Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (, Вороніж, Глухівський повіт, Чернігівська губернія — , хутір Мотронівка, нині село Оленівка, Ніжинського району Чернігівської області, Україна) — видатний діяч українського національного відродження, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Сприяв розвиткові української мови, науки, філософії, історії. Був діяльним учасником Кирило-Мефодіївського товариства.
Автор «кулішівки» — першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення.
Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою в українському письменстві»Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 32. — , 1981. — С. 169., «одним із корифеїв нашої літератури»Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 33. — , 1981. — С. 293.. Відомий найбільше як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада». Писав українською та російською мовами.
Член Сербської академії наук та мистецтв (від 1892 року).
Чоловік Ганни Барвінок (дружбою Куліша був Тарас Шевченко).
Життєпис Дитинство
Народився в містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу дрібного маєткового дворянинаДО РОДОВОДУ КУЛІША Олександра Андрійовича, який походив зі старшинського козацького роду Кулішів гербу Сліповрон, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини:Отъ дворянина жителя Воронѣжскаго Александра Андреева Сына Кулѣша и жени его Екатерини Иоанновой дочери родился сынъ Пантеліимонъ крещенъ сего іюля 27 го числа приходскимъ священникомъ Ілариономъ Безпалымъ, восприемникъ былъ ему отъ святаго Крещенія дворянинъ Евфимъ Симеоновъ сынъ Шкура (Запис у метричній книзі Трьохсвятительської церкви)На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього й «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості й наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «Яков Яковлевич» (1852). Здобувати освіту П. Кулішу було нелегко, навіть маючи неабиякий хист до літератури та малювання, бо і училище, і гімназія були зросійщеними, і він, як сам пізніше згадував, мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках». Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.
Навчання
Пантелеймон навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше у школі при церкві Святого Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.
З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. П. Куліш особисто познайомився і заприятелював із Михайлом Максимовичем. Професор заохочував здібного студента до літератури, до збирання та дослідження фольклору. Мрія навчатися в університеті, що її плекав юнак із 1834 року, коли зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального закладу, обірвалася в 1841 році: Куліш не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже, й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі.
Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою — «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» і «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе», а також повість із народних переказів «Огненный змей».
1840-ві роки
Молодий письменник завдяки протекції інспектора шкіл Михайла Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнишенко», віршовану історичну хроніку «Україна» й оповідання-ідилію «Орися». Неодноразово (1843, 1844, 1856) перебував на тривалій гостині та творчому пленері в маєтку Міхала ГрабовськогоВолодимир Панченко. Пантелеймон Куліш в «Абботсфорді» // День — 2002. — 14 груд.. Згодом працював у Києві, Рівному, а в 1845 році, коли журнал «Современник» почав друкувати перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету Петро Плетньов (він і редактор «Современника») запросив його до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для чужоземних слухачів університету.
Через два роки Петербурзька академія наук за рекомендацією відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов'янські мови, історію, культуру та мистецтво, куди він вирушив зі своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Білозерською, з якою побралися 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.
Арешт, ув'язнення й заслання
У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештували й повернули до Санкт-Петербурга, де його майже три місяці допитували у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпацької організації не змогли. Жандармерія вирішила:Учителя 5-ї С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих од нього творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — замкнути в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відіслати на службу в Вологду…Під час арешту Пантелеймона, через нервове знесилення, Олександра народжує мертву дитину. На жаль, більше дітей у пари не було. Після вигнання Куліша, дружина усіляко намагалась підтримувати його і навіть поїхала до Тули. Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінено: його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Під час заслання пара жила досить бідно і переважно на гонорари дружини. Бідували, але проведені в Тулі три роки й три місяці не пройшли марно. Куліш написав «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки», який згодом вийшов друком під назвою «Алексѣй Однорогъ», автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», роман «Петр Иванович Березин и его семейство, или Люди, решившиеся во что бы то ни стало быть счастливыми», вивчав європейські мови, осягав «механіку» романного мислення Вальтера Скотта, Чарлза Дікенса, захоплювався поезією Джорджа Байрона і Франсуа-Рене де Шатобріана, ідеями Жан-Жака Руссо.
Після довгих клопотань перед III відділом Куліш здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей».
Повернення до Петербурга
Наближалося 25-річчя царювання Миколи І. Можливо, з ласки монарха, а особливо завдяки клопотанням вірної подруги Олександри Михайлівни, П. Плетньова та протекції земляка-сенатора О. В. Кочубея, П. Куліш повернувся до Санкт-Петербурга, де продовжив творити, хоча деякий час не мав права друкуватися. Під криптонімом «Николай М.» він публікує в Некрасовському «Современнике» російські повісті і двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».
Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір'ю автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ» спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Санкт-Петербурзі у 1856—1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення.«Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни.— так писав він в одному із листів до Сергія Аксакова. Про збірку Т. Г. Шевченко писав:Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі.Збірка була написана «кулішівкою» — придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» в 1860 році, і для журналу «Основа».
Творчо багатим і успішним був для Куліша 1857 рік. Вийшли у світ «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкрив власну друкарню. Надії на цензурні послаблення не виправдалися, хоча Куліш остаточно не розчарувався в імператорі Олександрі II, тому вирушив із дружиною до Москви, гостював у свого друга С. Т. Аксакова, відвіз дружину на хутір Мотронівку, щоб згодом звідси в березні 1858 року разом вирушити в мандри Європою. Там він, уважно фіксуючи у листах найменші деталі життя європейських народів, приглядався до тодішніх здобутків цивілізації, але не захоплювався ними. Навпаки, переймався глибшою вірою в майбутнє природно-патріархального побуту. Хутір як форма практичного втілення руссовської ідеї гармонійного життя серед природи і як духовний оазис національної самобутності — цей ідеал упевнено захоплював Пантелеймона Куліша.
Куліш не отримав дозволу на заснування у Санкт-Петербурзі українського журналу, тому створив альманах «Хата». Одночасно брат дружини Василь Білозерський клопотався про видання першого українського часопису «Основа». Куліш разом із дружиною, яка починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок, зразу ж захопився підготовкою матеріалів для цього літературного й громадсько-політичного журналу. Насамперед дбав про історичне виховання українського громадянства. Тому почав писати «Історичні оповідання» — своєрідні науково-популярні нариси з історії України — «Хмельнищина» і «Виговщина». З'явилися вони в 1861 році в «Основі». Сторінки цього журналу заповнювали і його перші ліричні поезії та поеми, що були написані вже після другої подорожі Західною Європою, яку він здійснив разом із Миколою Костомаровим.
Водночас Куліш уклав свою першу поетичну збірку «Досвиткы. Думи і поеми», що вийшла у Петербурзі в 1862 році — перед появою в 1863-му ганебного валуєвського циркуляра, яким самодержавство обмежило друкування українською мовою. Слава про Куліша долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікували його прозу, поезію, статті…Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років.— писав Іван Франко, особливо відзначаючи його співробітництво в народовському журналі «Правда».
У другій половині 1860-х та 1870-х роках
Через нестачу коштів та відсутність роботи у зв'язку із закриттям «Основи», Куліш у 1864 році переїздить у Варшаву, де працює урядовцемОсип Маковей. Панько Олелькович Куліш. Огляд його діяльності. — Львів, 1900. — С. 115—116..
Чотири роки перебування у Варшаві, матеріальні статки (тут був на посаді директора духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів) дали змогу письменникові набути неабиякого досвіду й знань (праця в державній установі, вивчення архівів, де він робив численні записи для майбутніх історичних досліджень, дружба із польською інтелігенцією і галицькими українцями, зокрема у Львові, де часто бував).