Мигдалина (, , ) — форма мінеральних тіл у вигляді невеликої круглої або еліпсоїдної секреції розміром до 10 мм у діаметрі, що виникає внаслідок заповнення порожнини в ефузивних гірських породах. Мигдалина — це невелика порожнина в ефузивній (вулканічній) породі, що утворилася з газового пухирця в лаві та пізніше заповнилася мінералами.
Етимологія та історія Термін походить від латинського слова amygdala, що означає «мигдальне дерево», та грецького слова αμυγδαλή, що означає «мигдаль» — що відображає типову форму заповненої порожнини. Мигдалина частіше зустрічається в американському вжитку, тоді як амігдала — у британському.
У загальному вжитку терміни жеода, та мигдалеподібне тіло рідко розрізняються точно і часто використовуються як взаємозамінні, що вводить в оману. Щоб їх розрізнити треба мати на увазі, що мигдалина — це вторинно мінералізована газова порожнина у вулканічній породі, зазвичай невелика та овальної форми; жеода — це ізометричне мінеральне утворення з внутрішньою кристалічною порожниною, що формується внаслідок осадження мінералів із розчинів і часто виступає як самостійне тіло.
У науковий обіг термін amygdala / amygdaloides увів данський натураліст Ніколас Стено у праці De solido intra solidum naturaliter contento dissertationis prodromus (1669). У XVIII ст. термін закріпився в описах вулканічних порід у працях німецьких та французьких мінералогів; у XIX ст. форма amygdaloidal structure стала стандартною в петрографії.
Загальний опис Мигдалеподібне тіло (також відоме як мигдалеподібне тіло) — це колишня порожнина (жеода) у вулканічних породах, повністю заповнена мінеральною речовиною. Порода, що оточує мигдалеподібне тіло, називається мигдалеподібною породою. Порожнини, частково заповнені мінеральною речовиною, називаються жеодами.
Утворення Мигдалини або амігдали (/əˈmɪɡdjuːlz, -deɪlz/) утворюються, коли везикули (пори з газових бульбашок у лаві) вулканічної породи або іншої екструзивної магматичної породи заповнюються вторинним мінералом, таким як кальцит, кварц, хлорит або один із цеолітів. Мигдалини зазвичай пов'язані з низькотемпературними змінами. Мигдалини часто можуть бути концентрично зональними. Породи, що містять амігдали, можна описати як амігдалоїдні.
Найтиповіші мигдалини спостерігаються в ефузивах, де вони виповнені цеолітами, хлоритом, опалом, халцедоном, кальцитом, кварцом та іншими гідротермальними мінералами. Порожнини виникають внаслідок утворення газових пухирів у лаві, що охолоджується, або як результат часткового розчинення речовини породи.
Назва відноситься до форми плоду мигдалевого дерева, оскільки бульбашки газу, що потрапили в потік лави, набувають подібної форми під час формування жеод.
Термін мигдалеподібна порода особливо поширений у зв'язку з утворенням агатів, мікрокристалічного різновиду мінералу кварцу, оскільки вони переважно утворюють заповнення порожнин в мигдалеподібних породах.
Типові регіони знахідок
Деканські трапи, Індія — одні з найвідоміших у світі амигдалоїдних базальтів із цеолітами та халцедоном.
Ісландія — сучасні лавові потоки з кальцитовими й кварцовими мигдалинами.
Шотландія (о-в Скай) — мезозойські базальти з добре вираженою амигдалоїдною текстурою.
Український щит (Волинь, Приазов'я) — протерозойські та палеозойські базальтоїди з кальцитовими й кварцовими заповненнями.
Карпати (Закарпатський вулканічний пояс) — андезити й базальти з дрібними мигдалинами.
Породи-носії: базальти (найпоширеніше), андезити, дацити (рідше), підводні лави (pillowed basalts).
Геологічне значення мигдалин
Свідчать про дегазацію лави під час кристалізації. Вказують на постмагматичні гідротермальні процеси (вторинна мінералізація). Є критерієм для виділення амигдалоїдної текстури в петрографії. Можуть мати колекційне й декоративне значення (агатизовані мигдалини).
Див. також Фенокристали
Література
Rudolf Graubner: Lexikon der Geologie, Minerale und Gesteine. Emil Vollmer, München 1980, ISBN 3-87876-327-1, S. 231. Martin Okrusch, Siegfried Matthes: Mineralogie. Eine Einführung in die spezielle Mineralogie, Petrologie und Lagerstättenkunde. 7. Auflage. * Springer, Berlin/Heidelberg/New York 2005, ISBN 3-540-23812-3, S. 11,172. Ursel Laarmann, Michael Landmesser, Maximilian Glas, Rupert Hochleitner, Rudolf Dröschel, Peter Jeckel: Achat. Der Edelstein, aus dem Idar-Oberstein entstanden ist. Geschichte, Entstehung, Funde. In: Christian Weise (Hrsg.): extraLapis. Band 19. Christian Weise, 2000, ISBN 3-921656-54-0, ISSN 0945-8492.
Примітки