Історія «Манчестер Сіті» починається з 1880 року, коли було створено футбольну команду Церкви Святого Марка під назвою «Сент Маркс» (Вест Гортон).
XIX століття Засновниця футбольного клубу, який нині називається «Манчестер Сіті», народилася в 1855 році. Анна Коннелл була донькою священника Церкви Христа в Гаррогіт Артура Коннелла. 1865 року її батько отримав місце ректора англіканської Церкви святого Марка у Вест Гортоні — одному з найбільш неблагополучних районів Манчестера. Величезна кількість безробітних спонукала Коннелла в січні 1879 року створити безкоштовну їдальню при церкві і спеціальний фонд допомоги місцевим біднякам.
Анна підтримала починання батька участю у громадських роботах. Адже на той момент Вест Гортон являв собою перенаселений район з жебраками жителями і жахливими санітарними умовами. Багато містян зловживали спиртними напоями, що провокувало зростання злочинності. Анна Коннелл шукала засіб поліпшення духовного стану суспільства. Тому в листопаді 1880 року вона разом з двома церковними старостами і одночасно членами Союзу металургійного заводу Брукса Вільямом Бістоу і Томасом Гудбеєром вона створила кілька спортивних клубів. У тому числі в 1875 році команду Церкви Святого Марка з крикету, три гравці якої — Волтер Чоу, Едвард Кітчен і сам Вільям Бістоу — згодом стали футболістами. Архідиякон Манчестера високо оцінив роботу Анни Коннелл і благословив її подальшу діяльність.
Разом з тим ставало очевидним, що взимку чоловіки Вест Гортона не мають можливості займатися колективними видами спорту. Тому в листопаді 1880 року Анна Коннелл, Бістоу і Гудбеєр створили футбольну команду Церкви Святого Марка під назвою «Сент Маркс» (Вест Гортон) p17. Артур Коннелл став першим президентом колективу, який виступав у чорних сорочках і білих трусах. Перший зареєстрований матч команда провела 13 листопада 1880 року проти церковної команди Маклсфілд, програвши з рахунком 1:2. Між іншим, в перший сезон свого існування команда змогла перемогти лише один раз — в березні 1881 року був переможений колектив «Сталібрідж Кларенс» зі східного Манчестера.
У 1884 році відбулося перейменування у футбольний клуб Асоціації Гортона. Тоді ж Вільям Бістоу придумав оригінальну форму — чорні сорочки з білим хрестом. У серпні 1887 року клуб переїхав на новий майданчик — «Гайд Роуд» — і отримав нове найменування — «Ардвік» за назвою району Манчестера. Два роки по тому клуб побудував трибуну на 1000 глядачів. А в 1891 році вступив в Альянс-лігу і два роки поспіль вигравав Кубок Манчестера. У квітні 1892 року в зв'язку з формуванням другого англійського дивізіону Футбольна Ліга ухвалила рішення включити «Ардвік» в цей турнір. За підсумками сезону 1892/93 команда зайняла 5-е місце з 12 учасників.
Наступного року у другий дивізіон опустився «Ньютон Хіт», згодом перейменований в «Манчестер Юнайтед», що збільшило представництво Манчестера до двох клубів. Тоді ж щойно призначений менеджер «Ардвіка» Джошуа Парбі запропонував нову назву для клубу — «Манчестер Сіті». За його словами, це підкреслило б значення саме цієї команди для всіх верств населення міста. Комітет клубу погодився. І з 1894 року найменування «Манчестер Сіті» залишається незмінним.
Тим часом, підтримка команди жителями міста зросла досить швидко. Так, на грі у Велику п'ятницю 1895 року «Сіті» зібрав близько 30 тисяч глядачів. 20 тисяч людей приходили майже на кожен матч, надаючи шумову підтримку команді за допомогою сурм і барабанів. Деякі глядачі воліли приходити в спеціальному одязі, тим самим виділяючись як активні шанувальники колективу з Манчестера.
