Сер Пітер Реджіналд Фредерік Голл ( — ) — видатний англійський театральний, оперний та кінорежисер, нагороджений Орденом Британської імперії
У 1955 році він представив Лондонській публіці творчість Семюеля Беккета з Великої Британії у прем'єрі п'єси Чекаючи на Годо.
П.Голл заснував Королівську Шекспірівську компанію (1960—1968 рр.) і продовжував утверджувати міжнародну репутацію театру, опери, кіно і телебачення. Він був директором Національного театру (1973—1988 рр.) і художнім керівником Глайндборнського оперного фестивалю (1984—1990 рр.). Він створив компанію «Пітер Голл» (1998—2011) і став директором-засновником The Rose Theatre в Кінгстоні в 2003 році. Протягом своєї кар'єри він постійно лобіював державне фінансування мистецтв
Раннє життя і кар'єра Пітер Реджіналд Фредерік Голл народився в Суффолку у Бері-Сент-Едмендс. Він єдиний син Грейс Флоренції (уроджена Паммент) і Реджинальда Артура Едварда Голла. Його батько був начальником станції і сім'я деякий час жила на станції Грейт-Шелфорд. Він виборов стипендію Перської школи в Кембриджі. Перед початком подальшої стипендії для читання англійської мови в Сент-Катарінському коледжі в Кембриджі П.Голл проходив національну службу в Німеччині в штаб-квартирі RAF з освіти в Бюкерберг. Під час навчання в Кембриджі він поставив і виступав у багатьох п'єсах, зрежисував п'ять у своєму останньому році та ще три для Літнього фестивалю Товариства Марлоу. Він закінчив у 1953 році комітет Університетського аматорського драматичного клубу (ADC). У тому ж році П.Голл організував свою першу професійну п'єсу «Лист В. Сомерсета Моема» в Королівському театрі Віндзора. У 1954 і 1955 роках, П.Голл був директором Оксфордського театру, де керував кількома відомими молодими акторами, серед яких Ронні Баркер, Біллі Уайтлау, Ейлін Аткінс і Меггі Сміт також були учасниками компанії як виконавчі керівники асистентів
З 1955—1957 рр. П.Голл перейшов у художній театр у Лондоні, де він керував англійською прем'єрою фільму «Чекаючи на Годо». Завдяки успіху його діяльність відразу привернула увагу, зокрема, Теннессі Вільямса, для кого він буде керувати лондонською прем'єрою Каміно-Реал (1957) і «Кіт на гарячому олов'яному даху» (1958) Гарольда Пінтера. Інші постановки в театрі проходили англійською мовою прем'єрі фільму Вальс Тореадорів від Жана Ануйя.
RSC і Національний театр П.Голл дебютував на сцені Королівського Шекспірівського театру в Стретфорді-на-Ейвоні в 1956 році у п'єсі «Марні зусилля кохання» у його сезонах 1957—1959 рр. він включав в себе «Цимбеллін» Пеггі Ешкрофт, як Імоджен, «Коріолан» з Лоуренсом Олів'є і «Сон літньої ночі»з Чарльзом Лафтоном.
У 1960 році, у віці 29 років, П.Голл замінив Глена Б'ям Шоу, як директор фестивалю, розширивши протягом року його діяльність і заснував Королівську шекспірівську компанію, щоб здійснити свою мрію бути резидентом ансамблю акторів, директорів і дизайнерів, що виробляють як сучасні та класичні тексти, що мають особливий домашній стиль. Компанія не тільки грала в Стратфорді, але й у театрі Одвич, першому лондонському будинку.
П.Голл здійснив такі постановки, як «Гамлет» (1965, Девід Ворнер), «Ревізор» (1966, Пол Скофілд), а також світову прем'єра Гарольда Пінтера «Гаряче повернення додому» (1965) та «Війни червоної і білої троянди» (1963), адаптовані Джоном Бартоном з історії Шекспіра. Остання була названа як «найбільша шекспірівська подія в живій пам'яті, яка також заклала вчення про відношення Шекспіра до сучасного світу». Він був описаний як «найбільша Шекспірівська подія в людській пам'яті людей в яких також закладено вчення про Шекспірівських актуальність в сучасному світі». Пітер Голл вийшов з RSC у 1968 році після майже десяти років його директора.
П.Голл був призначений директором Національного театру в 1973 році і очолював організацію протягом п'ятнадцяти років до 1988 року. Він контролював переміщення з Олд Вік в новий, спеціально побудований комплекс у районі Саут-Банк в умовах широкомасштабного скептицизму та бурхливих союзних хвилювань, перетворення потенційної катастрофи в історію великого успіху залишається сьогодні". Розчарувавшись від затримки будівництва, П.Голл вирішив перевести компанію в недобудований будинок і відкрити його театр театром, оскільки кожен наближається до завершення. Витяги з його виробництва Тамерлан Великий з Альберт Фінні проводилися на відкритих терасах, безкоштовно перехожим.
