Ґреґорі Джейм Лемонд ( 26 червня 1961) — колишній американський професійний шосейний велогонщик, який двічі переміг у груповій гонці Чемпіонату світу (1983 і 1989) і тричі на Тур де Франс (1986, 1989 і 1990).
Професійну кар'єру розпочав 1981 року. Два роки по тому став першим американським велогонщиком, який виграв Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів. 1986 року Лемонд став першим неєвропейським професійним велогонщиком, що виграв Тур де Франс. 1987 року Лемонд зазнав випадкового поранення кількома кулями під час полювання і пропустив наступні два Тури. Він повернувся на Тур де Франс 1989 і, зробивши неймовірний камбек, виграв у драматичній гонці на завершальному етапі. Наступного року успішно захистив свій титул, а потім виграв свій третій і завершальний Тур де Франс 1990, ставши одним із восьми гонщиків, які виграли три або більше тури. У грудні 1994 року покинув професійний велоспорт. 1996 року введений до . Лемонд став першим професійним велогонщиком, який підписав контракт на суму понад мільйон доларів США, а також першим велогонщиком, що з'явитися на обкладинці Sports Illustrated.
Під час своєї кар'єри Лемонд був піонером у застосуванні в професійному велоспорті кількох технологічних досягнень, зокрема аеродинамічного «тріатлонного» керма і велосипедних рам з вуглеволокна, які він згодом збував через свою компанію LeMond Bicycles. Серед інших його бізнес-інтересів ресторани, нерухомість і обладнання для фітнесу. Лемонд є затятим противником препаратів, які підвищують показники спортсменів.
Дитинство і аматорська кар'єра Ґреґ Лемонд народивсь у місті Лейквуд (Каліфорнія), і виріс у Вошо-Веллі, сільському ранчо на східних схилах гірського хребта Сьєрра-Невада між Ріно і Карсон-Сіті (Невада). Його батьків звати Боб і Берта (пом. 2006). Має двох сестер, Кеті і Карен.
У дитинстві Лемонд вів активне життя на відкритому повітрі, проводячи свій час у піших прогулянках, полюванні, катанні на лижах і риболовлі. Сільське ранчо на схилах гірського хребта Сьєрра-Невада добре підходить для таких занять. Гіперактивний у дитинстві Лемонд вважає, що ці заняття на відкритому повітрі допомагали йому уникати халепи. «Я був хлопчиком, який просто не міг всидіти на місці. У школі я мав проблеми з концентрацією уваги. Батьки і педагоги тоді ще не вміли діагностувати і боротися з тим, що тепер відоме як класичний випадок синдрому порушення активності та уваги (СПАУ). Тоді СПАУ ще не так часто лікували, як сьогодні. Мій тріумф над симптомами знайшовся на двох тонких покришках упродовж багатьох запорошених миль». Лемонд казав: «Одним із симптомів є неможливість сісти [і слухати] те, що вас насправді не цікавить, і засвоювати це. Якщо люди зі СПАУ чимось цікавляться, то вони досягають у цьому неабиякого успіху. Коли я захопився велоспортом, то можу сказати, що спорт самотужки вивітрив туман з голови. Я був здатен засвоювати матеріал, який читав. Це змінило моє життя».
Лемонд відвідував , утім через велику відстань від дому не міг брати участь у командних видах спорту. Невдовзі він вже майже щодня їздив до школи й назад на велосипеді.
Знайомство Лемонда з велоспортом відбулось 1975 року, завдяки піонерові лижного фрістайлу Вейнові Вонгу, який рекомендував велосипед як ідеальний міжсезонний тренувальний допоміжний засіб. Лемонд почав виступати 1976 року, і після домінування в проміжній категорії (13-15) та перемог у перших 11 гонках, яких взяв участь, йому дозволили змагатися зі старшими, досвідченішими суперниками в юніорській категорії (16-19).
