Хартія європейської безпеки — міжнародня угода, спрямована на збереження та забезпечення мирного порядку в Європі. Була ухвалена 19 листопада 1999 року в Стамбулі як підсумковий документ Саміту Організації з безпеки та співробітництва в Європі 55 державами Європи, Азії та Америки.

Разом із Гельсінським заключним актом (1975), Паризькою хартією (1990) та наступною Астанською декларацією саміту (2010), Хартія європейської безпеки формує основу системи політичних зобов'язань та всеохоплюючої концепції безпеки.

Концепція безпеки охоплює військово-політичні, економічні, екологічні та гуманітарні аспекти.

Після ухвалення Хартії європейської безпеки на Саміті ОБСЄ в Стамбулі у листопаді було створено «Платформу співробітництва в галузі безпеки» для зміцнення співпраці між ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями й інститутами з метою ефективнішого використання ресурсів міжнародного співтовариства.

Історія Організація з безпеки та співробітництва в Європі є постійно діючою міжурядовою конференцією для підтримки миру. Вона виникла на основі Наради з безпеки та співробітництва в Європі 01 січня 1995 року.

Наприкінці 1990-х років ОБСЄ відіграла центральну роль у подальшому розвитку загальноєвропейської безпеки, що відповідала потребам як демократій у Європі, так і держав-наступниць Радянського Союзу.

Хартія європейської безпеки 1999 року являє собою продовження та розширення норм, узгоджених у попередніх документах. Вони також підтверджуються або уточнюються. Майже через десять років після закінчення протистояння між Сходом і Заходом має бути закладена письмова зобов'язуюча основа для мирного співіснування народів Європи.

Преамбула до Хартії

Зміст Хартії Хартія поділена на «розділи»: I. НАШІ СПІЛЬНІ ВИКЛИКИ, II. НАШ СПІЛЬНИЙ ФУНДАМЕНТ, III. НАША СПІЛЬНА ВІДПОВІДЬ, IV. НАШІ СПІЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ, V. НАШІ ПАРТНЕРИ ПО СОЮЗУ та VI. ЗАКЛЮЧЕННЯ, які в свою чергу містять підрозділи.

Окремі абзаци документа для орієнтації послідовно пронумеровані від 1 до 52.

Текст Хартії доповнюється «Документом рішення — Платформа співробітництва в галузі безпеки».

Хартія визначає спільними викликами ризик конфліктів між державами (№ 2), розбудову довіри між людьми всередині держав та поглиблення співпраці між державами (№ 3), ризики для безпеки, що випливають з міжнародного тероризму (№ 4), насильницького екстремізму, організованої злочинності та незаконного обігу наркотиків (№ 5), наслідки гострих економічних проблем та шкоди довкіллю для безпеки (№ 4), насильницького екстремізму, організованої злочинності та незаконного обігу наркотиків (№ 5), вплив гострих економічних проблем та деградації довкілля на безпеку (№ 5) та безпеку у прилеглих районах, зокрема в Середземноморському регіоні та в районах у безпосередній близькості до держав-учасниць, таких як у Центральній Азії (№ 6).

Як спільний фундамент, держави-підписанти підтверджують свою повну відданість Статуту Організації Об'єднаних Націй, Гельсінському заключному акту, Паризькій хартії та всім іншим документам ОБСЄ, до яких вони приєдналися. Вони заявляють, що всі зобов'язання в рамках ОБСЄ застосовуються однаково і без винятку до кожної держави-учасниці. Далі вони підтверджують, що ОБСЄ є регіональною угодою в розумінні Розділу VIII Статуту Організації Об'єднаних Націй і однією з основних організацій для мирного врегулювання спорів у своєму регіоні, а також основним інструментом для раннього попередження, запобігання конфліктам, антикризового управління та постконфліктної реабілітації.

ОБСЄ є всеохоплюючою організацією для консультацій, прийняття рішень та співробітництва у своєму регіоні (№ 7). Вони чітко підкреслюють, що кожна держава-учасниця має однакове право на безпеку. Вони підтверджують невід'ємне право кожної держави-учасниці вільно обирати або змінювати свої домовленості у сфері безпеки, включаючи союзні договори, в ході їхнього розвитку. Кожна держава також має право на нейтралітет. Кожна держава-учасниця поважає права всіх інших щодо цього.