П.Голл керував тридцятьма виставами для RSC, включаючи прем'єри світової прем'єри Гарольда Пінтера «Нічия Земля» (1975, разом з Джоном Гілгудом і Ральфом Річардсоном) та «Зрадою» (1978), Пітер Шаффер з «Амадей» (1979, з Пол Скофілд та Саймоном Келлоумом), а також лондонських і Бродвейських прем'єрах «Спальні» Фарсе Алана Айкборна. Інші знакові постановки, що входять Орестея (1981, у редакції Тоні Харрісон з музикою Харрісона Бертуисла), який став першим грецьким виставі виконають іноземної компанії в стародавній театр в Епідаврі; Скотний двір (в його ж екранізації, 1984); і Антоній і Клеопатра (1987, з Джуді Денч і Ентоні Гопкінсом). Голл повернувся в НТ востаннє у 2011 році з постановкою «Дванадцята ніч», організованої компанією відсвяткувати його вісімдесятиріччя. Його дочка, Ребекка Голл, грала Віолу.
Подальша театральна кар'єра Після звільнення з RSC у 1988 році, П.Голл почав свою власну комерційну компанію з постановки у Вест-Енді і на Бродвеї Теннессі Вільямса Орфей спускається (з Ванессою Редгрейв) і «Венеціанського купця» (з Дастіном Хоффманом). У Петровському залі компанія пішла на сцені більше шістдесяти п'єс у співпраці з низкою партнерів, у тому числі виробляти Білл Кенрайт і Тельма Холт. На додаток до репертуарі ансамблю сезону на «Олд Вік» (1997), ця компанія користується тривале співробітництво з театр Королівська ванна в якій серії літніх фестивалів були організовані з 2003—2011: багато творів були згодом виконані на внутрішніх і міжнародних турів і у Вест-Енді. Грає у Ідеальному чоловікові Оскара Уайльда (1992), Пем Гемс' Піаф (1993, з Елейн Пейдж), «Гамлет» (1994, з Стівеном Діллейном), Будівничий Сольнес Генріка Ібсена (1995, С Алан Бейтс), Трамвай «Бажання» (1997, з Джессікою Ланж), Джуліан Берріз Ленні (1999, з Едді Іззард), Як вам це сподобається (2003, з Ребеккою Голл і Ден Стівенс), Брайан Кларк'и , чиє життя це все одно?'' (2005, з Кім Кетролл), п'ятдесятиріччя виробництва в очікуванні Годо, боягузз Сінної лихоманкою (2006, з Джуді Денч) і Шоу з Пігмаліон (2007, Тім Піготт-Сміт і Мішель Докері). Зал остаточне визнання вистави для його компанії були Генріх IV, Частина 1 і Частина 2 (2011), поставлений в театрі Королівська Ванна.
Інформація про П.Голла широко поширюється в США, включаючи світова прем'єра «Чотири павіани» Джона Гуара «Обожнюють сонце» (1992 р., Лінкольн-Центр), три п'єси Шекспіра з Театральною групою в Лос-Анджелесі (1999 і 2001) та дев'ять годин епопеї «Танталус» Джона Бартона (2000, спільне виробництво RSC з Центром виконавських мистецтв в Денвері.
У 2003 році Пітер Голл став засновником і директором театру Троянда (The Rose Theatre) — нової будівлі, яка буде побудована в Кінгстоні-на-Темзі, чий проект був натхненний оригіналом Єлизавети. Він керував низкою постановок там, у тому числі Чеховського «Дядя Ваня», який відкрив будівлю у 2008 році, та мрію «Івано-Франківська ніч» (2010, з Джуді Денч як Титанія). Зал також був заступником директора The Rose Kingston.
