Перервинці

Пере́рвинці — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Драбівської селищної громади. Розташоване на річці Чумгак за 20 км від центру громади — селища Драбів та за 3 км від залізничної станції Писарщина. Населення — 581 особа (на 2023 рік).

Населення

Демографічні зміни Рік дослідження Чисельність, осіб Джерело даних 1886 1414 Переписні відомості19001877Офіційні статистичні звіти19101639Дані поземельного перепису19721121Історія міст і сіл УРСР19891008Радянський перепис населення2001874Перший всеукраїнський перепис2023581Офіційні дані Драбівської громади

Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 863 98,74 % Російська 10 1,14 % 1 0,12 % Разом 874 100,00 % Згідно з офіційними даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, мовний склад мешканців Перервинець характеризувався високим рівнем національної однорідності. Абсолютна більшість жителів села (863 особи, або 98,74%) назвали своєю рідною мовою українську. Російську мову вказали як рідну лише 10 осіб (1,14%), інші мови — 1 особа (0,12%). Станом на 1 січня 2023 року чисельність населення села скоротилася до 581 особи, що свідчить про критичне старіння населення та відтік молоді до міст.

Історія Перервинці виникли у 17 столітті. Роком його заснування вважають 1661 рік. На звільненій від магнатів землі, яка називалась Яблунівським степом, козак Перерва заснував хутір. Від цього прізвища і походить назва села.

Церква Введенская у селі з 1780 року.

Село є на мапі 1812 року.

24 серпня 1906 року тут відбувся страйк робітників поміщицької економії. Навесні й улітку 1917 року селяни чотири рази захоплювали й ділили землю поміщика.

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село було надовго окуповане більшовицькими загарбниками.

Під час Голодомору в 1932–1933 роках в селі від голоду загинуло понад 200 осіб, імена і прізвища 182-х встановлено.

В роки Радянсько-німецької війни 216 жителів села воювали на боці СРСР. 102 особи були нагороджені радянськими орденами й медалями, Т. І. Солопенку посмертно присвоєно звання Героя Радянсьного Союзу. На честь 127 односельців, які загинули в боях проти гітлерівців, радянською владою було встановлено обеліск Слави. В пам'ять про вояків, що загинули під час захоплення села німецькою армією, споруджено пам'ятник.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1 121 чоловік, на території села була розміщена центральна садиба колгоспу «Шлях до комунізму», за яким було закріплено 2,9 тисяч га землі, у тому числі орної 2,7 тисяч га. Напрям господарства був зерновобуряковий з розвинутим м'лсо-молочним тваринництвом.

На той час в селі працювали восьмирічна школа, клуб із стаціонарною кіноустановкою, 2 бібліотеки з книжковим фондом понад 10 тисяч примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, філія зв'язку, ощадна каса

Це давнє козаче поселення виникло в першій чверті XVII ст. і позначено на карті Боплана (1640 р.). За часів панування польських магнатів тут була їхня маєтність. Після антифеодальної війни 1648–1657 р. р. на цій залишеній магнатами маєтності, на вільному військовому степу, який належав до містечка Яблунева і оселились козаки цього містечка.

Про заснування Перервинець у 1661 р. старожили села розповідали так:

«буде тому до восьмидесяти і більше… предки наші діди, батьки, а дехто, з нас і самих жили у містечку Яблунево. Але за багатолюдністю цього містечка наші предки дехто на куплених, а інші на зайнятих по стародавнім вольностям козачити… належного тоді до містечка Яблунева степу при урочищі річки Чумгак поселились і назвали те поселення селом Перервинцями, по тій причині, що на тому селищі жив у давніх годах козак пластун Перерва».

Спочатку село було вільне, на уряд належне, а на початку XVIII ст. Прилуцький полковий суддя Іван Маркович захотів тут землі, оселив у Перервинцях на толоці «хуторець свой», у якому жило чотири, негодні до козачої служби, козачі сім'ї, і за свої «верные службы», одержав у 1718 р. від гетьмана Скоропадського на цей хутір універсал.