Жодна держава-учасниця не зміцнюватиме свою безпеку за рахунок безпеки інших держав. У рамках ОБСЄ жодна держава, група держав чи організація не має більшої відповідальності за підтримання миру та стабільності в районі ОБСЄ, ніж інші, і жодна з них не може розглядати будь-яку частину району ОБСЄ як сферу свого впливу (порядковий № 8).

Держави підтверджують свої права та обов'язки за Статутом Організації Об'єднаних Націй, включаючи їхнє зобов'язання щодо незастосування сили чи загрози силою.

Держави зобов'язуються до ще тіснішого співробітництва між міжнародними організаціями з метою якомога ефективнішого використання ресурсів міжнародного співтовариства. Держави зобов'язуються надалі зміцнювати та поглиблювати співпрацю з відповідними організаціями на основі рівноправності та в дусі партнерства через Платформу співробітництва в галузі безпеки, яка приймається як невід'ємний елемент Хартії (абз. 12).

У Хартії підкреслюються солідарність і партнерство: «Найкращою гарантією миру і безпеки в нашому регіоні є готовність і здатність кожної держави-учасниці підтримувати демократію та верховенство права, а також поважати права людини. Кожен з нас підтверджує свою готовність повністю виконувати свої зобов'язання... Ми, в дусі солідарності та партнерства, працюватимемо разом, щоб забезпечити постійний огляд виконання» (порядковий № 14).

Хартія визначає такі спільні інститути: Парламентська асамблея, Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), Верховний комісар у справах національних меншин (ВКНМ), Уповноважений з питань свободи ЗМІ та Секретаріат ОБСЄ на чолі з Діючим головою. Ці інститути розглядаються як істотні інструменти для забезпечення поваги до прав людини, демократії та верховенства права (№ 18).

У рамках людського виміру Хартії держави підтверджують, що повага до прав людини та основних свобод, демократія та верховенство права є наріжними каменями всеохоплюючої концепції безпеки ОБСЄ. Вони зобов'язуються рішуче протидіяти загрозам безпеці, таким як порушення прав людини та основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань, а також проявам нетерпимості, агресивного націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії та антисемітизму (№ 19).

Підписанти суворо відкидають будь-яку політику етнічних чисток або масового виселення. Вони підтверджують своє зобов'язання поважати право шукати притулку та гарантувати захист біженців за міжнародним правом відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, а також сприяти добровільному поверненню біженців і внутрішньо переміщених осіб у гідних та безпечних умовах (№ 22).

Держави підтверджують своє зобов'язання проводити вільні та чесні вибори відповідно до зобов'язань ОБСЄ, зокрема Документа Копенгагенської наради 1990 року (№ 25), і підтверджують важливість незалежних медіа, вільного обміну інформацією та доступу громадськості до інформації. Вони зобов'язуються вжити всіх необхідних заходів для створення базових умов для функціонування вільних і незалежних медіа та безперешкодного перетікання інформації через державні кордони та всередині держав, що вважається важливими компонентами демократичного, вільного та відкритого суспільства (№ 26).

У рамках військово-політичного виміру Хартії підписанти визнають, що Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) має залишатися наріжним каменем європейської безпеки (№ 29).

Посилання Оригінальний текст Хартії європейської безпеки німецькою мовою (PDF; 83 kB) Оригінальний текст ПАМ'ЯТНОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ АСТАНИ — НА ШЛЯХУ ДО СПІЛЬНОТИ БЕЗПЕКИ німецькою мовою (PDF; 88 kB) Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини: Договір про звичайні збройні сили в Європі (Договір ДЗЗСЄ)

Література

Hans-Georg Ehrhart, Die EU und die OSZE, in: Yearbook of European Integration 2005, p. 461 ff., ISBN 978-3-8329-1751-7. Bernard von Plate, Eine europäische Sicherheitsarchitektur für das 21. Jahrhundert, in: IFSH (publ.), OSZE yearbook 1998, p. 319–334, ISBN 3-7890-5665-0. Hans-Georg Ehrhart, Ursel Schlichting: Europa von A bis Z., 14th edition 2016, ISBN 978-3-8487-2654-7.

Примітки

Див. також Декларації Стамбульського саміту