Іва́н Макси́мович Підду́бний (, Красенівка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт та Нью-Йорк).
Біографія
Ранні роки Іван Максимович Піддубний народився року в родині спадкового козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та разом з козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну. Чи не єдиним багатством, яке дісталось у спадок Іванові, було богатирське здоров'я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбність, любов до рідного краю і висока моральність.
Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три дочки. Максим Піддубний був богатирського зросту, наділений великою фізичною силою: сам, без жодної напруги, піднімав п'ятипудові мішки із зерном і кидав їх на віз. Через багато років Іван Піддубний скаже, що людиною, сильнішою за нього, був лише батько.
Мати Івана, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії чверть століття, дожив до 120 років.
Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. З дитинства був привчений до важкої селянської роботи. Від батька Іван успадкував високий зріст, неабияку силу і витривалість, а від матері, яка гарно співала, тонкий музичний слух. У дитячі та юнацькі роки в недільні та святкові дні співав у церковному хорі. Аж до зрілої молодості Іван прожив у селі, дивуючи земляків розвинутою статурою та міццю. А потім поїхав на заробітки задля одруження з дочкою заможного селянина, Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі, у 1895 році переїхав до Феодосії, де дізнався від земляків, що Оленку видали заміж за багатія. Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, казав: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, і я не батько тобі».
Знайомство зі спортом Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим — завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Преображенський подарував Іванові автобіографічну книгу знаменитого атлета Карла Абса. Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.
Іван вирішив серйозно тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк того часу, до трупи якого входили атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, як-от Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах». За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою.
Сезон у цирку закінчився. Борці роз'їхалися, а Іван залишився, як і раніше, робітником у порту. Та радість успіху встигла порушити його душевний спокій. Усе частіше він почав думати про те, аби присвятити життя спортові.
Початок спортивної кар'єри На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя. Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів старовинної італійської циркової родини Труцці. Будучи спостережливим і допитливим, Іван дуже швидко перейняв й опанував тонкощі боротьби «на поясах». Почав перемагати суперників не лише грубою силою, але й за допомогою техніки, викликаючи красивими і спритними прийомами схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань.
З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси. Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Івана випустили відомого шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила — швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Однак, коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що боротиметься тільки тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван Піддубний був просто обурений. Але дружина директора цирку зі сльозами на очах благала Піддубного погодитися. В іншому випадку довелося б повернути людям гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне — Піддубний узяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед утік з арени.
1900 року Іван переїздить до Києва й починає виступати в київському цирку братів Дмитра, Якима і Петра Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури: зріст — 184 см, вага — 118 кг, груди — 137 см, біцепс — 44 см, передпліччя — 36 см, зап'ястя — 21 см, шия — 60 см, стегно — 68 см, гомілка — 47 см. Тут він уперше знайомиться з прийомами французької боротьби у Київському атлетичному гуртку лікаря Є. Ф. Гарнич-Гарницького. Ці прийоми одразу захопили його. Упродовж п'яти років він гастролював країною.
Певний час Піддубний подорожував з цирком Нікітіних по всій Росії. Побував на Кавказі, в Сибіру. У багатьох містах вже знали про богатирську силу, не був виключенням і Петербург. Ним зацікавився сам граф Г. І. Рибоп'єр — голова Санкт-Петербурзького атлетичного товариства — і запросив його до столиці. Піддубному запропонували готуватися до майбутнього чемпіонату світу в Парижі. Ще на початку 1903 року Рибоп'єр отримав пропозицію французького спортивного товариства відрядити представника Російської Імперії в Париж для участі у міжнародних змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби. «Коли я погодився — писав в автобіографії Піддубний, — мені негайно представили тренера Ежена і двох кращих любителів — борців, якби я з ними тренувався і вивчав технічні прийоми французької боротьби. Після 3-місячних тренувань у Петербурзі я разом з Еженом відправився у Францію, де продовжувались мої тренування ще протягом 2-х місяців».
На чемпіонат у Париж приїхало 130 борців. Серед них серб Антонич, поляк Збишко-Циганевич, бельгієць Омер де Бульон, датчанин Ієсс Педерсен, німець Вебер, француз Рауль ле Буше, від Росії — Аберг і Піддубний. За ваговою категорією учасники чемпіонату поділялися на дві групи: важкої і легкої ваги. Піддубного, який мав вагу сім з половиною пудів, зачислили до борців важкої ваги і надали право боротися за звання чемпіона світу. Піддубний переміг в 11 поєдинках. Кульмінаційним моментом для нього став бій з Буше, який тривав цілу годину. Хоча Піддубному не вдалося покласти француза на лопатки, але перевага явно була за ним. Проте на подив багатьох глядачів судді несправедливо віддали перемогу Буше «за красиві і вмілі відходи від гострих прийомів». Надалі у ситуацію втрутилося Петербурзьке атлетичне товариство, яке запросило по телеграфу суддівську колегію дати дозвіл на повторний поєдинок Піддубного з Буше. У випадку перемоги над Піддубним Раулю запропонували гарантований приз 10 000 франків. Іван Максимович був готовий вийти ще раз на килим проти француза, але той відмовився. Чемпіонат завершився. Перший приз 10 000 франків та звання чемпіона світу одержав Педерсен, другий — Буше, третій — Збишко-Циганевич.
