«Наутилус» () — вигаданий підводний човен капітана Немо з фантастичних творів Жуля Верна «Двадцять тисяч льє під водою» і «Таємничий острів». Вперше з'явившись у «20 000 льє під водою» (1869), він вірно служить своєму капітанові, невибагливий і надійний, маючи неймовірні як для свого часу, так і, частково, для теперішнього, технічні характеристики. Так, за сім місяців він здолав відстань 20 000 льє (близько 90 000 км), що більше ніж удвічі перевищує довжину екватора, опустився на дно океану, а потім зумів вибратися з сильного виру. Він був знаряддям помсти і водночас дослідною лабораторією, потопив кілька кораблів і допоміг знайти Атлантиду. «Наутілус» став втіленням технічного прогресу, а його ім'я стало найбільш популярним серед субмарин. Завдяки йому Жуля Верна стали називати «батьком підводних човнів». На честь «Наутілуса» називають електронні прилади, комп'ютери, космічні апарати, а також ресторани, готелі, рок-гурти та спортивні клуби.

Поява «Наутилуса» у фантазії письменника Образ величезного підводного корабля виник у Жуля Верна не відразу. Своєю появою у фантазії письменника «Наутілус» зобов'язаний, перш за все, своєму капітан Немо. 1866 року Жуль Верн пише своєму видавцеві Етцелю:

Треба, щоб мій невідомий не мав ні найменшого дотику з рештою людства, від якого він повністю відділений. Він і не живе на землі, він обходиться без землі. Моря йому досить, але треба, щоб море давало йому все, аж до одягу та їжі. Ніколи він не ступає ногою на якийсь із материків … Письменник вирішив помістити свого героя в глибини океану, а для цього йому потрібен був підводний корабель. Так почав формуватися образ майбутнього «Наутілуса». У 1860-х роках підводні човни були вже досить відомі, їх будували в низці країн, і письменник досить добре знав про них. Так, ще в 1862 році він бачив споруджуваний «Plongeur» («Нирець»), який вважали справжнім гігантом серед субмарин. 1867 року, повернувшись до Парижа після подорожі до США, Верн відвідав Всесвітню виставку на Марсовому полі, де були представлені «Фея Електрики», проект майбутнього Суецького каналу, а також технології перших підводних човнів і скафандрів, багато з яких письменник пізніше впровадив на своєму фантастичному підводному кораблі.

Важко точно визначити, який саме підводний човен став остаточним прообразом «Наутилуса». Так, зовні він дуже схожий на американську субмарину Алігатор, спущену на воду в 1862 році. Однак за внутрішнім обладнанням «Наутилус» ближче всього до французького «Plongeur»: резервуар для стисненого повітря в носовій частині, механічний привід гвинта, продування баластних цистерн з допомогою стисненого повітря, а також величезні в порівнянні з іншими субмаринами розміри.

Вельми поширена думка, що «Наутілус» названо на честь однойменного човна Роберта Фултона, якого той у травні 1801 року демонстрував парижанам на Сіні. Проте у своїх творах Верн, який народився в 1828 році, жодного разу не згадує його ім'я, тим більше що Фултон пропонував свої субмарини не лише Франції, але й її потенційному ворогові — АнгліїВарто відзначити, що в кінці роману «20 000 льє під водою» «Наутилус» атакує саме англійський корабель (прямо на це не вказано, але є досить ясний натяк).. Таким чином, Верн не мав жодних підстав називати вигаданий підводний корабель на честь реально існуючого. Більш того, в романі «20 000 льє під водою» описується епізод, коли пасажири «Наутілуса» спостерігають за зграєю молюсків наутілусів (в романі їх називають аргонавтами) і порівнюють молюсків і їх раковини з капітаном Немо і його кораблем. Цей же епізод розкриває зміст девізу «Наутілуса» — «Рухомий в рухоме» («Mobilis in mobili»).

