Рада міністрів Карпатської України (до 25 листопада 1938 року — Рада міністрів Підкарпатської Русі) — найвищий виконавчий та розпорядчий орган Підкарпатської Русі та Карпатської України. Уряд мав бути створений одразу після приєднання Закарпаття до Чехо-Словаччини, згідно з Сен-Жерменським договором, генеральним статутом Підкарпатської Русі 1919 року та конституцією Чехо-Словаччини 1920 року. Проте тільки після ослаблення центральної виконавчої влади Чехо-Словаччини та проголошенням автономії закарпатськими українцями Прага змушена була затвердити уряд Карпатської України.
Передумови створення Ради міністрів Підкарпатської Русі Див. також статтю Генеральний статут про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі
21 вересня 1938 року представники москвофільської (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) та української (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія) орієнтації підписали спільну декларацію щодо створення автономної адміністрації в Закарпатті, яку було вручено уряду Чехо-Словаччини та дипломатичним представництвам західних держав у Празі.
8 жовтня 1938 в Ужгороді у приміщенні Крайового уряду відбулася нарада представників української та москвофільської орієнтацій, на якій були присутні — Августин Волошин, Степан Клочуряк, Дмитро Німчук від Центральної Руської Народної Ради, а також Йосип Камінський, Володимир Гомічко, Михайло Демко від Центральної Руської Народної Ради та міністр у справах Підкарпатської Русі Іван Парканій.
На нараді було вирішено: «Домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які отримала й отримає Словаччина». Було досягнуто домовленості щодо персонального складу автономного уряду, створено Національну Раду Підкарпатської Русі. До її складу ввійшли представники практично всіх основних політичних сил краю: Центральна Руська Народна Рада, Перша Українська Народна Рада, Республіканська землеробська партія, Республіканська землеробська партія Пряшівщини, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія, Соціал-демократична партія. Того ж дня Національна Рада оголосила себе «єдиним законним представником всіх руських областей Карпат і всього його населення, для якого забезпечується самовизначення і самоуправління». Вимагалася негайна заміна значної частини чеських урядовців в краї місцевими кадрами та прийняття закону про Підкарпатську РусьСтерчо Петро. Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919—1939 роках. — Львів: За вільну Україну, 1994. — 288 с. ISBN 5-7707-5102-9. Було ухвалено постанову, про те, що членами майбутнього уряду повинні бути тільки депутати празького парламенту та сенату.
8 жовтня 1938 року голова нового уряду Чехо-Словаччини генерал Ян Сирови, у відповідь на всі ці вимоги й претензії, звільнив з посади губернатора краю Константина Грабаря та призначив 9 жовтня губернатором Івана Парканія.
Перший уряд (з 11 до 26 жовтня 1938)
11 жовтня 1938 року в Празі уряд Чехо-Словаччини затвердив створення першого автономного уряду Закарпаття — Раду міністрів Підкарпатської Русі; після цього Рада міністрів ЧСР затвердила персональний склад автономного уряду з шести осіб. До першого автономного уряду ввійшло четверо представників москвофільського та двоє українського напряму.
Склад першого уряду:
Прем'єр-міністр — Андрій Бродій, мадярон, лідер москвофілів, голова Автономно-землеробського союзу. Також він отримав портфелі міністра шкільництва та міністра федерального уряду в справах Підкарпатської Русі. Міністр внутрішніх справ — Едмунд Бачинський (москвофіл), представник на Закарпатті. Міністр комунікацій (міністр транспорту та громадських робіт) — Юліян Ревай, член Чехословацької соціал-демократичної партії. Міністр без портфеля (відповідав за встановлення словацько-закарпатських кордонів) — Степа Фенцик, мадярон, лідер Руської національно-автономної партії. Державний секретар з питань юстиції — Іван П'єщак, представник Автономно-землеробського союзу на Пряшівщині. Державний секретар з питань охорони здоров'я та соціального забезпечення — Августин Волошин, голова Християнсько-народної партії.
Перший уряд постав як компроміс між українофільською Першою Українською Народною Радою та москвофільською Русскою Народною Радою.
Автономний уряд Андрія Бродія діяв з 11 до 26 жовтня 1938 року, всього 15 днів. Першочерговим завданням для нього було врегулювання територіальних проблем, зокрема визначення питання кордону між Підкарпатською Руссю і Словаччиною. Уряд розпочав кампанію за приєднання до краю східнословацьких районів (Пряшівщини), заселених переважно русинами-українцями. Степан Фенцик відправився до Пряшева для обговорення цього питання та пропагандистської роботи серед місцевого населення.
Уряд Андрія Бродія провів усього три засіданняУкраїнський інститут національної пам'яті.
Перше засідання уряду Перше засідання Ради Міністрів Підкарпатської Русі відбулося в Ужгороді 15 жовтня 1938 року, де були розглянуті й затверджені основні органи самоуправління, які складалися із 9 міністерств, розподілені функціональні обов'язки між міністрами. На засіданні державні секретарі Августин Волошин та Іван П'єщак склали Андієві Бродію присягу. Було засновано «Урядовий Вісник» для публікації розпоряджень автономного уряду, який до рішення сойму про офіційну мову вирішено було друкувати руською й українською мовами, редактором був Василь Ґренджа-Донський. Було засновано Підкарпатські дирекції залізниці й пошти, видано розпорядження про деякі зміни в поземельних книгах та про врегулювання продажу дров із державних лісів. На цьому ж засіданні обговорювалися й господарські проблеми краю, зокрема продовольча ситуація і заходи уряду для її поліпшення.