Піддубний повертався в Росію з важким серцем, він говорив про несправедливе суддівство: «Я чесно одержав 11 перемог, а програш відбувся не з моєї вини. З пройдисвітом французом я ще порахуюся». Він став тренуватися ще енергійніше і напогегливіше.
У лютому 1904 року на арені цирку Чинізеллі у Петербурзі на міжнародному турнірі Піддубний блискуче переміг усіх суперників, у тому числі Рауля ле Буше, провчивши та присоромивши його.
1904 року Піддубний бере участь у VII чемпіонаті світу з боротьби, який проходив у Паризькому театрі «Казіно де Парі». Чемпіонат тривав мйже півтора місяці, у ньому брали участь майже 140 першокласних борців світу. Протягом змагань 34-річний Піддубний упевнено прокладав собі шлях до отримання чемпіонського титулу: він виходив на манеж спокійно, неквапливо. Не чекав коли суперник його «атакує», сам першим йшов у напад, працював усіма м'язами, використовував увесь арсенал силової боротьби. Він впевнено поклав на лопатки чемпіонів минулих років: Ієсса Педерсена, французів Лорана Боккеруа і Рауля ле Буше, не зміг йому протистояти і японець Оно Окітаро. Піддубний з тріумфом виграв змагання, він став чемпіоном світу. Його ім'я стало відоме далеко за межами Батьківщини. Журнали та газети широко писали про богатиря, його наперебій запрошували в циркові турне у Францію, Італію, Бельгію, Німеччину, країни Північної Африки.
1906 року, попри велику зайнятість, Піддубний відвідав Україну, де познайомився з Дмитром Яворницьким, який попросив художника Миколу Струнникова написати картину з ним. Піддубний позував для картини «Запорожець», яка надалі зберігалася в Катеринославському музеї.
Того ж 1906 року у паризькому Театрі «Форлі Бежер» Піддубний вдруге став чемпіоном світу, поклавши на лопатки п'ятиразового чемпіона Ієсса Педерсена, француза , німця Якоба Коха, болгарина Ніколу Петрова, італійця , а у фіналі — німця Генріха Еберле. Крім цього, того ж року в Мілані Піддубний втретє став чемпіоном світу, здобувши у фіналі перемогу над Педерсеном.
1907 року у Відні Піддубний учетверте став чемпіоном світу, здобувши у фіналі перемогу над німцем Ернстом Зігфрідом, який до цього не мав поразок. 1908 року Піддубний став уп'яте чемпіоном світу, здобувши перемогу над росіянином Іваном Заїкіним. 1909 року у Франкфурті він вшосте став чемпіоном світу, здобувши перемогу над німцем Фрідріхом Вебером, вперше в спортивному світі він отримав звання «чемпіон чемпіонів».
Піддубному неодноразово пропонували хабарі за те, що він здасться перед кимось, ляже на лопатки, на що він завжди з відмовою відповідав: «Ляжу, якщо покладе». Так, 1907 року, під час поєдинку зі Станіславом Збишком-Циганевичем у Лондоні, суддею якого був Георг Гаккеншмідт (чемпіон 1901 року), Піддубний поклав соперника на лопатки прямо на суддівському столі, який під вагою двох борців провалився. Судді не зарахувли це як перемогу Піддубного, а підсудили її Збишку, хоча фактично її не було.
1910 року, протестуючи проти махінацій у світі спорту, Піддубний покинув борцівський килим. Він переїхав до сусіднього з Красенівкою села Богодухівка, де купив будинок і землю, займався хліборобством та одружився. Але циркова арена стала знову притягувати його. З 1913 року він виступав у Золотоноші, Полтаві, Черкасах, Смілі. Його шанували та любили, він став почесним членом Золотоніської земської управи.
Цього часу у Смілі він познайомився з Тимофієм Медведєвим, який згодом став видатним спортсменом країни, і міряється силою на цирковій арені з Іваном Шемякіним. Надалі він зустрівся з Шемякіним 1915 року на Московському чемпіонаті, це була боротьба «двох гігантів». Двобій тривав 1 годину 20 хвилин, і зкінчився внічию. Була ще одна зустріч двох «Великих Іванів», яка теж так і не з'ясувала хто з них сильніший.
Тренування тіла і духу