Вальтер Еммануель Функ (нім. Walther Emanuel Funk; 18 серпня 1890, Тракенен — 31 травня 1960, Дюссельдорф) — німецький журналіст, нацистський міністр економіки, президент Райхсбанку.

Біографія Народився в сім'ї підприємця. Дядько Вальтера — піаніст Альфред Райзенауер, улюблений учень Ференца Ліста.

У 1908—1912 рр. вивчав право, літературу, музику і економіку в Лейпцигу та Берліні. Працював в газетах «Berliner National-Zeitung» і «Leipziger Neueste Nachrichten». У 1915—1916 рр. служив в армії, був комісований як негідний до військової служби.

З 1921 року був редактором «Берлінської біржової газети», з 1927 року — головою прес-служби Берлінського біржового суспільства і Берлінської промислової і торговельної палати, з 1928 по 1932 рік — керівним членом правління «Товариства німецької промислової і соціальної політики».

З травня 1931 року працював редактором видання «Політико-економічна прес-служба НСДАП». З лютого 1933 був особистим прес-референтом Гітлера. У березні 1933 року був призначений статс-секретарем міністерства народної освіти і пропаганди і в цій якості став також прес-секретарем уряду. 15 листопада 1933 був обраний заступником президента імперської палати культури.

4 лютого 1938 роки після відставки Шахта був призначений імперським міністром економіки. З 19 січня 1939 року — президент Рейхсбанку, з серпня 1939 року — членом ради міністрів щодо захисту рейху, відповідальним за військово-економічні заходи.

У 1940 році відмовив євреям у праві на власність, яка зберігалася в банках та інших установах.

4 лютого 1943 розпорядився закрити всі підприємства, які не мають відношення до військової економіки. У вересні того ж року став членом центрального штабу планування міністра озброєнь Альберта Шпеєра, якому, незважаючи на бомбардування союзників, вдалося підвищити військове виробництво.

У 1944 році Функ втратив свій вплив, оскільки Альберт Шпеєр був незадоволений його неефективною роботою.

У червні 1945 року був арештований британськими військами в Рурській області.

1 жовтня 1946 року на процесі в Нюрнберзі був засуджений Міжнародним військовим трибуналом до довічного тюремного ув'язнення і в листопаді того ж року доставлений у в'язницю Шпандау.

16 травня 1957 року Функ був достроково звільнений за станом здоров'я. Перед виходом з в'язниці він в останню хвилину відвідав Шпеєра, Рудольфа Гесса та Бальдура фон Шираха.

У грудні 1958 року його засудили до виплати штрафу в розмірі 10 900 німецьких марок.

Вальтер Функ помер 31 травня 1960 року в Дюссельдорфі.

Нагороди

Почесний хрест ветерана війни Золотий партійний знак НСДАП Золотий почесний знак Гітлер'югенду з дубовим листям Медаль «За вислугу років у НСДАП» Орден «Святий Олександр» 1-го ступеня (Болгарія) (12 жовтня 1938) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го (21 вересня 1940) класу Почесний знак «Піонер праці» (1 травня 1942) Почесне кільце міста Відня (1944)

Галерея

Джерела

Oestreich Paul. Walther Funk. München: Eher, 1940 (офіційна біографія). Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М..: Астрель, 2002. — 944 с. — ISBN 5-17-015753-3. Ronald Smelser, Enrico Syring, Rainer Zitelmann. Die braune Elite II. 21 weitere biographische Skizzen. — Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1993. — С. 91—102. — 278 с. — ISBN 3-534-80122-9. Ernst Klee. Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. — Frankfurt am Main: Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2005. — С. 172. — 732 с. — ISBN 3-596-16048-0.  (нем.) Hermann Weiß. Biographisches Lexikon zum Dritten Reich. — Frankfurt am Main: S. Fischer Verlag, 1998. — С. 136—137. — 512 с. — ISBN 3-10-091052-4. Wohlfromm, H-J & Wohlfromm,G: "Und morgen gibt es Hitlerwetter!" Anaconda. 2017. Heinrich Doehle: Die Auszeichnungen des Grossdeutschen Reichs. Orden, Ehrenzeichen, Abzeichen. 5. Auflage. Erdmenger, Berlin 1945.

Примітки