Друге засідання уряду На другому засіданні автономного уряду 18 жовтня 1938 року обговорювалися насамперед питання міжнародного становища Підкарпатської Русі. Було заслухано доповідь Степана Фенцика про політичну ситуацію на Пряшівщині та перемовини щодо кордонів з урядом Словаччини. Вирішено продовжити ці перемовини, для чого затверджено спеціальну комісію. До комісії ввійшли Олексій Фаринич — експерт з філології, Петро Сова — з етнографії, Степан Гойдич — з статистики та Т. Райкович — з питань релігіїКостянтин Куцов. «Політична діяльність підкарпатських студентів-русофілів у період кризи державності Чехословаччини в 1938—1939 рр.». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Міністерство освіти і науки України; Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», Історичний факультет. — Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2016. — Вип. 2 (35). Водночас Рада міністрів Підкарпатської Русі висловила протест словацькому прем'єр-міністру Йозефу Тісо з приводу вжитих ним репресивних заходів до організаторів руху за приєднання Пряшівщини до Закарпаття. Юліян Ревай доповів урядові про проведені переговори з міністром закордонних справ Чехо-Словаччини Франтішеком Хвалковським, на яких йшлося, зокрема, про необхідність заборони вивозу державного і приватного майна з території республіки і краю. Обговорювалися також питання надання амністії, співробітництва з Німеччиною, ліквідації чеських шкіл в населених пунктах краю з незначною кількістю чеських родин тощо. Августин Волошин інформував уряд про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.
Третє засідання уряду Третє засідання відбулось 22 та 23 жовтня 1938 року. На ньому були розглянуті внутрішньополітична ситуація та події навколо Закарпаття. Міністр Едмунд Бачинський поінформував уряд про результати складного переговорного процесу між Чехо-Словаччиною та Угорщиною щодо встановлення нових кордонів між ними та позицію Німеччини в цьому питанні. У зв'язку з цим члени автономного уряду жваво обговорювали можливості й варіанти оптимального реагування на ультимативні вимоги Угорщини щодо заселених переважно угорцями південних територій краю з містами Ужгород, Мукачево та іншими важливими з точки зору функціонування транспортних мереж населеними пунктами Закарпаття. Було створено комісію в складі відомих закарпатських учених Петро Сова, Георгій Геровський, М. Кондратович, Микола Бескид та Іван Панькевич, перед якою ставилося завдання довести, що Закарпаття — українська земля. Уряд звернувся до Німеччини та Італії з проханням залишити Ужгород та Мукачево належними до Чехо-Словаччини, оскільки саме ці міста складають основу економічного та культурного потенціалу краю. Однак Бродій вирішив самостійно провести переговори з Угорщиною, хоча це виходило за рамки повноважень уряду. До Будапешту для переговорів вислано Едмунда Бачинського та Степана Фенцика — відвертих москвофілів та прихильників ідеї приєднання до Угорщини.
23 жовтня 1938 року Уряд Підкарпатської Русі ухвалив рішення:
Це рішення автономної влади було передано урядам Чехо-Словаччини та інших сусідніх і всіх великих західних держав. Були розроблені навіть практичні заходи щодо підготовки до проведення плебісциту в Закарпатті. Слід зазначити, що і звернення до урядів зарубіжних держав, та проведення плебісциту у питанні, що торкалося територіальної цілісності республіки, виходило за рамки повноважень автономного уряду Підкарпатської Русі та суперечило конституційним нормам Чехо-Словаччини. Ідея проведення плебісциту неоднозначно сприймалася також різними політичними силами в Закарпатті. Якщо партії й громадські організації москвофільського напряму цю ідею підтримували і, саме вони на скликаних Андрієм Бродієм закритих зборах Центральної руської народної ради стали ініціаторами плебісциту, то представники українського напряму виступили проти.Кризова ситуація загострилася після того, як 25 жовтня 1938 року Угорщина поставила питання, щоб її претензії до частини територій Словаччини та Підкарпатської Русі, де проживало угорське населення, вирішувалися або всенародним плебісцитом, або арбітражем європейських держав. В цей же день празький уряд ухвалив рішення про розпуск політичних партій, хоча на Закарпатті розпорядженням віце-губернатора Антона Бескида була заборонена діяльність лише комуністичної партії, яка виступила проти автономії, інші партії та об'єднання продовжували діяти.
Боячись несприятливих для себе результатів референдуму, чехословацька влада на розширеному засіданні за участю кабінетів міністрів автономних Словаччини і Підкарпатської Русі 26 жовтня погодилася на арбітражне рішення з приводу вимог Угорщини. У цей же день I Українська Народна Рада під керівництвом Августина Волошина провела нараду в Ужгороді, на якій ухвалила рішення: Не противитися відданню мадярської етнографічної території Угорщині, але рішуче протестувати проти плебісциту; УНР стоїть на принципі федерації народів у теперішній державі. Прем'єр-міністр Підкарпатської Русі Андрій Бродій не погодився з рішенням центрального уряду та став вимагати проведення на Закарпатті всенародного плебісциту. Його підтримував міністр Степана Фенцик, який намагався поєднати питання про чехословацько-угорський кордон з проблемою врегулювання закарпатсько-словацького кордону. Як з'ясувалося невдовзі, обидва політики вели подвійну гру, орієнтуючись на відрив Закарпаття від Чехо-Словаччини та отримуючи в цій анти-чехословацькій діяльності підтримку, в тому числі фінансову, з Угорщини і Польщі.
Різні політичні сили в краї ідею плебісциту сприйняли неоднозначно. Центральна Руська Народна Рада цю ідею підтримало, що було характерно для москвофільської політичної течії. Підтримали ідею плебісциту Автономно-Землеробський Союз, Руська національно-автономна партія, «Національний Союз Руської молоді» та інші моосквофільські організації, а також Мукачівська Греко-Католицька та Православна єпархії.