Бездітний суддя у 1724 р. відписав хутір Перервинці своєму племіннику Якову Марковичу і в дарчому записі зазначав:

«Того-раді і сельце моє Перервинці називаючеєся, у полку Лубенском, сотне Пирятинской обретаючоеся, которые ныне за верные мои к его императорскому величеству службы, от ясновельможного покойного пана гетьмана СКОРОПАДСКОГО універсалом его року 1718 месяца сентевря 3 дня пожаловано было, братаничеві моему пану Якову Марковичу отказую й записую, даби он, братанич мой, по смерти моей, оным сельцем Перервинцами вовсегда владел так, як і я за живота владею».

Яков Маркович, оселивши біля Перервинця слободи Мечеть, Малу Мечеть, Дьогтярі, почав наносити козакам і селянам Перервинця великі обіди і розорення. Частина козаків, не стерпівши гніту панів Марковичів, почала тікати в нейтральну частину на правий берег Дніпра.

Козак Радіон Солоха в 1743 р. «з женою и єдною женска полу дитиною сошол в Полшу, губернии Смелянской, село Вязовку.», а в 1755 р. козак «Лук'ян Пилипенко з женою и двома мужеска полу детьми сошол в село Хлыстуновку».

У 1761 р. прості козаки Перервинця Василь Крутень, Тимофій Жила, Никон Шевченко та інші скаржились на утиски пана Марковича і зазначали, що «оний МАРКОВИЧ несносные обиди разорения, як то забаром в нас собственных сенов и разного хлеба, разорением наших жилых домов, насильным отнятием и присвоением … наших пахотных и сенокосных … земель, выбытием стадами его МАРКОВИЧА пашен… засеянием … на наших козачих нивах своего хлеба… не малое утесмение нам учинил и от нашего владения совсем нас выгоняет…»

Щоб швидше розбагатіти, Маркович посилив гніт козаків і селян Перервинця, рубав чужі ліси, захоплював землі, греблі, посилав свого старосту і слуг на поля Кохнівки і наказував бити кохновчан, забирати в них коней, волів і відводити їх у його маєток.

Козаки і селяни Перервинця не мирились з своєю тяжкою долею. Вони часто виступали проти утисків панів Марковичів і боронили свою землю і права.

У 1771 р. вдова Якова Марковича Марія, якій від чоловіка перейшло село Перервинці, скаржилась уряду:

«з села Перервинець козаки атаман ПАВЛО ПИЛИПЕНКО, МИХАЙЛО і ДАНИЛО ПИЛИПЕНКИ, ГРИГОРІЙ ШЕВЧЕНКО … с протчими товарищи, коих за многолюдством и наглостном нападении ґвалтовного, и узнать было невозможно, во мвогом числе на сенокосные дачи мои, при куренной могиле, напали ґвалтом, забрали скот и других разных вещей до себе, а економа сказали, що вб'ють».

Тяжка доля спіткала підданих Марковичів. Вони «хлебопашенствовали на владельческой земле» і за це поневірялись на полях та в маєтку Марковича, виконували йому всякі «повинності і послушества» і фактично були кріпаками панів Марковичів.

У часи кріпацтва поміщик Маркович надавав перевагу розвиткові тваринництва і розводив багато коней, корів, овець. Крім того, він мав селітровий і винокурний заводи, чотири млини, топчак.

Селяни Перервинця працювали тиждень на пана, а тиждень на себе, а влітку півтора тижні на пана і три дні на себе. Тяглі кріпаки (ті, що мали робочу худобу) возили з поля хліб, сіно, орали, сіяли, їздили за лісовим попелом для селітрового заводу, а піші, їх було 90 відсотків, працювали в маєтку та на полях Марковича.

Управитель маєтку та прикажчики, щоб догодити пану, жорстоко поводилися з кріпаками. Прикажчик Степан Роєнко дуже побив одного парубка. Цей парубок, не витримавши знущань і сорому, убив прикажчика. Поліція дізналась про парубка, заарештувала його і вислала на каторгу в Сибір.