«Наутілус» у літературних творах Жуля Верна

Створення Після поразки повстання сипаїв в Індії та повернення панування Британії принц Даккар, втративши дружину і двох дітей, разом зі жменькою вірних йому людей перебирається на віддалений острівець у Тихому океані. Там він проектує і створює креслення свого майбутнього підводного човна. Потім він розсилає замовлення з кресленнями на виготовлення окремих вузлів човна у різні кінці світу, підписуючи всі креслення різними іменами і вказуючи вигадане призначення кожного замовлення. Кіль створюється у Крезо, гребний вал у «Пена і компанії» в Лондоні, листова обшивка корпусу в Лерда в Ліверпулі, гвинт у Скотта в Глазго, резервуари в «Кайля і компанії» в Парижі, машини в Круппа в Пруссії, таран в майстернях Мутали в Швеції, вимірювальні прилади в братів Гарт у Нью-Йорку і т. д. Після цього принц Даккар, який відтепер називає себе капітаном Немо, створює на острівці дерев'яну верф, де й збирає корабель, який дістає назву «Наутілус». Після складання корабля Немо спалює всі сліди перебування людей на острові і на своєму кораблі починає подорож у морських глибинах.

Конструкція

Корабель має веретеноподібну форму, завдовжки 70 м, завширшки — до 8 м. Підводна водотоннажність човна становить 1500,2 т, надводна — 1356,48 т (9/10 від підводної). «Наутілус» має два корпуси, один зовнішній, інший внутрішній; вони з'єднані між собою залізними балками, що мають двотавровий перетин, які надають судну надзвичайну міцність, заклепувальні з'єднання замінені зварюванням. Подвійна обшивка корабля виготовлена з листової сталі, питома вага якої дорівнює 7,8 т/м3. Товщина зовнішньої обшивки не менше як 5 см, кіль — 50 см заввишки і 25 см завширшки. Також під час опису конструкції Немо говорить про горизонтальні стерна, які розміщені посередині корпусу з боків і використовуються для керування глибиною занурення і, зокрема, якщо необхідно зануритись на максимальну глибину (їх використання демонструється в епізоді, коли «Наутілус» занурюється на 16 кілометрів в Атлантичному океані). Ніс увінчаний головною зброєю човна — таран, має у перетині форму рівнобедреного трикутника. У кормі розміщений гребний гвинт діаметром 6 метрів, його максимальна частота обертання — 120 об/хв.

У верхній частині виступають 2 надбудови — рубка і трохи позаду неї кабіна для прожектора з рефлектором; перед атакою «Наутілуса» вони заходять всередину корпусу. Посередині розміщена рятувальна шлюпка, яка кріпиться до корпусу корабля кількома болтами, а зверху її прикриває навіс, який легко розбирається. Також уздовж «палуби» встановлено огорожу, що перед атакою забирається в корпус. З обох бортів розміщені великі овальні ілюмінатори, для скління яких (а також рубки і кабіни прожектора) використаний кришталь завтовшки 21 см. Для занурення і спливання використовуються баластові цистерни об'ємом 150,72 м³, їх наповнення і продування здійснюється через 2 крани, розташованих в кормовій частині корабля, причому насоси для продувки цистерн настільки потужні, що забезпечують спливання з глибини до 2 км. Так, у романі описується епізод, коли насоси викинули залишки води з баластових цистерн на висоту близько 40 м. Всі двигуни на кораблі — електричні, джерелом електроенергії є надпотужні натрієві батареї. Максимальна швидкість — 50 вузлів, максимальна глибина занурення — понад 16 кілометрів. Для отримання прісної води з морської на «Наутілусі» використовується установка для дистиляції. Відсутність системи регенерації повітря (Немо порахував її зайвою) і необхідність регулярної вентиляції позбавляють корабель повної автономності (максимальна тривалість занурення «Наутілуса» — близько 5 діб).

Внутрішнє планування

Якщо йти від форштевня до міделю, то перші 7,5 метрів займає резервуар для зберігання повітря. За ним йде каюта завдовжки 2,5 метра, в якій жив професор Ароннакс. Далі розміщена каюта капітана завдовжки 5 метрів. Каюта капітана описується як суворе приміщення, з меблів у ній лише залізне ліжко, робочий стіл, кілька стільців і умивальник.

