Петро Йонович Баранов ( , місто Санкт-Петербург — загинув , Московська область, Російська Федерація) — радянський військовий діяч, начальник Військово-повітряних сил РСЧА. Член Центральної контрольної комісії РКП(б) у 1924—1925 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1927—1933 роках.
Життєпис Народився в родині робітника.
Член РСДРП(б) з 1912 року.
У 1913 році висланий із Санкт-Петербурга і позбавлений права проживання у великих містах Російської імперії. За революційну діяльність не раз був заарештований.
У 1915 році мобілізований на військову службу до російської армії, дезертирував, вів нелегальну революційну діяльність у Харкові. У 1916 році за революційну агітацію був заарештований і засуджений військово-польовим судом до восьми років каторги, але після Лютневої революції 1917 року звільнений.
У липні 1917 року направлений на Румунський фронт, де у вересні 1917 року був обраний головою фронтового відділу ради солдатських депутатів Румунського фронту (Румчероду), а з жовтня 1917 року — членом військово-революційного комітету та комітету РСДРП(б) 8-ї армії.
З 15 грудня 1917 року Баранов очолював військово-революційний комітет Румунського фронту. Брав участь у переговорах з військовим міністром Румунії Янковеску, а також командувачем російськими арміями на Румунському фронті Д.Щербачовим. Від січня 1918 року — голова військово-революційного комітету 8-ї армії.
У 1918 році вступив до лав Червоної армії. З 7 по 20 квітня 1918 року командував 4-ю Донецькою робітничою армією Донецько-Криворізької республіки, що намагалася стримати наступ австро-німецьких військ на Донбас.
У 1918 році — начальник штабу головнокомандувача збройними силами Південних Республік; комісар штабу та помічник начальника політичного відділу 4-ї армії РСЧА.
7 квітня — 6 травня 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) 8-ї армії Південного фронту РСЧА. Потім — член РВР Південної групи Східного фронту.
15 серпня 1919 — 16 жовтня 1919 року — член РВР Туркестанського фронту. 16 жовтня 1919 — 27 вересня 1920 року — член РВР 1-ї армії Туркестанського фронту.
31 жовтня — 31 грудня 1920 року — член РВР 14-ї армії Південно-Західного фронту РСЧА.
У 1921 році — начальник політичного відділу Збройних сил України і Криму (РСЧА).
У березні 1921 року був учасник придушення Кронштадтського повстання.
18 травня 1921 — 7 квітня 1922 року — член РВР Туркестанського фронту, командувач військ Ферганській області. Керував частинами Червоної армії у військових діях проти басмацтва.
Одночасно, в 1921—1922 роках — член Туркестанського бюро ЦК РКП(б).
У 1923 році призначений начальником і комісаром броньових сил РСЧА.
У серпні 1923 — 10 грудня 1924 року — заступник начальника, 10 грудня 1924 — 28 червня 1931 року — начальник Військово-повітряних сил РСЧА. Одночасно, 21 березня 1925 — 28 червня 1931 року — член РВР СРСР.
15 квітня 1925 року Баранов підписав документ про створення німецької авіаційної школи «Липецьк». У 1929—1930 роках під вигаданим прізвищем очолював делегацію радянських інженерів в США, які закуповували машини для промисловості.
З 6 червня 1931 року — членом президії Вищої ради народного господарства СРСР і начальник Всесоюзного авіаційного об'єднання.
З січня 1932 по 5 вересня 1933 року — начальник Головного управління авіаційної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР та заступник народного комісара важкої промисловості СРСР.
5 вересня 1933 року загинув разом із дружиною Белою Мойсеївною Барановою (Беркович) в авіаційній катастрофі під Подольськом Московської області. Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.
Нагороди орден Леніна (17.08.1933) орден Червоного Прапора Військовий орден Хорезмської Народної Радянської Республіки Золота Зірка Бухарської Народної Радянської Республіки
Джерела Симоненко Р. Г. Баранов Петро Йонович //