Суфі́зм (також суфійський іслам або тасаввуф (), імовірно від арабського суф () — шерсть, суфій — той що носить вовняний плащ) — містико-аскетична течія в ісламі. Суфізм був найпотужнішим культуротворчим чинником в багатьох мусульманських країнахІ. Ю. Вільчинська. Суфізм як автентична духовність Ісламу. // Культура і сучасність No 2, 2008. - C. 14.
Вважається, що перші суфії з'явилися на межі VIII та IX століть в Іраку та Сирії. Імовірно під цим терміном об'єднуються різні містичні вчення, які виникли в мусульманському культурному середовищі з давніх часів і по теперішній час. Визнаючи реальним лише існування Бога (Аллаха), а навколишні речі та явища — його еманацією, послідовники суфізму оголошують вищою метою життя містичне з'єднання душі людини з Богом, тим самим суфізм має схожість зі світоглядом дгармічних релігій. Суфії намагаються збагнути потаємний зміст коранічних одкровень, для чого суворо дотримуються приписів Корану і Суни, беруть участь у чуваннях, приймають обітниці, дотримуються додаткових постів. Водночас вони проповідують містичну некорисливу любов до Аллаха, бажаючи злитися з ним. Кінцевою метою суфізму вважається знищення своїх якостей як особистості, що має спричинити повне поєднання, злиття з божественною істиною.
«З'єднання з божеством», за вченням суфізму, відбувається в екстазі, до якого повинні доводити себе віряни. В арабо-ісламській термінології суфій — це закоханий в Істину, той, хто рухається до Досконалості. Рух до якоїсь абстрактної Істини за допомогою любові та відданості до Бога суфії називають тарікатом (шляхом).
Для раннього суфізму характерний пантеїзм з окремими матеріалістичними елементами. Згодом під впливом неоплатонізму, індійської філософії та деяких ідей християнства центральне місце в суфізмі займають аскетизм і скрайній містицизм. В теософській традиції суфізм ототожнюється з езотеричним ісламом.
Суфізм — неоднорідна течія: до нього приєднувалися представники різних богословських шкіл і напрямів ісламу. Він неодноразово відігравав значну роль у політичному житті мусульманських країн як ідеологія повстанських рухів, зокрема як мюридизм на Північному Кавказі, а також антиколоніальної боротьби.
Суфізм З точки зору суфіїв, суфізм — це шлях очищення душі від поганих якостей (нафса) та прищеплення похвальних якостей духу (рух). Цей шлях мюрід («шукач», «спраглий») проходить під керівництвом мюршіда («духовного наставника»), що дійшов до кінця шляху і отримав від свого мюршіда дозвіл (іджаза) на наставництво, або самостійно за наявності розвиненої природної інтуїції (внутрішнього вчителя).
Суфійські шейхи є частиною ланцюжка наступності навчання, яка згідно з канонами сходить до Пророка. Той, у якого немає іджаза («печатки серця») від свого шейха на повчання мюрідів, не є істинним шейхом і не має права навчати охочих суфізму (тассаввуфу, тарікату).
Згідно з канонічною традицією, суфієм може бути виключно мусульманин, все таке, що суперечить Шаріату не може бути суфізмом, про це писав видатний суфійський шейх Імам Раббані (Ахмад Сірхінді, Ахмад Фарук) у «Мактубат» («Письмена»). При цьому мається на увазі що Шаріат як ісламська дисципліна і традиції є складовою частиною шляху.
Богослов аль-Газалі (1058—1111) вважав, що суфізм — це сама суть ісламу.
Богослов Ібн Тайм (1263—1328) неоднозначно ставився до суфізму, але повністю на відміну від Ібн Абд аль-Ваххаба його не заперечував.
Серед мусульман спостерігається досить неоднозначне ставлення до суфізму, від повного заперечення даного явища, до фактичного заміщення ісламських релігійних почуттів у контексті ліберального ісламу.
Течії
Всі напрями суфізму поєднує палке прагнення до поєднання з Богом шляхом взаємноїНа думку Андре Тора, для суфізму важлива не наша любов до Бога, не те, що ми вчимося любити Його, а скоріше те, що Він любить нас [Тор Андре. Исламские мистики.- СПб, 2003.- С. 59-60]. любові, що веде до пізнання через любов та є метою суфія, якого називають «тим, хто пізнав»Торчинов Е.А. Религии мира: опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния.- http://psylib.ukrweb.net.- ІІІ, 4.