Водонепроникною перебіркою від них відділений салон. Це простора зала завдовжки 10, завширшки 6 і заввишки 5 метрів. За візерунчастим орнаментом стелі, витриманого в дусі мавританських склепінних покриттів, ховаються потужні лампи освітлення. Капітан Немо тут влаштував справжнісінький музей мистецтва та дарів природи. Стіни обтягнуті тканими шпалерами зі строгим малюнком. Близько 30 картин в однакових рамах, відокремлені одна від іншої щитами з лицарськими обладунками, прикрашають стіни. З майстрів представлені: Рафаель, Леонардо да Вінчі, Корреджо, Тіціан, Веронезе, Мурільйо, Гольбейн, Веласкес, Рібера, Рубенс, Тенірс, Доу, Метсю, Паулюс Поттер, Жеріко, Прюдон, Бакхейзен, Берне, Делакруа, Енгер, Де Камп, Труайон, Месоньє, Добіньї, Клод Жозеф Верне. При цьому роботи новомодних на той час майстрів відсутні, про що сказано окремо. Всю стіну між дверима займає величезна фісгармонія, на якій розкидані партитури Вебера, Россіні, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Меєрбера, Герольда, Вагнера, Обера, Гуно та багатьох інших. У кутах на високих п'єдесталах встановлено кілька мармурових і бронзових копій античних скульптур. Поряд з творами мистецтва сусідять творіння природи, представлені водоростями, раковинами та іншими дарами океанської фауни і флори. Посеред салону з гігантської тридакни б'є фонтан, освітлений знизу електрикою. Краї мушлі витончено зазубрені, а її діаметр близько 2 м. Навколо мушлі у витончених вітринах, уставлених у мідь, розбиті за класами і підписані етикетками рідкісні експонати океанічних вод.

Після салону і другої водонепроникної перегородки розташоване приміщення бібліотеки (вона ж — курильня) завдовжки 5 метрів. Уздовж стін приміщення встановлені книжкові шафи з чорного палісандрового дерева з бронзовими інкрустаціями, що займають весь простір від підлоги до стелі. На деякій відстані від шаф встановлені суцільні широкі дивани, оббиті коричневою шкірою, поблизу диванів розставлені легкі пересувні підставки для книг. Посеред бібліотеки встановлений великий стіл. На стелі розташовані 4 світильники з матового скла, а саму стелю прикрашає барельєф. Бібліотека «Наутілуса» налічує 12 тис. томів.

Далі йде їдальня завдовжки 5 метрів, оброблена і мебльована зі строгим смаком. По обох кінцях їдальні стоять високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, на їхніх полицях з хвилеподібними краями встановлене начиння з дорогого фаянсу, порцеляни, кришталю і срібла. Посеред зали встановлено стіл. Щоб пом'якшити світло стельових світильників застосовано витончений розпис стелі.

За третьою водонепроникною перебіркою розташоване невелике приміщення, в якому встановлений трап, що веде до шлюпки. Далі йде ще одна каюта завдовжки 2 метри (в ній жили друзі професора — його слуга Консель і гарпунер Нед Ленд), а після неї камбуз завдовжки 3 метри, розташований між двома місткими сховищами. Біля камбуза розміщується комфортабельна ванна кімната з кранами для гарячої і холодної води. Після неї йде матроський кубрик завдовжки 5 метрів.

Четверта водонепроникна перебірка відокремлює кубрик від машинного відділення, яке займає в довжину 20 метрів і яскраво освітлене. Приміщення складається з двох половин: у першій розміщені батареї, які виробляють електричну енергію, у другій — машини, що обертають гвинт корабля.

Якщо брати до уваги тільки вартість корпусу та обладнання, то «Наутілус» на момент свого створення коштував близько двох мільйонів франків, а з урахуванням колекцій і художніх творів, що зберігаються в ньому, — не менше як чотири або п'ять мільйонів франків.

«Наутілус» у романі «Двадцять тисяч льє під водою» «Наутілус» з'являється на перших сторінках роману і майже відразу ж показує свої неймовірні ходові якості, обганяючи всі тодішні пароплави. Спочатку всі вважають, що це тварина: його приймають то за гігантське китоподібне (нарвала), то за кракена. Невдовзі через збіг обставин на його борт потрапляють троє пасажирів — професор Ароннакс, його слуга Консель і гарпунер Нед Ленд. Вони ж і дізнаються назву корабля, а «Наутілус» досить скоро показує їм свої можливості.

Так завдяки йому герої змогли побачити життя морських глибин. Море було чітко видне в радіусі однієї милі від «Наутілуса». Яке видовище! Яке перо змогло б описати його! Хто зумів би намалювати ефект світла, що пронизує прозорі шари, і поступове пом'якшення тонів і відтінків од верхніх до нижніх шарів океану!