1977 року Лемонд, якому тоді було лише 15 років, посів друге місце в Тур Фресно позаду Джона Говарда, тодішнього провідного шосейного велогонщика і чемпіона Панамериканських ігор 1971. Лемонд привернув увагу , тренера національної збірної від Федерації велоспорту США, який схарактеризував Лемонда як «діамант, чистий діамант». Лемонд представляв Сполучені Штати на 1978 у Вашингтоні, де посів дев'яте місце в шосейній гонці, а на аналогічних змаганнях 1979 року в Аргентині виборов золоту, срібну і бронзову медалі — родзинкою була його перемога в шосейній гонці. 18-річного Лемонда обрали до складу велосипедної збірної США, яка мала виступати на Олімпійських іграх 1980. Він став наймолодшим учасником в історії збірної США. Однак бойкот США московської Олімпіади завадив йому там виступити.
Борісевіч, якого Лемонд називав своїм «першим справжнім тренером», хотів утримати свого протеже на наступний олімпійський цикл і відмовляв його ставати професіоналом, однак Лемонд уже все вирішив. Утім, хоч Лемонд був чинним чемпіоном світу з шосейних велогонок серед юніорів, він не отримував жодних професійних пропозицій і навесні 1980 року долучився до національної збірної США, яка брала участь у шеститижневому турне в Європі. Там він фінішував третім у загальному заліку на , а потім переміг на велоперегонах 1980 у Франції. Тим самим він став першим американцем, і наймолодшим представником будь-якої національності «в історії велоспорту, який виграв велике професійно-аматорське змагання [у Європі]». Ця перемога і подальше висвітлення в пресі підійняли авторитет Лемонда в Європі, тож під час його наступного змагання (велобагатоденки Ruban Granitier Breton) на нього почав полювати команди Renault–Elf–Gitane . Зі слів Гімара, його вразив спортивний дух Лемонда, і він сказав тому: «ти маєш вогонь, щоб стати великим чемпіоном», а далі запропонував професійний контракт з «Рено» на 1981 рік. Повернувшись до США, Лемонд виграв 1980, які вважають одними з найдавніших і найскладніших професійних велоперегонів у США. Пропозиції стати професіоналом надходили не лише від Гімара, однак Лемонд не розглядав їх серйозно і в день закінчення у Парижі підписав контракт з «Рено».
Професійна кар'єра Лемонд був «винятково обдарованим» гонщиком-аматором, який потім швидко зарекомендував себе як один з найталановитіших гонщиків-професіоналів. Авторитетний велоспортивний журналіст Джон Вілкоксон, який упродовж понад 40 років вів репортажі з Тур де Франс, схарактеризував Лемонда як гонщика fuoriclasse.
1981—1983: ранні роки Першу свою професійну перемогу Лемонд здобув 1981 року, через три місяці після дебюту, на одному з етапів французького Tour de l'Oise. Далі була перемога на Coors Classic у США, попереду Сергія Сухорученкова, олімпійського чемпіона 1980 року в груповій шосейній гонці. Найважливішим кроком вперед у 1981 році стало третє місце на велобагатоденці . Досягнення особливо вражає, якщо врахувати, що на цих перегонах його завданням було підтримувати лідера команди Бернара Іно. Паскаль Сімон фінішував на другому місці. Два тижні по тому Сімону дали 10-хвилинний штраф, бо виявили, що він вживав допінг. Лемонд вважав ці перегони «важливою сходинкою» в кар'єрі. Він сказав: «Я побачив, що маю таку здатність долати підйоми, яка дозволяє виграти головні європейські велобагатоденки». У своєму дебютному сезоні 1981 року Лемонд виграв п'ять гонок.
11 квітня 1982 року під час Льєж — Бастонь — Льєж Лемонд зламав ключицюBlumenthal p. 34. Травма змусила його їздити за скороченим графіком перед початком , який того року відбувся в (Англія). У чоловічій груповій гонці Лемонд рвонувся до фінішу, але його випередив у спринті італієць . Після гонки американський товариш по команді звинуватив Лемонда в тому, що той переслідував його останні 800 метрів. Саронні був дуже сильним наприкінці гонки й пролетів повз Боєра і Лемонда, вигравши 5 секунд у Лемонда і ще 5 секунд у Келлі. Боєр посів десяте місце. Бронзовий призер , якого напередодні вважали фаворитом, їхав разом з Саронні, коли десь за 200 метрів до фінішу вони наздогнали Лемонда, однак не зміг втримати його темп. Келлі сказав: «не думаю, що Боєр знесилювався… Він мав досить велику перевагу. Ніхто не хотів їхати за ним… Так, Лемонд переслідував Боєра. Тільки Боєр був попереду на шляху».