Класичний суфізм — суфізм, пов'язаний виключно з сунізмом і культивований в тюркському та арабському середовищах. Араби і тюрки побудували систему суфійських орденів, розробили філософську і поетичну складову суфізму. Знаменитий танець дервішівДервіш (شيورد) - той, хто встав на Шлях Суфіїв, той, хто практикує суфізм. почав вперше практикуватися у тюрків. При цьому танець дервішів та зікри — це різні практики. Кавказький суфізм — традиційний іман, що передається у вигляді народних звичаїв у кавказьких мусульманських народів. Відмітною особливістю є груповий зікри і фанатична відданість народним звичаям, переплетеним з ісламом. Індуїстський суфізм — суфізм, що виник у ведичному Індостані з часу проникнення ісламу до Індії. Відмінною рисою його є переплетення ісламу з індуїзмом і йогою. Коли європеєць називає себе суфієм, мається на увазі саме індуїстський суфізм.
Дослідники відзначають наступні розгалуження суфізму: радикальний та помірний. Перший орієнтований на почуттєве злиття з Богом (вчення ал-Халладжа), другий орієнтований на інтелектуальне поєднання з Богом (вчення ал-Газалі);Андре Тор. Исламские мистики.- СПб, 2003. - с.9 пантеїзм та поклоніння святимТримингэм Дж. С. Суфийские ордены в исламе.- М., 2002. - С. 194; інтелектуальний та прагматичний напрямкиАкимушкин О.Ф. Суфийские братства: сложный узел проблем // Тримингэм Дж. С. Суфийские ордены в исламе.- М., 2002.- С. 8-11. Перший був представлений вченнями Ібн ал-Арабі та його супротивника ас-Сімнані, а другий спрямований на розробку практичних методів безпосереднього переживання єдності з Богом, які розгалужуються на вчення екстатичного захоплення (галаба) та тверезого перебування у Бозі (стан бака). Сп'яніння любов'ю може приймати характер несамовитості, поширена метафора - сп'яніння від вина (вчення ал-Бістамі). Школа тверезості (сахв) Джунайда толерантніше сприймалася нормативним ісламом.
Культурологічні особливості У країнах Європи суфізм ототожнюється з ліберальним або освіченим ісламом, в якому наголос робиться перш за все на внутрішній світогляд, а не на зовнішні ритуали, такі як суворе виконання намазів тощо, які відходять на другий план або взагалі не вітаються. У зв'язку з чим в середовищі мусульманських «ортодоксів» суфізм не визнається як такий та вважається ледь не внутрішньоісламською єрессю, а самі суфії — фасіками (невірними). З іншого боку бути суфієм в освіченому світі цілком природно, про що неодноразово говорили вчені та інші громадські діячі сучасних ісламських країн. Варто відзначити, що суфізм, який культивується в Європі, це зовсім інший суфізм, ніж той, що існує на Заході або в країнах Близького Сходу.
Основні риси суфізму Проповідь бідності — факр. Ствердження примарності (аш-шабах) навколишнього світу. Відмова від мирського, відлюдництво — зухд. Екстатичні обряди (сама) – «танці дервішів», вірші (з численним згадуванням імені Аллаха – зікр)Термін сама‖ (сам‘) позначає ритуальну практику, під час якої суфії слухають вірші, які наспівують або декламують під супровід музичних інструментів, намагаючись досягнути певного екстатичного стану, в якому вони відчувають близькість до Бога, його любов і свою належність до Нього.. Безмовна молитва — таффакур (багато суфіїв вважають таффакур ефективнішою молитвою ніж традиційне виконання намазу). Покладання на волю Аллаха — таввакуль. Алегоричне тлумачення Корана – тавільІ. Ю. Вільчинська. Суфізм як автентична духовність Ісламу. // Культура і сучасність No 2, 2008. - C. 11.
