Італія — південноєвропейська країна, що займає на півдні континенту Апеннінський півострів з прилеглими островами . Загальна площа країни 301 340 км² (72-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 294 140 км², а на поверхню внутрішніх вод — 7 200 км². Площа країни вдвічі менша за площу території України.
Етимологія Офіційна назва — Італійська Республіка, Італія (). Назва країни походить від етноніму давнього народу італіків (), що мешкали в південній Італії. Згідно з найпоширенішим поясненням, цей термін був запозичений з грецької, де «італос» () означає бика, через оскську «вітеліу» (víteliú), і умбрську «вітло» (vitlo) — теля. Бик був символом південних італійських племен і топонім Італія спочатку використовувався тільки для південної частини Апеннінського півострова (сучасна Калабрія). З часів римського панування з V-III століть до н. е. цей термін був поширений на весь півострів.
Історія дослідження території
Географічне положення Італія — південноєвропейська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — зі Швейцарією (спільний кордон — 698 км) і Австрією (404 км), на заході — з Францією (476 км), на північному сході — з Словенією (218 км), з країнами, що являють собою анклави, з усіх сторін обмежені територією Італії — Ватиканом (3,4 км) і Сан-Марино (37 км). Загальна довжина державного кордону — 1836,4 км. Італія з усіх сторін, окрім півночі, омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному заході Лігурійським, на заході Тирренським, на південному сході — Іонічним, на сході — Адріатичним морями. Загальна довжина морського узбережжя 7600 км. Морські кордони в 4 рази довші за сухопутні. Навіть глибинні райони країни віддалені від узбережжя не більше ніж на 200—300 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Виключна економічна зона встановлена на відстань 30 морських миль (55,6 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м.
Крайні пункти
Час
Час в Італії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом). Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.
Геологія
Італія характеризується надзвичайно складною та різноманітною геологічною будовою, сформованою в результаті зіткнення Африканської та Євразійської плит. Цей процес, що триває й досі, зумовив виникнення численних гірських систем, активних вулканів і сейсмічних зон.
Основним геологічним елементом країни є Апеннінські гори, які простягаються уздовж усієї Італійської півострівної частини. Вони сформувалися переважно в альпійську епоху горотворення (крейда — кайнозой) і складаються з осадових порід мезозойського та кайнозойського віку — вапняків, мергелів, пісковиків і глин. На півночі країни розташовані Альпи, де представлені докембрійські, палеозойські та мезозойські утворення, а також кристалічні масиви (граніти, гнейси, сланці). Між Альпами та Апеннінами лежить Паданська рівнина, заповнена потужними товщами четвертинні алювіальних відкладів, які утворилися внаслідок діяльності річок По та її приток.
Італія належить до вулканічно активних регіонів Європи. На її території розташовані діючі вулкани — Везувій, Етна та Стромболі, які пов'язані з активними зонами субдукції в Середземноморському регіоні. Сейсмічна активність в Італії залишається високою: землетруси найчастіше відбуваються в Центральних та Південних Апеннінах і на Сицилії.
Сейсмічність
Територія Італії належить до сейсмічно активних регіонів, тут часті землетруси, особливо в центральній частині.
Вулканізм
Головні активні вулкани Італії: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя і Етна (3323 м) в східній Сицилії.
Вулкани Етна і Везувій були включені у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих.
Рельєф
Переважно гірська країна. На півночі — Західні Альпи з найвищою точкою країни та Західної Європи — горою Монблан (4807 м), південніше — Паданська рівнина, далі гори Апенніни (найвища точка — гора Корно, 2914 м). Середні висоти — 538 м. Найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м). В районі акумулятивних наносів дельти річки По деякі колишні ділянки Адріатичного моря стали суходолом, але залишились нижче рівня моря, наприклад, Йоланда-ді-Савоя (-3 м).
Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії і Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи і Апенніни так тісно пов'язані між собою, що важко встановити, де кінчається одна система і починається інша. Альпи і Апенніни — відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 млн до 2 млн років тому). Тут відбувалися також численні тектонічні розломи, складкоутворення й вулканічні виверження. Останні особливо виражені в областях Лаціо і Кампанія на заході Апеннінського півострова і на Сицилії.
Узбережжя Берегова лінія, що має загальну довжину близько 7600 км, порізана слабо. Північно-західний берег Апеннінського півострова омивається Лігурійським морем з Генуезькою затокою. Узбережжя італійської Рив'єри має переважно абразійний характер і рясніє дрібними бухтами. Тірренське море, в північній частині якого знаходиться Тосканський архіпелаг, омиває материкову частину Італії із заходу, острова Сардинія і Корсика (територія Франції) зі сходу і Сицилію — з півночі. На західному узбережжі акумулятивні рівнини чергуються з піднесеними ділянками, є кілька неглибоких заток дугоподібної форми: Гаета, Неаполітанська і Салернська затока, Полікастро, Санта-Еуфемія та Джоя.
Вузька Мессінська протока між Калабрією і Сицилією з'єднує Тірренське море з Іонічним, а Сицилійська протока (Туніська) шириною 135 км відокремлює Сицилію від Північної Африки. Південне узбережжя Апеннінського півострова розчленоване найбільш сильно, в південно-східній частині переважають круті береги. На південному заході знаходиться затока Скуїллаче, а між півостровами Калабрія і Салентина в сушу вдається велика Тарентська затока.