Поміщик Маркович, щоб показати себе перед своїми кріпаками благодійником, у 1847 р. відкрив у селі приходську школу, у якій піп Т. Горонович навчав 26 учнів грамоти. На час селянської реформи 1861 р. поміщик Олександр Маркович мав у селі 193 ревізьких чоловічої статі душ, 75 дворів, з них піших (що не мали робочої худоби) 62. У користуванні селян було 284 десятини землі. За положенням селяни мали одержати 530 десятин землі, але Маркович, за великий викуп, наділив селянам усього 276 десятин, по 1,5 десятини на кожну ревізьку чоловічої статі душу. За грабіжницькою уставною грамотою, яку селяни довго не підписували, поміщик залишив за собою луг, водопій біля заводу, вигони і місцевість навколо селітрового заводу.

Поміщик Андрій Кондратовський мав 23 душі кріпаків і 7 дворових. Дворів у нього було 11, господарств — 18. У користуванні селян було 37 десятини землі. За великий оброк пан Кондратовський залишив селянам усі 37 десятин землі.

Козаки Перервинець були прирівняні до державних селян, за землю, яка в них була, платили царському уряду великий оброк. Порівняно до інших селян, вони перебували в трохи кращому становищі, але й вони зазнавали гноблення кріпосницької держави.

Пограбовані поміщиками в часи реформи 1861 р. селяни Перервинець вийшовши «на волю» і одержавши мізерні наділи землі, попали в кабалу до тих же Марковичів та Кондратовських. Щоб заплатити викупну позику, податки, різні збори, прожити до нового врожаю, вони змушені були йти в найми до поміщиків і куркулів, відробляти їм за позичений хліб або гроші, ходити на далекі заробітки, або за відробітки, орендувати в поміщиків землю. Жорстока експлуатація, викуп, податки прирікали селян на напівголодне існування. Наділи в селян зменшувались, збільшувались малоземелля, зубожіння і розорення.

У 1884 р. в селі з хуторами було 262 господарств селян і козаків. Населення становило 1414 чоловік. Лише садибу мало 36 господарств, безземельних, та тих, що мали менше десятини — 50, від 1 — 6 десятини — 147, без будь-якої худоби та однокінних — 62.

Рятуючись від голоду, 32 господарств жило з «зажону» (з 3-5 снопа), багато ходило в найми та на далекі заробітки, а 32 безземельних та малоземельних господарств орендувало в поміщика за відробітки 123 десятини землі. Одночасно, збільшувалась заможна верхівка Перервинець: господарств, які мали від 9-50 десятин було 43 і більше 50 десятин — 3 (мали 287 десятин). Переважна більшість населення жила в "темноті": на 1414 чоловік населення письменних у селі було всього 44, з них — жодної жінки.

Зусиллями і на кошти заможних селян у 1886 р. в найнятій хаті було відкрито сільську однокласну початкову школу.

Наприкінці XIX ст. в зв'язку з розвитком капіталізму, посилилась поміщицько-капіталістична та куркульська експлуатація селян Перервинець, внаслідок якої в селі збільшувалось безземелля та малоземелля. Розорені селяни продавали за безцінок землю куркулям, а самі йшли в найми або в міста. Тяжке матеріальне становище, безземелля селян, загострювало класову боротьбу селян з поміщиками і самодержавством.

У 1900 р. в Перервинцях з хуторами Лісовий, Карабані, Козорізи на 305 господарств з населенням 1877 чоловік припадало 1854 десятин землі. Безземельних та тих, що мали менше десятини було 51 господарство, від 1-6 десятин — 142, від 6-9 десятин — 37. Однокінних та безкінних господарств стало 114, а 124 безземельних і малоземельних господарств орендували в поміщика 420 десятин землі. Куркульських господарств, які мали від 9-50 десятин землі стало 50, вони зосередили в своїх руках велику кількість землі і худоби, багатіли, а селяни убожіли.

Розорювали селян і непомірні податки і платежі. Тільки в 1900 р. вони виплатили, викупної позики, податків, різних зборів 2717 карбованців. У роки першої російської революції 1905–1907 рр. селяни Перервинець проводили антиурядову пропаганду, Никифор Бідник, Пилип Шевченко й інші селяни розповсюджували в Перервинцях, Мечеті, на станції Драбово, у Митлашівці екстремістські прокламації Полтавського, Лубенського і інших комітетів РСДРП, які закликали селян до збройної боротьби з поміщиками та самодержавством.