Езотеризм у суфізмі
Основною рисою прояву містицизму в суфізмі є алегоричне тлумачення Корану — та'віль, і релігії взагалі. Більш того суфії визнають писання Старого та Нового заповітів, вважаючи Коран їх логічним продовженням. Подібно до інших релігій, іслам вчить, що Бог створив людину не для того, щоб вона одного разу померла — через Коран проходить думка про відродження та оновлення. Відомий вірш із писання говорить: «Він — той, хто дав вам життя, і Він пошле вам смерть, а потім знову дарує вам життя». Та ж ідея зустрічається в Корані як застереження ідолопоклонникам: «Господь створив вас, дбав про вас, потім ви помрете із волі, потім Він знову дасть вам життя. Чи можуть ідоли (яких ви кличете богами) зробити для вас все це? Слава Господу!». В традиції ісламу, однак, ці та інші аналогічні уривки з Корану, можливо пов'язані з реінкарнацією, зазвичай трактуються як обіцянка воскресіння. Часті згадки в Корані про воскресіння, на думку деяких дослідників, можуть з рівною часткою ймовірності ставитися і до реінкарнації.Reincarnation in Islam Наприклад, в Сурі 20:55/57 наводяться слова Бога, звернені до Мойсея: «Ми створили тебе з землі, і Ми знову звернемо тебе в землю, і потім знову створимо тебе». Деякі дослідники трактують зміст цього вірша як тіла, яке постійно створюється і руйнується, і душі, котра після смерті тіла народжується знову, але вже в іншому тілі.) На початку XX століття суфійські ідеї зливаються з матеріалістичними тенденціями науково-технічної революції й освіти, які на Сході, на відміну від Заходу, відбувалися з нерозривним зв'язком з магометанством як загальною суспільно-політичною надбудовою. Бути суфієм в Туреччині часів Ататюрка могло означати бути матеріалістом в контексті ісламу. Подібно до того бути «суфієм» в сучасній Європі означає не більше ніж ліберальне ставлення до ісламу і вже потім певну езотеричну захопленість.Якщо ти не суфій, то ваххобіт, якщо ж зовсім суфій, то не вірний
Шлях суфія Докладніше: Тарикат шаріат () — неухильне виконання законів мусульманської релігії сулук / сайрсайр — в суфизме отход от невежества и переход к высокой нравственности и морали. Употребляется в паре с термином Сулук // «Исламский энциклопедический словарь». А. Али заде, Ансар, 2007, тарикат () — послушництво в ролі мюрида при істинному суфійському шейху () — пізнання Бога не розумом, а серцем () — повне осягнення істини
Етимологія Існує кілька гіпотез походження слів «тасастуф», «суфій». Загальноприйнятою є точка зору, висловлена ще середньовічними мусульманськими авторами, відповідно до якої слово суфізм походить від арабського «суф» ( — вовна). Здавна грубе вовняне одіяння вважалося звичайним атрибутом аскетів-пустельників, «божих людей», а також містиківКниш А. ат-Тассавуф // .
Суфії часто зводять його етимологію до кореня слову «сафа» (чистота), «сифат» (властивість), або до виразу ахль ас-суффа («люди лави, або навісу»), що застосовувалося стосовно незаможних сподвижників пророка Мухаммеда, що жили в його мечеті у Медині, і відзначалися своїм аскетизмом.
Деякі дослідники вважали, що ці слова неарабського походження. Зокрема західноєвропейські вчені аж до початку XX в, схилялися до думки про те, що слово тассавуф походить від грецького слова «софія» (мудрість).Али-заде А. А. Тасаввуф // Исламский энциклопедический словарь. — М. : Ансар, 2007..
На початковому етапі формування суфізму замість слова тассастуф звичайно використовувалися слова зухд (аскетизм, помірність, зречення від світу) і захід (аскет) або близьке до нього абід (прочанин, подвижник). Починаючи з 2 століття хіджри послідовників суфізму стали називати суфіями.
Хронологія історії суфізму
VIII ст. н.е. аскетизм поступово почав трансформуватися у суфізм. Наприкінці VIII – на початку IX ст. — згадки про перших суфіїв (аскетів, які жили в Іраку та Сирії. Вони намагались збагнути зміст Корану, дотримувались його приписів та Суни, постів, приймали обітниці»Історія релігій світу: навчальний посібник / [Лубський В.І., Піддубна С.М., Лубська М.В., Куліш І.В. ]. – К., 2004. – С.484. X—XI ст. — ріст популярності суфійського способу життя й світогляду. У цей період були створені твори, у яких зафіксувалися головні положення «суфійської науки» (ільм ат-тасастуф) і загалом склалася властиво суфійська традиція. Автори класичної суфійської літератури систематизували суфійське знання й закріпили властиву лише суфіям термінологію (істілахат аль-каум).