Протока Отранто між італійським регіоном Апулія і Албанією з'єднує Іонічне море з Адріатичним, яке омиває східні райони країни. Східний берег в основному плоский, в його південній частині невеликий півострів Гаргано відгороджує затока Манфредонія. Північно-східне узбережжя омивається водами Венеційської затоки, що включає однойменну лагуну і Трієстську затоку.
Острови
Клімат
Більша частина території Італії лежить у субтропічному кліматичному поясі, північ — у помірному, перехідного від морського до континентального типу. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадання снігу. На півночі опадів значно більше, але їхній розподіл нестійкий.
Італія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Річки
Річки країни належать басейнам Адріатичного (північ і схід), Іонічного (південь), Тирренського (захід) і Лігурійського (північний захід) Атлантичного океану.
Озера
Болота
Льодовики
Ґрунтові води
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Італії надзвичайно різноманітний, що зумовлено складним рельєфом, різними кліматичними умовами та типами рослинності. На півночі, у межах Паданської рівнини, переважають родючі алювіальні ґрунти, сформовані на наносах річок По, Адідже, Тічино та інших. Вони мають високий вміст гумусу і добре придатні для землеробства — тут вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, овочі та виноград. У центральній Італії, зокрема в районі Тоскани та Лаціо, поширені вулканічні ґрунти, утворені на базальтах і туфах. Вони відзначаються високою родючістю та добре забезпечені мінералами, тому активно використовуються для вирощування олив, винограду й зернових культур.
У передгір'ях Альп і Апеннін поширені бурі лісові ґрунти, що формуються під широколистяними лісами. Вони менш родючі, але використовуються для пасовищ і садівництва. На вапнякових горах поширені малопотужні скелетні ґрунти, часто з високим вмістом карбонатів, які придатні переважно для виноградарства. На півдні країни й на островах Сицилія та Сардинія переважають червоноземи та коричневі ґрунти середземноморського типу. Вони утворилися в умовах тривалого сухого літа та вологої зими. Через посухи й ерозію їхня родючість нижча, проте завдяки зрошенню вони також продуктивні.
Рослинний світ
Італія — одна з найцікавіших країн Європи з точки зору ботанічного різноманіття. Її флора і рослинність відображають як середземноморські, так і альпійські, континентальні риси, що пов'язано з великою протяжністю території з півночі на південь і значними відмінностями у рельєфі, кліматі та ґрунтах. На відносно невеликій площі Італії поєднуються вічнозелені ліси, субтропічні чагарники, альпійські луки, болота та навіть залишки прадавніх букових масивів.
Флора
Флора Італії налічує понад 7600 видів судинних рослин, серед яких чимало ендеміків і реліктів (понад 20 % від загальної кількості видів). Особливо багаті на них Апеннінські гори, Сицилія та Сардинія.
За флористичним районуванням світу Італія належить до двох флористичних підцарств Голарктичного флористичного царстваТахтаджян А. Л. Флористические области Земли (The Floristic Regions of the World). — Л. : Наука, 1978. — 247 с. .
Європейсько-Сибірське підцарство Центральноєвропейська область. Охоплює північну частину Італії. Виділяють дві флористичні провінції. Альпійська провінція. Охоплює всю гірську систему Альп. Для неї характерна альпійська, субальпійська та монтанна флора, представлена холодолюбними видами, багато з яких мають аркто-альпійське походження. Типові види: едельвейс альпійський (Leontopodium alpinum), тирлич безстеблий (Gentiana acaulis), ломикамінь супротивнолистий (Saxifraga oppositifolia), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), Rhododendron ferrugineum, модрина європейська (Larix decidua). Ендеміки: дзвоники альпійські (Campanula alpina), Primula glaucescens, Androsace helvetica. Іллірійська провінція. Займає північний схід країни. Характеризується флористичним перехрестям між центральноєвропейськими, середземноморськими та балканськими елементами. Тут ростуть бук звичайний (Fagus sylvatica), ялиця біла (Abies alba), ялиця біла (Carpinus betulus), а також реліктові види — тис звичайний (Taxus baccata), падуб звичайний (Ilex aquifolium), цикламен пурпуровий (Cyclamen purpurascens).
Середземноморське підцарство Середземноморська область. Охоплює більшу частину Італії, включно з островами Сицилія, Сардинія, Ельба. Характеризується високим рівнем ендемізму (до 25 %), наявністю ксерофітної та склерофільної рослинності. Виділяють три флористичні провінції. Італійська провінція. Охоплює більшу частину Апеннінського півострова — від Лігурії та Тоскани до Кампанії й Калабрії. Рослинність складається з вічнозелених склерофітних чагарників і лісів, з домінуванням дуба кам'яного (Quercus ilex), оливи (Olea europaea), суничного дерева (Arbutus unedo), мирту (Myrtus communis), Pistacia lentiscus, еріки деревоподібної (Erica arborea). На висотах формується пояс змішаних лісів із каштану їстівного (Castanea sativa), буку звичайного (Fagus sylvatica), Acer obtusatum. Рівень ендемізму високий — близько 10 % флори є італійськими ендемами (Campanula isophylla, Centaurea aplolepa, Daphne oleoides).