Лемонда підтримав його товариш по команді , який зауважив: «Що Лемондові робити? Сповільнити велосипед перед усіма, бо Бойєр такий усім хороший друзяка?… Ні ж бо! Він починає спринтувати, бо до фінішу вже менш як 200 метрів і спринт вже триває кілька сотень метрів. Лемонд зробив хороший хід і хороший спринт… Боєр не міг виграти цю гонку. Все, на що він міг претендувати, це п'яте чи шосте місце»Blumenthal p. 35.
Лемонд не вибачився. Американська команда не була створена за зразком європейських і не проводила окремої гонки для визначення чемпіона країни. Натомість, чемпіоном країни вважали того, хто посяде найвище місце на чемпіонаті світу. Лемонд виступав за те, щоб змагатися за зразком європейських команд, але керівництво команди і Боєр проголосували проти нього. Отож, на відміну від інших команд на чемпіонаті світу, американські гонщики змагалися один проти одного. 21-річний Лемонд став першим американським професіоналом, що виборов медаль чемпіонату світу, відтоді як 1912 року Френк Крамер здобув срібло. Лемонд сказав: «я змагаюся за Renault і я змагаюся за себе. Це бізнес і це мій хліб. Для мене це друге місце було майже рівноцінне перемозі, особливо в моєму віці»Blumenthal p. 31.
Два тижні по тому, 20 вересня 1982 року, Лемонд виграв гірську 12-тиденку Тур де л'Авенір завдовжки 1347 км з рекордним відривом 10 хвилин 18 секунд. Ця перемога і фінальна перевага за часом приголомшили Європу і переконливо довели, що Лемонд справді fuoriclasse.
Наступного, 1983 року, Лемонд переконливо виграв чемпіонат світу на шосе в Альтенргейні (Швейцарія), ставши першим американським велогонщиком, якому це вдалося. (Чемпіонат світу серед жінок вигравали американки 1969 року та 1980 року). Талант Лемонда як велогонщика — його загальна сила, здатність долати підйоми, вміння їздити швидкі гонки на час і здатність швидко відновлюватися,— все свідчило про те, що він стане справжнім претендентом на перемогу під час найважчих Гранд-турів.
1984—1986: Гранд-тури Свій перший Тур де Франс Лемонд проїхав 1984 року. Підтримуючи лідера команди , він посів третє місце і здобув білу майку найкращого молодого гонщика. Наступного року його взяли в команду La Vie Claire для підтримки капітана команди Бернара Іно, який уже відновив форму і намагався виграти свій п'ятий Тур. Французький бізнесмен і власник команди Бернар Тапі підписав з Лемондом контракт на мільйон доларів на три роки. У цих перегонах Іно лідирував упродовж перших гірських етапів, але зазнав аварії і потрапив у скруту. На той час вже було зрозуміло, що Лемонд елітний гонщик і сам здатен виграти Тур. Лемонд мав природний талант долати довгі дистанції Гранд-турів і за час тритижневих перегонів ставав тільки сильнішим. Травмований Іно був уразливим і його суперники про це знали. На 17-му етапі було три великі підйоми в Піренеях. На другому, Коль-дю-Турмале, Лемонд підтримав атаку , але йому не дозволили допомагати збільшувати відрив від решти гонщиків. Менеджери його команди La Vie Claire зобов'язали 24-річного Лемонда не їхати наввипередки з Роше, а сісти йому на колесо. Таку тактику застосовують, щоб витрачати менше сил, адже гонщик попереду вимушений долати опір вітру, а гонщик позаду — від нього захищений. Темп, який Роуч міг підтримувати самотужки, з часом сповільнився, тож інші гонщики наздогнали їх обох. Іно теж відновився, хоча й не наздогнав групу лідерів. Наприкінці етапу Лемонд був засмучений до сліз. Згодом він засвідчив, що керівництво команди і його особистий тренер ввели в оману його про те, як далеко Іно відстав під час цього вирішального 17-го гірського етапу. Іно виграв Тур 1985 року, а Лемонд посів друге місце, з відставанням 1:42. Лемонд їхав як слухняний лейтенант, і завдяки його підтримці Іно виграв свій п'ятий Тур. Щоб віддячити за цю пожертву, Іно пообіцяв Лемонду, що допоможе виграти Тур наступного року.