XX століття
Перша половина
Через п'ять років, в 1899 році, «Манчестер Сіті» отримав право виступати в першому (вищому на той момент) англійському дивізіоні. Ще через п'ять років, в 1904 році, команда виграла перший трофей у своїй історії — Кубок Англії. Шлях до трофею був нелегким: 6 лютого 1904 року в 1/16 фіналу «Сіті» у впертій боротьбі переграв «Сандерленд», через два тижні з перевагою в два м'ячі здолав столичний «Арсенал». В 1/4 фіналу після нульової нічиї з «Мідлсбро» знадобилося перегравання, яке 9 березня закінчилося з рахунком 3:1 на користь клубу з Манчестера. Через десять днів у півфіналі на нейтральному полі «Гудісон Парку» в Ліверпулі «Сіті» здобув впевнену перемогу над «Шеффілд Венсдей» — 3:0. У фінальному матчі, що відбувся 23 квітня 1904 на лондонському стадіоні «Крістал Пелас», у присутності більше 60 тисяч глядачів «Манчестер Сіті» переміг «Болтон Вондерерз». Єдиний м'яч зустрічі на 23-й хвилині забив валлійський нападник Біллі Мередіт .
У сезоні 1904/05 «містяни» перед заключним туром мали однакову кількість очок з «Ньюкасл Юнайтед». Щоб стати чемпіонами, в останньому матчі необхідно було обіграти «Астон Віллу». Однак «Сіті» поступився з рахунком 2:3 і в підсумку став третім. Після гри капітан «Астон Вілли» Алек Лік стверджував, що манчестерський капітан Білл Мередіт пропонував йому £ 10 за «здачу» матчу. Футбольна асоціація Англії визнала Мередіта винним, дискваліфікувала на один рік і зобов'язала виплатити штраф. «Манчестер Сіті» відмовився надати фінансову допомогу гравцеві, і тоді він заявив про те, що клуб порушив правило, встановлене асоціацією в 1901 році, а саме платив футболістам більше £ 4 на тиждень:
Асоціація провела розслідування і знайшла підтвердження фактами фінансових порушень. Тренер клубу Томас Мейлі довічно був відлучений від футболу, «Сіті» оштрафували на £ 900. Сімнадцять гравців команди також були оштрафовані і дискваліфіковані до січня 1907 року. До того ж «містян» зобов'язали продати цих гравців іншим клубам. Так, менеджеру «Манчестер Юнайтед» Ернесту Мангнеллу вдалося всього за £ 500 придбати Біллі Мередіта, а також інших талантів «Сіті»: Герберта Берджесса, Сенді Тернбулла і Джиммі Бенністера. У сезоні 1907/08 ця плеяда футболістів допомогла «Юнайтед» завоювати титул чемпіона Англії.
У 1920 році стадіон «Манчестер Сіті» став першим футбольним майданчиком за межами Лондона, який під час футбольного матчу з «Ліверпулем» відвідав британський король Георг V. А в листопаді того ж року пожежею, що виникла через непогашений недопалок, була знищена головна трибуна «Гайд Роуд». Керівництво клубу приступило до пошуків нового стадіону. Спочатку планувалося орендувати у «Манчестер Юнайтед» «Олд Траффорд», проте орендна плата, встановлена сусідами по Манчестеру, виявилася занадто високою для «містян»James, Manchester: The Greatest City, p480. Тому до 1923 року команда продовжувала виступати на відремонтованому «Гайд Роуд». Останнім офіційним матчем на цій арені стала гра з «Ньюкасл Юнайтед» 28 квітня 1923 рокуJames, Manchester: The Greatest City, p104, останнє публічне тренування відбулося в серпні того ж року. Сезон 1923/24 «Сіті» розпочав на «Мейн Роуд» у Мосс Сайді — районі Південного Манчестера. Конструкції «Гайд Роуд» були розпродані по частинахClayton, Everything under the blue moon, p107, а директор «Сіті» Джон Айртон, виказувався проти переїзду в іншу частину міста, в результаті розколу в клубі організував власну команду — «Манчестер Сентрал».
У 1926 році «Манчестер Сіті» дійшов до фіналу Кубка Англії, забивши 31 гол в 5 матчах, проте програв «Болтону» з мінімальним рахунком. У тому ж сезоні команда залишила вищий дивізіон. У другому за значущістю турнірі наступного року «містяни» посіли перше місце, що дозволило їм повернутися в елітуJames, Manchester City — The Complete Record, p. 116..
У 30-ті роки «Сіті» продемонстрував Британії ряд видатних футболістів, таких як майбутній менеджер «Манчестер Юнайтед» Метт Басбі, воротар Френк Свіфт, нападник Фред Тілсон і капітан Сем Коуен. 1933 року команда вийшла у фінал Кубка Англії, але поступилася «Евертону» з рахунком 0:3. Проте вже 1934 року «Сіті» знову повторив цей шлях і у фіналі на «Вемблі» здолав «Портсмут» з рахунком 2:1: на гол, забитий Септімусом Рутерфордом на 28-й хвилині, «городяни» відповіли в кінцівці матчу дублем Тілсона. Сем Коуен став першим і єдиним футболістом «Сіті», який зіграв у трьох фіналах Кубка АнгліїJames, «The Official Manchester City Hall of Fame», p. 153..
