Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (, с. Ольхово, Ольховська волость, повіт, Новгородська губернія, Російська імперія (сучасний Череповецький район, Вологодська область, Російська Федерація; село затоплено Рибинським водосховищем) — , Київ, Україна) — радянський та український лікар російського походження, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.
М. М. Амосов — автор понад 400 наукових праць, у тому числі 19 монографій. Низку його книг перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них згодом очолив великі наукові центри.
Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.
Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.
У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці»Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова .
Біографія Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.
З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до , який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині, продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.
У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.
У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У Києві Микола Михайлович Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом, в тому ж 1955 році створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології, яка була створена після перших в країні курсів анестезіології, організованих Миколою Амосовим. У 1958 році Микола Михайлович одним з перших в Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу, та почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.
У 1963 році Микола Амосов першим в СРСР провів протезування митрального клапану, а в 1965 році створив і вперше в світі упровадив в практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Миколою Михайловичем Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.
З 1959 року по 1990 рік Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перших у світі автономних роботів, керованих штучною нейронною мережею.
Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму», моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в галузі біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України.
Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Михайлович Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М. М. Амосов був першим директором а з 1988 року — почесним директором інституту.
З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки: Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку. Механізми розуму і штучний інтелект. Психологія і моделі особистості. Соціологія і моделі суспільства. Глобальні проблеми людства.
У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.
У створеному ним інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри. М. М. Амосов був членом президії правління Українського товариства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.
Свою наукову роботу М. М. Амосов поєднував з великою суспільною діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань. Помер 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Петро Антип та Олександр Дяченко, архітектор Костянтин Чудовськийhttp://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua.
Факти з життя У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарніПотієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4..
Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:
Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).
Сім'я Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956 року), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.
Книги Микола Михайлович Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографійПерелік книжок в світових бібліотеках за версією (VIAF). Ряд монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії.
Його книги «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися вітчизняними видавництвами і за кордоном. 1964 — «Мысли и сердце» 1965 — «Записки из будущего» 1969 — «Искусственный разум» 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)» 1977 — «Раздумья о здоровье» 1979 — «Здоровье и счастье ребенка» 1979 — «Алгоритмы разума» 1983 — «Книга о счастье и несчастьях» 1996 — «Преодоление старости» 1997 — «Моя система здоровья» 1998 — «Голоса времен» 2000 — «Размышления» 2002 — «Энциклопедия Амосова» 2003 — «Моё мировоззрение»
Видання українською Микола Амосов. Здоров'я. — ДСГ, 2005. — 120 с. Микола Амосов. Роздуми про здоров'я. — Київ, Здоров'я, 1990. — 168 с.
«Книгу про щастя та нещастя», «ППГ-2266», «Здоров'я і щастя дитини» та «Записки з майбутнього» переклала українською Тамара Малашок. Її переклади опубліковані на сайті «Микола Амосов. Світогляд».
Видання російською Амосов Н. М. Очерки торакальной хирургии / Н. М. Амосов. — Київ, 1958. — 708 с. Амосов Н. М. Голоса времен: Воспоминания / Н. М. Амосов. — Київ: Оранта-Прес, 1998—491 с. Амосов Н. М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н. М. Амосов. — Москва: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 464 с.
Пам'ять
У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.
У 2003 році: Національною академією наук України засновані: Премія НАН України імені Амосова Миколи Михайловича в медицині, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології; Премія НАН України імені Амосова Миколи Михайловича у галузі кібернетики, яка вручається Відділенням інформатики НАН України за видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки нових інформаційних технологій в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971—2002 роках жив і працював науковець, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Григорій Хусід)Академік людських сердець , слайд 21.
На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.
2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи АмосоваРезолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж).
Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження.
Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.
26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто 18.12.2013