Опера Пітер Голл був також всесвітньо відомий, як оперний режисер, попрацювавши в багатьох провідних театрах у тому числі Королівська опера, в Метрополітен-Опері в Нью-Йорк, Х'юстон Гранд Опера, Лос-Анджелес Опера, Лірична Опера Чикаго і Байройт фестиваль, де він, з диригентом Георгом Шолто, спрямованих Вагнера «кільце нібелунга» («кільце нібелунга») в 1983 році на честь сторіччя з дня смерті композитора. виробництво було грав до 1986 року. зал влаштували світові прем'єри Майкл Тіппетт-це вузол сад (1970) і Новий Рік (1989). Він мав тісні стосунки з Глайндборнським фестивалем, де він був художнім керівником з 1984 по 1990 рік зняла більше двадцяти вистав, у тому числі Моцарта/да Понте опер. Його виробництво Бенджаміна Бріттена Сон в літню ніч (1981) була відроджена дев'ять разів, в останній раз 35 років після прем'єри в серпні 2016 року. у залі також Режисер Альберт Херрінг Бенджаміна Бріттена, Каваллі Ла Калісто, Монтеверді Іль риторно д повернення Улісса на батьківщину і Глюка "Орфей і Еврідіка (всі з Джанет Бейкер); «коронація Поппеи» і «Кармен» — як його тоді дружина, Марія Юінг, з якими він також поставив знаменитий Соломія (Королівська Опера Лондон і Лос-Анджелес опера) в 1986 році.
Кіно та телебачення Фільми П.Голла для кіно та телебачення включають «Акенфілд» (1974), за романом Рональда Блайта, знятому у рідному місті Саффолк за участі місцевих жителів. Він був відновлений у 2016 році БФІ. Фільм «Холода» «She Been Away» написав Стівен Поліакофф і зіграв Пеггі Ешкрофт та Джеральдін Джеймс, які обидва отримали нагороди за свої вистави на Венеціанському кінофестивалі.
Книги П.Голл написав такі книги про театр: «Необхідний театр» (1999), Експозиція «Маска» (2000) та «Порадник Шекспіра» для гравців (2003). Щоденники «Пітер Голл» — «Історія драматичної битви» під редакцією Джона Гудвіна, вперше були опубліковані в 1983 році і підтвердили свою боротьбу за створення Національного театру на Південному березі. Його автобіографія «Спроба виставки про себе» була опублікована в 1993 році.
Нагороди Пітер Голл був удостоєний нагороди Орден Британської імперії в 1963 році і отримав звання лицаря в 1977 році за його службу в театрі.
Він також був нагороджений Швейцарським орденом мистецтв та літератури (1965), отримав премію Шекспіра Гамбургського університету (1967) і був обраний членом Афінської академії служби грецької драми (2004).
Його численні професійні нагороди та номінації включали два TONY (The Homecoming і Amadeus) та чотири нагороди за значні досягнення в мистецтві. У 2005 році П.Голл був занесений до зали слави Американського театру. Він був канцлером університету Кінгстона (2000—2013), який був студентом кафедри театрального мистецтва в Університеті Х'юстона (1999—2002 рр.) Також він був відзначений почесними докторами з ряду університетів, включаючи Кембридж, Йорк, Ліверпуль, Бат і Лондон.
Особисте життя П. Голл був одружений чотири рази. У нього — шість дітей та дев'ять онуків.
Його першою дружиною була французька актриса Леслі Карон, з якою він мав сина Крістофера (1957) і доньку Дженніфер (1958).
Разом з другою дружиною Жаклін Тейлор вони виховали сина Едварда (1966) та доньку Люсі (1969).
П.Голл також одружився у 1982 році на американській оперній співачці Марі Евінг. У них народилась донька Ребекка (1982). Нарешті він одружився з Нікі Фрей. У пари народилась донька Емма (1992).
П.Голл працював з усіма своїми дітьми: у Національному театрі Дженніфер зіграла Міранду в The Tempest (1988); Ребекка, у віці дев'яти років, зіграла молоду Софі на адаптації каналу Camomile Lawn на каналі 4, для компанії «Пітер Голл» вона зіграла Віві в професії пані Воррен (2002), Розалінд в «Як вам сподобається» (2003), Марія в дочці Галліео (2004)), а для НТ, Віола в дванадцяту ніч (2011); Емма, у віці двох років, зіграла Джозефа в Якобі (2004, TV Movie); для компанії «Пітер Голл» Люсі розробив Гамлет (1994), «Кукушки» (2003) і чиє життя це в усякому разі? (2005 р.); Крістофер випустив телевізійну драми каналу «The Final Passage» (1996); Едвард керував сценою епосу Танталус (2000).
У П.Голла було діагностовано деменцію. І в 2011 році він перестав брати активну участь в громадському житті.
Смерть 11 вересня 2017 року Пітер Хол помер в лікарні університетського коледжу в Лондоні, в оточенні родини. Йому було 86 років.Помер режисер еротичного трилера «Ніколи не розмовляй з незнайомцями».
Сценічні постановки The Letter (W. Somerset Maugham, Theatre Royal Windsor) 1953 Blood Wedding (Lorca, London debut, Arts Theatre) 1954 The Impresario from Smyrna (Goldoni, Arts Theatre) 1954 The Immoralist (Gide, Arts Theatre) 1954