підтримки канадського агентства з міжнародного розвитку СІДА. Спочатку це викликало лише негативні емоції у селян, але люди почали виходити на пасовища, викорчовували кущі, підживлювали землю спеціальними добривами, огородили територію. Невдовзі 28 гектарів пасовищ привели до ладу та встановили на них електропастухи. Згодом був створений сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Покрова», що займається заготівлею, охолодженням та реалізацією молока.
7 липня 2015 року утворена Заболотцівська сільська об'єднана територіальна громада, до складу якої увійшло с. Руда-Брідська.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Заболотцівської сільської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бродівського району, село увійшло до складу новоствореного Золочівського району.
Пам'ятки, визначні місця Церква Собору Пресвятої Богородиці Пам'ятка архітектури національного значення № 347