У 1937 році команда вперше у своїй історії стала чемпіоном Англії, забивши за сезон більше ста м'ячів. Але вже в наступному сезоні, ставши кращим по забитим голам, «Манчестер Сіті» виявився першим і єдиним діючим переможцем чемпіонату Англії, що залишив при цьому вищий дивізіон.
«Манчестер Сіті» перебував у другій лізі протягом одного року до того моменту, як офіційні змагання в Англії були припинені через Другу світову війну. На шість років в країні була введена Військова Ліга, основною метою якої було підняття морального духу британців через спорт. Частина футболістів «Сіті», наприклад Френк Свіфт, ухвалили рішення продовжувати грати у футбол як в самому клубі, так і в деяких інших командах в статусі гостей. Інші ж вирушили добровольцями в Королівські ВПС. Зокрема Джекі Брей, який служив у військово-повітряних силах Великої Британії з 1940 року і згодом був нагороджений Орденом Британської імперії.
Одразу після поновлення турніру тренером «Сіті» став колишній капітан Сем Коуен, а адміністратором команди був призначений Вілф Вайлд. Коуен отримував зарплату в £2 тис. на місяць і при цьому частину тижня витрачав на командний менеджмент, а частина на зайняття власним бізнесом у Брайтоні. Перший матч під його керівництвом був виграний з рахунком 3:0, потім пішли 19 матчів без поразок. За підсумками сезону «Сіті» повернувся у вищу лігу, однак через розбіжності з керівництвом клубу, пов'язаних з особистими бізнес-інтересами, Коуен був відправлений у відставку.
У 1949 році клуб підписав контракт з німецьким воротарем Бертом Траутманном, покликаним замінити Френка Свіфта, що завершив кар'єруJames, «The Official Manchester City Hall of Fame», p76. Укладення угоди з колишнім нацистським військовим, захопленим в ході війни в полон англійцями, викликало бурхливу реакцію в суспільстві і навіть зібрав мітинг протесту в 20 тисяч чоловік. З іншого боку, Траутманна підтримали клуб і манчестерський рабин, який заявив, що «одна людина не може бути засуджена за злочини цілої країни». Через деякий час німецький воротар довів всій Англії свою відданість ідеалам спорту, демонструючи безстрашшя та безкомпромісність на футбольному полі. А в 2010він заявив:
Друга половина Попри застосовувану тактику, відому як «план Реві», названу на честь тодішнього гравця клубу Дона Реві, перша половина 50-х років складалася для клубу не настільки вдало. І тільки в 1955 році «Манчестер Сіті» добився непоганого результату, вийшовши у фінал Кубка Англії, де поступився «Ньюкасл Юнайтед» з рахунком 1:3. На голи Джеккі Мілбурна, Боббі Мітчелла і Джорджа Ганни містяни змогли відповісти лише м'ячем, забитим Боббі Джонстоном.
5 травня 1956, через 22 роки, «містянам» вдалося знову завоювати Кубок Англії. На стотисячний «Вемблі» «Манчестер Сіті» в зустрічі з «Бірмінгемом» забив перший гол вже на 3-й хвилині: Дон Реві підхопив м'яч на своїй половині, протягнув його через пів поля і віддав ліворуч , який відправив м'яч у штрафний майданчик Джо Гайєсу, а той у дотик переправив м'яч у ворота. Однак через 12 хвилин Ноель Кінсі зрівняв рахунок, і до кінця першого тайму «Бірмінгем» повністю домінував на полі Reprinted in . Результат гри вирішився протягом двох хвилин другого тайму: на 62-й хвилині комбінація на правому фланзі, в якій узяли участь Барнс, Боббі Джонстон і Джек Дайсон, закінчилася виведенням на ударну позицію останнього — і рахунок став 2:1; на 64-й хвилині Траутманн, який грав у другій половині матчу зі зламаною шиєюRowlands, Trautmann: The Biography, p. 184., вибив м'яч зі своєї штрафної на Дайсона, який одним дотиком переправив його Джонстону, і той відправив «кулю» у сітку ворітRowlands, Trautmann: The Biography, p. 179..